Пам’яті скульптора, стрільця Антона Дербілова (позивний «Патрік»)

Боєць Нацгвардії, скульптор, художник і музикант Антон Дербілов (позивний «Патрік») загинув 6 квітня 2023 року у боях за звільнення Кремінної Луганської області.

Антон народився 18 серпня 1979 року в Харкові. З 15 років почав займатися історичною реконструкцією. Тоді ж його і стали називати «Патріком».

«Я тоді дуже захоплювався ірландськими казками, легендами, і в мене був улюблений персонаж - Чорний Патрік. І друзі почали мене так звати. Потім я займався страйкболом під час, як я це називаю, першої війни у 2014 році, і мене в цій команді теж звали Патріком», - зазначав чоловік.

До повномасштабної війни Антон вів дуже активне суспільне життя. Протягом багатьох років він займався унікальною за технікою виконання військово-історичною мініатюрою, що поєднала жанрові і стилістичні ознаки ювелірного та декоративно-прикладного мистецтва. У цих невеликих за розміром роботах чоловік втілював дух нації і її героїчний менталітет.

Його талант був високо оцінений оточуючими - вироби митця були популярними серед колекціонерів і виставлялись на аукціонах. Дербілов створював і портрети видатних гетьманів та полководців України. Антон співпрацював і з українськими, і з міжнародними виробниками - частину його моделей, наприклад, замовляли в Британії.

«Я зробив усіх українських історичних діячів. Це були бюсти. Я робив, зокрема, гетьмана Хмельницького… Мені доводилося створювати штаби всіх видатних діячів, наприклад, Наполеона, а також - штаби всіх держав, що брали участь у наполеонівських війнах. Це і британці, і прусаки, і австрійці», - казав скульптор.

Антон розповідав, що йому найцікавіше було робити бюсти українських діячів. «Ми навіть брали з ними участь у зйомці фільму «Конотопська битва» - там наші фігури у кадрі. Наприклад, фігурка гетьмана Виговського на коні, який проводив цю битву», - зазначав він.

Митець працював із спецматеріалами, серед яких - олова, модельна пластика чи смола. Антон виготовляв ексклюзивні речі і тиражовану продукцію. Багато його творів виконані у співтворчості з дружиною Катериною, також художницею.

Чоловік заснував із нею творчу студію Sirko Toys. Разом вони створили тисячі унікальних моделей олов'яних солдатиків - від епохи античності до ХХ століття.

Окрім цього, Антон грав на укулеле в харківському гурті «Alcohol Ukulele». Також він брав участь у фестивалях і виставках, проводив майстер-класи по всій Україні, займався танцями. Добре знався на військовій історії, відповідній уніформі, різних навичках бою, що були притаманні тій чи іншій культурі або епосі.

«Колись я сам навчався фехтуванню, рукопашному бою. Більше для того, аби дізнатись, як солдати у минулому мали виконувати ті чи інші вправи, битися, де вони мали повзати, як тримали зброю. Було дуже цікаво пройти це самому. Але я ніколи не розраховував, що доведеться все це робити власноруч на війні», - казав скульптор.

Перед російським вторгненням в Україну митець виконував чергове замовлення на скульптуру. Спочатку він не знав, що робити, але вже наступного дня почав шукати по Харкову, де можна стати до лав українського війська.

«Я був у штабі ТрО, але вони вже були порожні. Намагався потрапити у військкомати, але вони вже були закриті. Ті підрозділи, які сформувалися у найперші день-два, вже поїхали на передову. 26-го я зміг потрапити до 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України, що якраз набирала бійців. Вони прийняли мене», - казав Антон.

Антон проходив службу як солдат-стрілець Нацгвардії. За словами побратима «Бороди», після того, як почалася повномасштабна війна і «Патрік» пішов добровольцем на фронт, він швидко навчився військовій справі.

Сам митець зазначав, що у тому підрозділі, куди він потрапив, він знайшов справжніх друзів, і що він цінує та пишається кожним з членів цього колективу.

«Перші 100 днів повномасштабної війни я обороняв саме Харків, стояв зі своїм підрозділом на Окружній дорозі, ми чекали на атаку ворогів. Були готові відбивати танкову атаку. Так ці дні і пройшли: ми чекали наступу, готували укріпрайони, робили бліндажі, будували біля Харкова таку собі фортецю», - казав Антон.

Потім його з побратимами направили під Балаклію, де вони пробули все літо. З 6 вересня 2022 року вони пішли у наступ. Підрозділ Антона першим заходив до Балаклії, звільняв Ізюм та Борову.

«Дуже важливий був момент, коли ми звільнили Балаклію! Це такі спогади! Люди там і на коліна падали, і обіймали нас, всі плакали… Потім був Ізюм. Ми пройшли купу дрібних селищ від Ізюма до Борової, входили у Борову через Підлиман», - зазначав «Патрік».

За його словами, найважчим був бій, коли вони брали саме Підлиман.

«Там у нас був перший масштабний бій з танками, де мали перших загиблих і поранених хлопців. Відбили три танкові хвилі і потім десь п‘ять днів витримували натиск противника: нас постійно обстрілювали, ми ходили до росіян у розвідку, прощупували оборону противника у самій Боровій. Потім нас розблокували. Тобто бригада, яка мала рухатись на саму Борову, звільнила її і ми змогли вийти з оточення», - казав чоловік.

Як зазначив нацгвардієць, потім були дуже запеклі бої під Кремінною. Він відмітив, що там було дуже важко і психологічно, і фізично.

 І саме у боях за звільнення Кремінної він загинув - 6 квітня минулого року внаслідок мінометного обстрілу Антон отримав поранення, несумісні з життям.

«Він вже не мав з нами виходити, так склалися обставини. Пішов на завдання - і ось миттєво обстріляли. На жаль, уламок влучив йому у голову», - заявив «Борода».

Церемонія прощання з Антоном Дербіловим пройшла 12 квітня 2023 року у Харкові. Його поховали на Алеї Слави.

За життя чоловік неодноразово отримував військові нагороди - медалі «За хоробрість у бою», «Незламним героям російсько-української війни» та за «Доблесну службу».

І після смерті захисник отримав ще одну відзнаку - указом Президента України Володимира Зеленського №821/2023 від 18 грудня 2023 року солдата НГУ було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Без турботливого батька залишилося три доньки.

«Він був гордим левом. Себе він любив дуже сильно, але всі ми знаємо, що не було нічого, щоб він любив більше за нас і за свій дім, який він захищав… і захистив», - сказала донька «Патріка» Софія.

За словами побратима Максима Матвієнка, Антон був найхоробрішим бійцем з них усіх і завжди йшов уперед.

«Навіть у найскладніші моменти йому вдавалося своїми жартами і своїм настроєм показати приклад людям. Він завжди посміхався, жартував, підставляв іншим плече, підтримував їх», - зазначив Матвієнко.

Ті, хто знав чоловіка, завжди пам’ятатимуть його нестандартною і яскравою людиною з лицарською душею.

«Я вважаю, що Антоша прожив за своє життя кілька життів: і як музикант, і як скульптор. Антон - це світло, це - концентроване світло», - сказала подруга Яна Черевань.

Вічна пам'ять Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Anton Derbilov, «Ґвара медіа», Харківський художній музей