Бригадний генерал австрійської армії у відставці Вальтер Файхтінгер є відомим військовим експертом у німецькомовних ЗМІ, зокрема з проблематики загарбницької війни Росії проти України. Значну частину своєї служби офіцер провів в академічній сфері, очолюючи протягом майже 20 років Інститут миротворчості та врегулювання конфліктів при Національній академії оборони Австрії у Відні, аж до виходу у відставку в 2020 році. Автор численних публікацій на оборонну тематику, зокрема докторської дисертації на тему «Збройні сили як інструмент розв'язання внутрішньодержавних конфліктів». У минулому також був радником з питань безпеки та оборони у Федеральній канцелярії Австрії.

Власний кореспондент Укрінформу у Відні познайомився з Вальтером Файхтінгером, який тепер очолює Центр стратегічного аналізу (CSA), на одному із заходів, де він у режимі «правил Чатем-хаусу» ділився з присутніми експертами та дипломатами своїми думками щодо війни РФ проти України та її глобальних наслідків. Тоді ж військовий експерт люб’язно погодився поділитися своїм баченням і з аудиторією Укрінформу. Тож далі пропонуємо поглянути на те, як російську війну та деякі її наслідки бачать в експертному середовищі Австрії, принаймні в його військовій частині.

РОСІЯНИ ПОВНІСТЮ НЕДООЦІНИЛИ ВОЛЮ УКРАЇНИ ДО ОПОРУ

- Багато експертів на Заході, зокрема й тут, в Австрії, вважали широкомасштабне російське вторгнення в Україну малоймовірним, попри всі військові приготування Москви. Коли ви давали інтерв'ю 21 січня 2022 року, то теж не очікували, що Росія вторгнеться в Україну «в осяжному майбутньому». Чи вдалося Путіну обдурити західну експертну спільноту?

- Якщо поглянути назад, то, найімовірніше, так і було, тому що ми в Європі більше не могли та й не хотіли уявляти собі таку війну.

Я сам бачив, що відбувається на Донбасі, востаннє там був у 2019 році. І насправді мені вже тоді було дуже страшно. Однак була надія на те, що війна проходитиме в дуже обмеженому географічному просторі. І саме тому це велике розгортання військ Росією було неправильно витлумачене.

Але також з іншої, військової точки зору – тому що цими силами неможливо було б завоювати всю Україну. Як це, власне, і вийшло.

Проте росіяни, вочевидь, мали інший розрахунок. А саме на те, що опір буде настільки слабким, що можна буде швидко взяти Україну під свій контроль.

- Ще одним помилковим прогнозом західного експертного співтовариства та спецслужб було те, що Україна не зможе вистояти проти Росії й кількох днів у разі повномасштабної війни. Яким був ваш прогноз? Чи думали ви 24 лютого 2022 року, що через два роки росіяни все ще штурмуватимуть села і містечка десь на Донеччині?

- Я не вважав тоді Збройні сили України слабкими. Зовсім ні. Тим більше, що я бачив, як ведеться боротьба на Донбасі, з яким професіоналізмом та інтенсивністю українські війська виконують свої завдання. Тому я не вважав, що Україна дуже швидко здасться у військовому плані, що згодом і підтвердилося.

Але загалом це був час багатьох помилок, особливо з російського боку – вони повністю недооцінили волю України до опору і стійкість українських військових.

- Що, на вашу думку, було вирішальним у тому, що Україні вдалося вистояти у перші дні та тижні і спромогтися зупинити російську навалу?

- Вирішальним фактором, безумовно, стало те, що (росіянам, – ред.) не вдалося здійснити та розширити повітряний десант північніше від столиці, Києва, як це було сплановано, і вже звідти провести швидкий наступ на столицю. Тому, безперечно, велика заслуга українських Збройних сил, що вони це розпізнали та запобігли цьому.

Після цього російський генеральний план був приречений на провал. І ми побачили, як за кілька тижнів був розроблений новий оперативний план, який передбачав наступ на схід України відразу за кількома напрямками. І вони (росіяни, – ред.) виявилися більш успішними саме з півдня – з боку Криму та в напрямках Маріуполя і Херсона.

РАКЕТНИМИ УДАРАМИ РОСІЯНИ ХОЧУТЬ РУЙНУВАТИ ТА ДЕМОРАЛІЗУВАТИ

- Як би ви оцінили тактику і стратегію російського військового керівництва у війні проти України в цілому?

