Чорнобильська катастрофа, Запорізька АЕС і окупанти. Як боротися з ядерним ексгібіціонізмом росіян?

До річниці Чорнобильської катастрофи, 1986 року, нагадаємо, що ядерним шантажем окупанти користуються від самого початку широкомасштабного вторгнення. Ще в лютому 2022 року, як тільки путіну стало зрозуміло, що капітулювати Україна не збирається, а Захід її підтримує – російське керівництво почало шантажувати світ своєю ядерною зброєю.

Такі дії називаються ексгібіціонізмом: усі й так знають, що ти дещо маєш – але у тебе є хвороблива потреба це демонструвати публічно.

У лютому 2022 року загарбники захопили ту-таки Чорнобильську АЕС, де кілька десятиліть перед тим сталася катастрофа.

Через близькість до кордону Білорусі, яка надала свою територію як плацдарм для окупаційної армії, вже 24 лютого російська війська захопили Чорнобильську АЕС, а персонал станції взяли в заручники.

Прямо на території Чорнобильської станції окупанти утримували свою техніку, копали окопи у лісі, а приміщення АЕС російській солдати використовували як базу відпочинку.

Натомість працівники без ротації працювали понад 20 днів, спали на своїх робочих стільцях та спілкувались з родиною у Славутичі таємно – телефонували, користуючись стаціонарними телефонами. Коли працівники станції почали втрачати свідомість за роботою – росіяни домовилися про ротацію. Таким чином працівники зі Славутича були змушені піти в окупацію, аби замінити виснажених колег.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) 9 березня 2022 року заявляло, що більше не отримує даних від системи моніторингу ядерних матеріалів на Чорнобильській АЕС. Тоді ж, 9 березня 2022, в Енергоатомі повідомили, що Чорнобильська АЕС та всі ядерні об‘єкти зони відчуження залишилися без електропостачання.

Тоді Україна й західний світ уперше боялися, що катастрофа на ЧАЕС у результаті окупації може бути більшою, ніж у 1986 році.

Однак 31 березня 2022 росіяни пішли з ЧАЕС назад у бік Білорусі. Розграбувавши станцію, проте залишивши її працювати в безпеці.

На жаль, при цьому окупанти забрали з собою 103 українських нацгвардійців, які станом на лютий 2024 року все ще залишалися в полоні.

Після того, як росіяни змусили працівників підписатися про “відсутність претензій”, озброєні окупанти, у своєму дусі, пішли грабувати: викрали комп’ютери, навіть чайники, кавоварки, контейнери з майном, яке було на атомній станції. Вони також розграбували готель, розташований поруч з АЕС. Про унітази в цьому конкретному випадку не повідомлялося.

2 квітня, після відступу росіян назад на територію Білорусі, ЗСУ без жодного пострілу повернули Чорнобильську АЕС.

Як же відбулося звільнення ЧАЕС?

Шляхом “жесту доброї волі” окупантів, який стався через загальний розгром росіян на цій ділянці фронту.

Ще раз підкреслимо, що боїв на самому ядерному об’єкті не було. Ворог вимушений був відступити через загальну ситуацію.

Росіян силою змусили піти з ЧАЕС.

Через тиждень після Чорнобильської АЕС, 4 березня 2022 року, окупанти також захопили Запорізьку АЕС, розташовану в Енергодарі. Різниця з ЧАЕС у тому, що ЗАЕС і територія навколо, на противагу Київщині, досі перебувають під окупацією.

Так само, як і свого часу на ЧАЕС, російська армія використовувала ЗАЕС для зберігання військової техніки та дислокації своїх військовослужбовців. Так само, як і на ЧАЕС, співробітники ЗАЕС стали заручниками. Ми пам’ятаємо й історії про розміщення вибухівки на станції.

В обох випадках ядерний об’єкт у заручниках росіян стає постійним джерелом шантажу, спрямованого на цілий світ.

Як із цим ядерним шантажем і загалом з російським ядерним екгібіціонізмом боротися?

Потрібна перевага на полі бою загалом.

Необхідно просто змусити росію відступати – не з окремих об’єктів, а з зайнятих територій цілком. Для цього, звісно, потрібно більше зброї. Більше артилерії. Більше дронів. Більше танків. Більше літаків. Більше ППО, і так далі.

Для безпеки всіх – і України, й світу – необхідно добитися загального відступу окупантів з регіону.

На прикладі ЧАЕС ми вже побачили, що загальна перевага над противником на ділянці фронту змушує терориста просто відступити без бою з небезпечного об’єкта, який цей терорист захопив у заручники.

Російські окупанти, як ми вже не раз могли побачити – не з тих “смертників”, які стоятимуть на окремих об’єктах до останку. Бо це армія примусу, а не ідейності.

Так само, як і в Чорнобилі. Так само, як в Ізюмі й Куп’янську. Як на острові Зміїний. Так само, як у Херсоні, який був “с расієй навсєгда” – російські окупанти в разі загальної поразки приймуть “непрості рішення” та здійснять черговий “жест доброї волі”.

Але саме собою це не станеться.

Досягнення повного відступу окупантів з України – в інтересах безпеки всього світу. Це можливо лише за нашої переваги на полі бою. Щоб змусити росіян піти – необхідна достатня кількість зброї. Адже ці загарбники розуміють лише силу.

СтратКом ЗСУ

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства