Мобілізація з 18 травня: готових захищати Україну менше не стає і не стане
Закон про мобілізацію запрацює через три тижні – 18 травня. Але вже зараз спостерігається ажіотаж, як от з автомобілями, які українці почали перереєстровувати. Навіщо? Також викликає запитання й законність рішення МЗС, через яке спостерігалися черги у консульствах: з 23 квітня тимчасово припинити надання послуг чоловікам призовного віку, окрім оформлення документів для повернення в Україну.
А ще – Росія веде на різних майданчиках потужну інформаційну кампанію з метою зірвати в Україні мобілізацію. Причому, робить це з першого ж дня свого широкомасштабного вторгнення. Чи має ворог якісь успіхи, наскільки це вплинуло на готовність українців захищати свою державу?
СТАТИ НА ЗАХИСТ УКРАЇНИ: СКІЛЬКИ ЧОЛОВІКІВ ГОТОВІ ЦЕ ЗРОБИТИ
За 10 днів до широкомасштабного вторгнення РФ в Україну – 15 лютого 2022 року – КМІС оприлюднив дані, в яких йшлося, що понад 37% українців готові чинити збройний опір російським окупантам.
Наскільки змінився цей відсоток за останні два з гаком роки? Фактично, майже не змінився.
Соціологічне опитування, яке у лютому ц.р. презентувала дослідницька агенція Info Sapiens на замовлення Texty.org.ua, наводить приблизно такі ж цифри: у випадку отримання повістки 34,8% чоловіків призовного віку, які не мають броні та не залучені до армії, готові мобілізуватися до ЗСУ. З них відповіли, що «повністю готові» – 15,8%, «швидше готові» – 19%.
Водночас частка тих, хто «не готовий» або «швидше не готовий» становить 48,1%. Зауважимо, що це не означає, що всі вони уникатимуть мобілізації.
17,1% чоловіків вибрали пункт «важко сказати».
Приблизно таку ж інформацію озвучили у Збройних силах. За словами голови Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Івана Тимочка, якщо взяти до уваги готових мобілізуватися (35%), а також частину з тих, хто сумнівається (17%), і тих не готовий (48%), то загалом...
«Сприйняти питання мобілізації як процес, на який вони погодяться, готові близько 50%», – каже він.
І це дуже обнадійлива цифра!
«Насправді, це та золота середина, про яку ми говоримо, враховуючи те, що в нас шалено попрацювала (і працює досі – див. нижче) російська пропаганда, попри те, що в нас уже велика кількість людей уже служить. Якщо розраховувати, що мобілізаційний ресурс у нас в Україні десь близько 5 мільйонів, і мільйон уже пішов служити, то ми можемо говорити, що з тих, хто залишився, це насправді готових так чи інакше нести військову службу – більш як 2,5 мільйона. Нехай навіть два мільйони», – зазначив пан Тимочко.
Чи брали участь у згаданих опитуваннях чоловіки віком 25-27 років, які тепер, після внесення змін до закону «Про військовий обов’язок і військову службу», підлягають мобілізації – невідомо. Якщо ні, то цифра може бути ще більшою.
«Це, між іншим, відповідь тим, хто дуже лементував і репетував, що 500 тисяч (саме таку необхідну кількість громадян для мобілізації раніше озвучували в Генштабі, – ред.) – це катастрофа», – підкреслив Іван Тимочко.
До слова, про вплив російської пропаганди на мобілізацію…
ІНФОРМАЦІЙНІ ДИВЕРСІЇ ВОРОГА: ЯК ЦЕ Б’Є ПО НАСТРОЯХ УКРАЇНЦІВ ЩОДО МОБІЛІЗАЦІЇ
Українські фактчекери за неповний місяць квітень ц.р. виявили десятки російських фейків, які ширяться соцмережами. Їхня мета – зірвати мобілізацію в нашій державі.