- Загалом можна помітити, що має місце постійний процес навчання. Був перший етап, яким виявився невдалий «обезголовлювальний удар». Друга фаза полягала у швидкому завоюванні великих територій, і це спрацювало насамперед тому, що в багатьох місцях не було належного українського опору.

Але коли Україна змогла адаптуватися до ситуації, то російський наступ повністю застопорився. І потім ми побачили на півночі, під Харковом, і на півдні, під Херсоном, що українські сили також змогли відвоювати значні території.

Тож це постійне туди-сюди.

І з чим, на жаль, нам потім ще довелося зіткнутися, взимку 2022–2023 років, – то це з дистанційною війною, коли Росія почала застосовувати балістичні та крилаті ракети для ураження цілей у глибині території, намагаючись знищити критично важливу цивільну інфраструктуру та передусім військові логістичні бази.

Такого типу війни, безумовно, не очікували на початковому етапі. Ймовірно, це пов'язано з тим, що оперативні успіхи на полі бою не вдалося реалізувати, і російські війська опинилися під тиском українського контрнаступу.

І ось цієї зими, але й також тепер, ми вдруге стикаємося з нанесенням ударів у стратегічну глибину. Ймовірна мета може полягати у тому, щоб зруйнувати якомога більше і зламати моральний дух.

Я впевнений, що ця подвійна стратегія – бої на фронті та повітряні удари у глибину території – спрямована на те, щоб перенапружити та розтягнути українські сили, а отже, деморалізувати їх.

УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ ДУЖЕ ШВИДКО ОПАНОВУЮТЬ НЕЗНАЙОМЕ ОЗБРОЄННЯ

- Що ви думаєте про дії українського військового керівництва? Чи було щось, що стало для вас несподіванкою або ж здивувало?

- Здивувало те, що вдалося утримати таку довгу лінію фронту – а мова про 1200 кілометрів – та стабілізувати ситуацію. Незважаючи на масовані спроби росіян просунутися вперед, Росія не змогла здобути жодних подальших значних територіальних надбань. Це – по-перше.

Пункт другий: Україна змогла інтегрувати та розгорнути невідомі їй системи озброєнь за дуже короткий проміжок часу. Для багатьох західних експертів це стало повною несподіванкою, оскільки вони вважали, що на освоєння таких різних систем підуть тижні й місяці. Очевидно, що українські солдати є надзвичайно вправними та можуть дуже швидко опанувати незнайоме озброєння.

І третій аспект – це те, як цивільне населення підтримує військові зусилля, наприклад, створюючи безпілотники. Мало хто міг собі таке уявити, і це ще раз показує, наскільки стійкими є ця країна та її населення. І це дає змогу успішно захищатися навіть від переважального противника.

РОСІЯНИ НАМАГАТИМУТЬСЯ ПРОСУНУТИСЯ ДО ТОГО ЧАСУ, ЯК УКРАЇНІ НАДІЙДЕ НОВА ДОПОМОГА

- Як би ви охарактеризували нинішню ситуацію на полі бою?

- Тепер дуже напружена ситуація, тому що, з одного боку, Україна, звичайно, відчуває певний дефіцит поставок. Крики про допомогу не можна ігнорувати, і вони лунають уже кілька місяців.

Протиповітряна оборона України значно перевантажена, передусім через величезну територію та велику кількість міст і центрів, які потребують захисту. Саме тому російські повітряні удари знову і знову досягають цілі та завдають великої шкоди. Російська сторона намагається використати поточну вразливу фазу для власних успіхів.

Ситуація стає все більш напруженою, оскільки американська сторона пообіцяла надати більше зброї та боєприпасів. І Росія чудово розуміє, що її армії буде набагато-набагато важче, як тільки ці системи надійдуть.

Тому російська сторона тепер відчуває великий тиск часу – щоб швидко просунутися вперед до того, як ці системи прибудуть. З українського боку ж домінуватиме розрахунок: чи можемо ми тепер задіяти наші останні резерви, щоб запобігти саме цьому? Чи можемо ми розраховувати на те, що в наступні дні та тижні нам справді прибуде більше боєприпасів та техніки?

Я очікую посилення бойових дій найближчим часом, тому що Росія хоче скористатися цим моментом вразливості, а Україна бажає запобігти або обмежити це.

