Пам’яті лікаря-хірурга, капітана медичної служби Петра Попова

Петро Попов працював лікарем-хірургом. Брав участь в АТО, захищав країну і під час повномасштабного вторгнення. Мав нагороди - медаль «За військову службу Україні», нагрудні «Знак пошани» і «За зразкову службу». У квітні 2023 року 37-річний капітан медичної служби загинув на Донеччині.

Петро народився 25 вересня 1985 року у селищі Петровому на Кіровоградщині. Навчався у Петрівській гімназії, потім – у Науковому медичному ліцеї-інтернаті «Дніпро». У 2009 році закінчив Дніпропетровську медичну академію та здобув кваліфікацію хірурга. Роботу молодий лікар-інтерн розпочав у Кіровоградській обласній лікарні.

Після цього Петро працював хірургом у Відділковій лікарні станції Знам’янка Одеської залізниці, у Центральній міській лікарні Кіровограда (нині - Кропивницького). У 2015-2016 роках проходив військову службу як лікар медичної служби за призовом, був учасником бойових дій в АТО.

Після служби працював головним лікарем Знам’янської міської лікарні імені Лисенка. Там досі пам’ятають і його вправні руки хірурга, і принциповість та чесність керівника.

«Петро був незвичайним», – каже у коментарі виданню «Україна-Центр» військовий лікар Іван Шаповал, дружба якого з Поповим почалася двадцять років тому, під час навчання у медичному ліцеї.

Вони мешкали в сусідніх кімнатах гуртожитку.

«Навчався Петро старанно. Завжди в нього купа книжок. Бувало, вступав в полеміку з вчителями. Але, відстоюючи свою точку зору, межі не переходив. Виховання не дозволяло. Говорив завжди українською. На стіні в його кімнаті – національний прапор», - розповів Шаповал.

За словами Івана, Петрова принциповість виявлялася і в спорті: «Ми обидва грали в футбол. Дехто жалівся на нас. Мовляв, грубо граємо. Так, ми грали жорстко, але за правилами. Принципово грали. Про людину можна багато сказати з того, як вона поводиться в спортивній грі. Петро не з тих, хто кути згладжує. Занадто правильний, особливо в юності».

Разом друзі здобували й вищу освіту – у Дніпропетровській медичній академії. Петро обрав спеціальність хірурга. Старшокурсниками працювали медбратами в лікарні імені Мечникова.

«Початок весни для нас означав першу сотню кілометрів на велосипедах – їздили на Хортицю», – згадує колишня дружина Петра Олена.

За її словами, чоловік й узимку, в 15-градусні морози, їздив на велосипедах із друзями по Арабатській Стрілці. Потім захопився лижами, підводною риболовлею.

Вони познайомилися ще в ліцеї, а одружилися в студентські роки, коли обоє навчалися в академії. У 2011 році в них народився син Ілля. За словами Олени, Петро був дуже відповідальним батьком.

Після інтернатури молоде подружжя опинилося в Знам’янці. Спочатку Петро працював у залізничній лікарні хірургом. Звісно ж, брав участь у Революції Гідності: разом із Іваном Шаповалом поїхали до Києва, надавали медичну допомогу майданівцям.

Повернувшись у Петрове після розлучення, Попов влаштувався хірургом у лікарні. Коли росіяни пішли повномасштабним наступом, став до лав ЗСУ. Так вчинив і його брат Володимир – кандидат економічних наук, доцент Центральноукраїнського національного технічного університету.

«24 лютого я звернувся в свою частину, як це передбачено мобілізаційним приписом у випадку війни. Мені сказали чекати подальших розпоряджень. Я зателефонував Петрові і почув, що він уже побував у військкоматі і там йому наказали їхати в свою 25-ту бригаду. Наступного дня ми зустрілися в Дніпрі, я відвіз його в частину. Згодом призвали й мене. Ми телефонували один одному. Про війну, про свою роботу майже не говорили. Ми ж обидва – військові лікарі, бачимо одне й те ж. Правда, Петро казав, що переживає, коли доводиться ампутовувати руки й ноги, коли не вдається врятувати пораненого», - згадує Іван Шаповал.

Начальник приймально-сортувального відділення медичної роти, капітан медичної служби Петро Попов загинув 22 квітня 2023 року поблизу Лиману на Донеччині.

«Не піднімається рука писати про Петю як про загиблого, бо ще недавно отримувала телефоном його "норм", а сьогодні ми його поховали. Подібних людей я не зустрічала ніколи. Максимально порядний, принциповий, чесний, скромний, добрий. Був одним із найрозумніших в нашій школі. Завжди боровся з несправедливістю, захищав слабших, протестував проти корупції. Колись, працюючи в Трансперенсі, я почула від колег, що у Знам'янській лікарні з'явився унікальний головний лікар, який завдяки Прозорро зекономив сотні тисяч гривень на закупівлях. Звісно ж, це виявився Петя, мій друг дитинства, з яким ми разом росли в одному дворі, лазили по деревах, плавали у річці, вчилися на одному поверсі, їздили на обласні олімпіади з фізики», - згадує друга Ольга Тимченко.

26 квітня 2023 року провести в останню путь Петра Попова прийшли односельці, бойові побратими, друзі, колеги, найближчі та найрідніші люди. Воїн знайшов вічний спочинок на Алеї Слави центрального кладовища у Петровому.

Ольга Тимченко написала про воїна такі слова: «У 2014 році він пішов за повісткою служити. 24 лютого одразу відправився нас захищати. З того дня 24/7 рятував поранених військових. Чи мав він перепочинок? Яких страждань і жахів надивилися за цілий рік його очі? Які складні рішення доводилося йому приймати? На всі ці мої питання він лише жартував і заспокоював. Йому нічого не було потрібно від волонтерів, між собою ми жартівливо називали його "капітан-немає-потреби". 22 квітня Петя загинув. Сьогодні ми його поховали. Він врятував сотні життів. Я дивлюсь на його фото і досі не можу повірити. Якщо існують в цім світі бодхісаттви, які все життя служать іншим, а для себе нічого не просять, він один з них».

Шана і пам'ять Герою!

Фото: Olga Tymchenko, Петрівська селищна рада, Знам'янська міська лікарня імені Лисенка