Частину з них, а також їхнє спростування, опубліковано на сайті StopFake. Наведемо лише декілька прикладів: «Харківські воєнкоми «нагородили дружин, які здали своїх чоловіків ТЦК», «На Волині повісили манекен «ухилянта»», «В Україні готують підлітків «до відправлення на фронт»», «В Україні чоловік з інвалідністю загинув через кілька днів після «насильницької мобілізації»», «В Україні хочуть зробити військовозобов’язаними жінок віком від 18 до 60 років», «Дружину українського військового змушують оплатити спорядження, в якому він загинув», «Загиблому українському воїну було всього 16 років» тощо.
Максим Віхров, аналітик Центру стратегічної комунікації та інформаційної безпеки, в коментарі Укрінформу розповів, які це все впливає на загальний настрій українців.
«Попри те, що значна частина цих фейків виглядає відверто неправдоподібно, і майже всі вони оперативно спростовуються, недооцінювати їхній вплив не варто. Насправді навіть поодинокі вкиди «вистрілюють», привертаючи увагу широкої аудиторії, провокують дискусії чи навіть скандали. А постійний потік різнокаліберних фейків створює негативне інформаційне тло для мобілізації і військової служби загалом», – каже експерт.
Втім, на його думку, російські фейки про мобілізацію навряд чи зможуть деморалізувати тих, хто твердо вирішив стати до лав Сил оборони.
«Найбільш вразливою аудиторією для російської пропаганди є ті, хто вагається, або ті, хто взагалі не бажає служити. Мета ворога: підсилити сумніви перших і зміцнити негативну мотивацію других. Зрозуміло, що війна – не курорт і більшість людей просто боїться туди потрапити. І російська пропаганда не лише роздмухує ці страхи меседжами на кшталт «повістка = смерть», але й допомагає їх «раціоналізувати»: мовляв, я не йду до ТЦК не тому, що боюся, а тому, що «мене кинуть без підготовки на нуль», «якщо я загину, моя сім’я нічого не отримає» тощо», – наголошує пан Віхров.
А ось що думає медіаексперт, політтехнолог Дмитро Бачевський: «Подібні фейки є достатньо ефективними і можуть суттєво вплинути на загальні настрої та мотивацію у суспільстві. Ефективність фейків зумовлена їхньою кількістю та здатністю викликати гострі емоційні реакції. Навіть якщо такий фейк і буде спростований через 5 хвилин після виникнення емоцій, сліди реакції все одно будуть записані в мозок. Якщо слідів таких однотипних негативних реакцій буде записано достатньо багато, то на підсвідомому рівні ставлення до мобілізації чи будь-чого іншого буде погіршуватися, навіть якщо всі фейки було спростовано».
Цікавимося, а чи можна якось оцінити всю цю компанію в цілому?
Д. Бачевський: «Інформаційна кампанія, розгорнута ворогом, є дуже потужною, системною та високопрофесійною. На жаль, багато наших людей, якими маніпулює ворог, цього навіть не усвідомлюють. Водночас зробити в один момент всіх наших громадян розумними, зваженими та розсудливими ми не зможемо. Тож, наша пропаганда просто має бути більш ефективною, ніж у ворога».
М. Віхров: «Ця кампанія не просто потужна, а надпотужна, і ведеться вона з використанням широкого арсеналу засобів. Це не лише фейки і перебріхування подій, але й імітація певних суспільних настроїв. Наприклад, у соцмережі Х (Twitter) з’являється допис реального військового, який закликає мобілізуватись. У коментарях одразу ж починає працювати ботоферма, створюючи враження, що 9 з 10 читачів не просто не підтримують заклик автора, а відкрито посилають його слідом за російським кораблем. Тобто перед звичайним користувачем розігрується театр, покликаний переконати його в тому, що більшість українців не хочуть воювати.
Російська пропаганда також намагається нав’язати українській аудиторії специфічну негативно заряджену лексику: «барбершопний вояка», «людолов», «ТЦКашний ухилянт», віднедавна ще й «лудоман» тощо. Трапляються навіть меми. Все це робиться для того, щоб антимобілізаційний дискурс прижився в нашому суспільстві і українці почали агітувати самі себе, а російські спецслужби лише задавали напрям і регулювали градус напруги.
Одним словом, загроза серйозна. Часи, коли російські боти писали про «пекельні борошна», а нам залишалося лише сміятися з їхніх потуг, давно пройшли. Проти нас ведеться потужна робота, котра вимагає потужної відповіді, причому не лише з боку України – йдеться також про наших західних партнерів та союзників, які теж є об’єктом російських інформаційних атак».
Що ж – загалом про мету, цілі та масштаб зрозуміло. Але які при цьому інструменти використовує наш ворог, де найчастіше поширюють свої фейки і пропаганду, звідки це потрапляє до рук/очей/вух українців?
За словами Максима Віхрова, росіяни лізуть туди, куди можуть пролізти – «пасуться» практично на всіх онлайн-майданчиках.
«Наразі дуже вразливими виглядають платформа TikTok, соцмережа Х (Twitter), а також месенджер Telegram. Механіка функціонування цих платформ дуже різна, проте кожна з них дає певні переваги для пропаганди.
До того ж, герметичних платформ не існує: контент з ТікТоку перетікає у Твіттер, дописи з Телеграму републікуються у Фейсбуці і так далі в найрізноманітніших комбінаціях. Тут важлива продуктивна взаємодія з самими платформами, аби вони підвищували власну захищеність від дезінформації», – акцентує аналітик Центру стратегічної комунікації та інформаційної безпеки.
А це – Дмитро Бачевський: «Головним інструментом поширення фейків, пропаганди та демотивуючих наративів є інтернет, який не має кордонів і є слабо регульованим. Це насамперед Youtube та Telegram-канали. Чим менше довіри викликають наші інформаційні ресурси – тим більше наші громадяни шукають альтернативну інформацію у ворога. І це є проблема, яку звичайними заборонами чи блокуваннями не вирішити. Нам самим потрібно ставати кращими, переконливішими, професійнішими та ефективнішими в інформаційному просторі».
ЧОМУ ВЛАСНИКИ АВТО МАСОВО «ЛОМАНУЛИСЯ» НА ПЕРЕРЕЄСТРАЦІЮ
У Головному сервісному центрі МВС днями повідомили, що українці почали масово перереєстровувати та дарувати автомобілі. Наприклад, за весь березень перереєстрували 74 389 авто, а з початку квітня – вже 110 997 (це станом на 22.04.2024, тож цифра буде більша, – ред.) Також у 5 разів збільшилася кількість перереєстрацій за договором дарування – з 444 в березні до 2564 у квітні.
Імовірно, такі дії з автомобілями пов’язані з мобілізаційним законом, де сказано про можливість вилучення транспортних засобів у власників, які мають більше одного авто.
Чи законно це?
Так, вилучення є законним під час воєнного стану для задоволення потреб армії, і це підтверджено Конституцією та іншими законами, зокрема Конвенцією ЄСПЛ.
Ця норма поширюється на:
- місцеві, центральні органи влади;
- підприємства, організації та установи;
- громадян – власників транспортних засобів.
Але чи є причини для паніки?
Народний депутат, член комітету з національної безпеки Федір Веніславський каже, що ні: «ЗСУ визначають потреби і формують перелік транспортних засобів, які можуть бути мобілізовані, але це не означає, що всі вони будуть автоматично вилучені. Зокрема, легкові автомобілі не входять до цього переліку. Це стосується специфічних транспортних засобів, таких як вантажні автомобілі, які можуть перевозити боєприпаси чи особовий склад, а також спецтехніку для бездоріжжя».
На жаль, у МВС не уточнили, які саме авто українці перереєстровують та дарують. Можемо тільки припустити, що йдеться, мабуть, явно не про вантажівки (хоча і таке не виключаємо).
Тим часом, згадаємо історію: у часи ледве не всіх війн минулого на потреби держави, наприклад, для кавалерії, у селян також масово вилучали коней і транспортні засоби. Тому ніякого «ох» і «ах» в цьому не має бути. Це війна. Ми ж хочемо, аби західні партнери заради нас трошки поступилися власним добробутом? А самі? Зрештою, а чи багато ми знаємо випадків, коли за останні понад два роки в українців вилучали їхні транспортні засоби? Можливо, щось та й було, але чи масово?..
ПОЗБАВИТИ ЧОЛОВІКІВ КОНСУЛЬСЬКИХ ПОСЛУГ: ЯК ЗРЕАГУВАЛИ УКРАЇНЦІ, ЩО КАЖУТЬ ЮРИСТИ
Міністерство закордонних справ наказало всім дипломатичним установам з 23 квітня тимчасово припинити надання послуг чоловікам призовного віку, окрім оформлення документів для повернення в Україну.
Тим часом у соцмережах «палає». Українці розділилися на тих, хто виступають «за» таке рішення, і тих, хто «проти».
Що кажуть противники: «Ви там подуріли чи що? Це тільки дасть підстави тим, хто вже перебуває за кордоном, брати паспорти інших країн. Ви там як людей повертати збираєтесь?», «Не всі тікали через гори та Тису. Є діти, які поїхали з батьками за кордон ще до повномасштабного вторгнення і під час, яким зараз виповнюється 18 років. Що робити їм?», «За весь час повномасштабної війни задонатив більш як 20 тисяч доларів на ЗСУ, але якщо держава від мене відвертається і так це не працює, то окей, навзаєм», «Якщо цей документ таки впровадять в життя, то, мабуть, Конституція – лише книжка з казками... Сумно якось».
А це прихильники: «Глянула відео, як українці «штурмують» посольство в Польщі, аби їм видали документи. Єдина думка після цього – таке рішення МЗС треба було ухвалювати ще у 2022 році. І як же соромно перед всіма військовими, які безвилазно нас захищають, «Дуже шкода, що комусь за кордоном буде важко жити без послуг консульства держави, з якої вони поїхали. Але більше мені шкода пацанів, які сидять на позиціях під обстрілами буквально тижнями, бо поміняти нема ким», «Медіашум довкола порушення прав військовозобовʼязаних, які мешкають за кордоном, реально шокує. У нас в країні сотні тисяч людей в окопах понад два роки. Без свободи вибору, пересування, без можливості бачити рідних... І замість того, щоб ставити інтереси ЦИХ людей понад усе, ми виємо про ураження прав тих, хто спить у власному теплому ліжку?..».
Як бачимо – думки різні, часто емоційні. Тому важливо почути голос, хто спокійно і фахово міг би розставити усі крапки над «і» з точки зору права. Зокрема, відповівши на запитання, наскільки рішення МЗС законне й до чого призведе?
Колишній заступник міністра юстиції з питань європейської інтеграції Сергій Петухов вважає, що рішення МЗС морально зрозуміле, але по факту неефективне. Він переконаний, що воно не змусить жодного чоловіка, який з будь-яких підстав виїхав за кордон, повернутися в Україну і піти воювати.
За його словами, коли в чоловіка закінчиться дія українського паспорта, він або буде користуватися тимчасовим посвідченням, виданим у цій країні, або звернеться по статус біженця та матиме великий шанс отримати притулок у європейських державах.
«Крім того, Україну тепер будуть порівнювати з Білоруссю, яка так само припинила видавати паспорти своїм громадянам, які виїхали за кордон. В підсумку, маємо рішення, яке не досягає своєї мети, натомість створює значні репутаційні проблеми», – стверджує Сергій Петухов.
Юрист громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини Роман Лихачов зазначив, що в Україні досить давно побутує думка про певну несправедливість через те, що частина суспільства захищає державу на фронті, а деякі мирно живуть за межами країни. До того ж українці, які виїхали за кордон, мають ті ж обов’язки як і ті, хто залишився.
При цьому, на його думку, обмеження консульських послуг будуть направлені в першу чергу на тих людей, які опинилися за кордоном незаконно, умовно «переплили Тису».
Головна проблема у вимозі оновити свої дані для чоловіків за кордоном полягає саме у механізмі такої процедури, підкреслює пан Лихачов. Якщо оновити дані про місце проживання, номер телефону чи e-mail в теорії можливо через електронну пошту, офіційний номер ТЦК чи електронний кабінет після його створення (Е-кабінет має запрацювати у червні, – ред.), то як люди можуть уточнити дані щодо стану здоров’я, дивується він: «Основне питання: як оновити стан здоров’я без проходження військово-лікарської комісії? Оновити це неможливо, у нас не працюють ВЛК за кордоном».
Юрист зазначає, що в такій ситуації є два рішення. Перше – створення ВЛК за кордоном чи акредитації певних іноземних клінік для проходження відповідної процедури, аби українці за кордоном змогли оновити дані про стан здоров’я. Друге – виключення норми про необхідність оновлювати дані про стан здоров’я для українців за кордоном.
При цьому Роман Лихачов вважає, що у разі скасування обов’язку оновлення даних про здоров’я цей механізм не матиме сенсу: «Кінцева мета військового обліку – це побачити кількість людей, які в нас є в резерві для заміни тих, хто на фронті – хто не придатний, хто придатний. Щоб влада бачила наш ресурс».
Загалом же юрист вважає правильним те, що влада намагається навести порядок у питанні мобілізаційного ресурсу та знайти людей, які б могли замінити тих, які перебувають на фронті вже довгий час. Але спосіб, у який це робиться, він називає хибним. «Необхідно визначитися із тим, чого Україна прагне досягти після того, як чоловіки за кордоном оновлять свої дані. Припустимо, що людина за кордоном визнана придатною – що конкретно від людини хочуть, щоб вона приїхала? Як буде людина, яка 20 років прожила на постійному місці проживання в Іспанії чи Італії, їхати в Україну? Зрозуміло, що обов’язок у неї є. Але технічно, як це можливо? Будемо депортувати цих людей? Наступний крок який?», – розмірковує пан Лихачов.
Запитань – багато.
Втім, реагуючи на ініціативу українського МЗС, міністр оборони Польщі Владислав Косиняк-Камиш заявив, що його країна цілком серйозно готова поставитися до того, щоб за необхідності допомогти Україні повернути чоловіків призовного віку на Батьківщину. Його підтримав міністр оборони Литви Лауринас Кощюнас, але наголосив, що Вільнюс поки що не розглядає якісь конкретні заходи, а слідкує за тим, яке рішення прийме Варшава.
Водночас представник МВС Німеччини Максиміліан Каль зазначив, що втрата доступу українців до консульських послуг не вплине на статус біженців, у тому числі й чоловічої статі. Тобто у ФРН, наче, не має поки що наміру повертати українських чоловіків призовного віку на Батьківщину. Втім, це рішення приймається на рівні кожної з федеральних земель, а вони наразі мовчать.
Тож, слідкуємо, як надалі розвиватиметься ситуація. Третя світова війна між блоком демократії і блоком тоталітаризму уже почалася, але проблема в тому, що вона почалася де-факто, а де-юре її наче й немає. Через це подібна комбінація чинників – воєнних, юридичних, морально-етичних – склалася в світовій історії ледве не вперше. Тобто, в України немає можливості спертися на чийсь досвід, треба здобувати свій, щоби потім ділитися ним з іншими.
Олександр Кравченко. Київ