- На вашу думку, якими є найближчі військові цілі росіян? Як, за вашим прогнозом, розвиватиметься ситуація протягом найближчих місяців?

- На стратегічному рівні домінувальною метою є подальше послаблення України та обмеження її спроможностей. Саме тому проводяться ці цілеспрямовані повітряні удари в тил, щоб завдати довготривалої шкоди та деморалізувати населення. Це – перше, і це стосується нанесення ударів у стратегічну глибину.

Що стосується оперативної обстановки на фронті, то, схоже, російські війська намагаються захопити весь Донбас і на півночі просунутися у напрямку Харкова. Тобто я розумію, що до Харкова ще далеко, але очевидно, що основна увага зосереджується тепер на північний схід. Водночас вони намагаються просунутися в різних точках, щоб створити найкращі вихідні позиції для подальшого наступу.

РОСІЯ НЕ ЗАЙНЯЛА ПРИМИРЛИВУ ПОЗИЦІЮ І ВСЕ ЩЕ ХОЧЕ ДОСЯГТИ МАКСИМУМУ

- Думаєте, росіяни все ще хочуть окупувати всю територію України, включно зі столицею Києвом?

- Офіційна мета Росії залишається незмінною. Вони хочуть змінити цей уряд, вигнати «нацистів», демілітаризувати країну, а також прозвучало провокаційне твердження Путіна про те, що Україна насправді навіть не має права на існування. У цьому плані нічого не змінилося. Іншими словами, риторична політична претензія на домінування над Україною, у якій би формі це не було, залишається незмінною. Вона й надалі існує.

Однак у Кремлі також мають вже розуміти, що військове завоювання всієї України не є реалістичним. Наступні цілі залежатимуть від того, як розвиватимуться бої на місцях.

Але загалом Росія не зайняла більш примирливу позицію. Вона, як і раніше, наполягає на максимумі, і це, власне кажучи, означає підкорення України умовам Росії.

- А що ви, власне, думаєте про ці російські цілі «денацифікації та демілітаризації України»?

- Це вже давно застаріло. Ці порожні фрази залишилися, але насправді це стало абсолютно нереалістичним. Ми побачили, що уряд (України, – ред.) неможливо вибити з сідла, навпаки, єдність як ніколи велика. Навіть більше, термін «денацифікація» незграбно нагадує нам про Другу світову війну, і він не має абсолютно нічого спільного з реальністю. Тому я вважаю, що це – просто модне слово для мобілізації власного населення. Воно не матиме жодного ефекту за кордоном, навіть серед союзників. Це – мобілізаційна фраза для внутрішньої політики.

ЗВІЛЬНЕННЯ ВЕЛИКИХ ТЕРИТОРІЙ ПОКИ ЩО ПІД ПИТАННЯМ, ЯК І МАСШТАБНИЙ РОСІЙСЬКИЙ НАСТУП УЛІТКУ

- Ви вже вказали на те, що війна переходить у позиційну форму. Що, на вашу думку, потрібно Україні, щоб подолати це? Може, якась нова зброя, технології, інші підходи?

- Трохи менше ніж рік тому була спроба створити великий потенціал для контрнаступальних дій. Ми знаємо, що було сформовано близько дванадцяти бригад з великою кількістю бронетехніки та артилерії для проведення контрнаступу. І це зрештою не вдалося з різних причин. Як на мене, однією з головних причин було те, що багато озброєння та боєприпасів було доставлено з великим запізненням (в Україну від західних союзників, – ред.). Але не тільки це. Росія вміло використала час, щоб побудувати фортифікаційну стіну, яка, напевно, перевершила всі очікування та побоювання Заходу.

Тож що ми можемо з цього винести на майбутнє? Чи буде ще схожа можливість, подібна спроба розпочати контрнаступ? Я не бачу цього в осяжному майбутньому. Відвоювання великих територій країни, на мою думку, не є реалістичним варіантом в осяжному майбутньому. Вочевидь, основна увага буде зосереджена на утриманні території, яка тепер перебуває під контролем, і, отже, на підтримці лінії фронту з мінімальними втратами. Будуть знову і знову бої за невеличкі населені пункти та райони. Поки що незрозуміло, чи справді буде масштабний російський наступ улітку.

Дуже важливо поліпшити захист у глибині території, щоб принаймні зменшити ці систематичні руйнування та неймовірні страждання цивільного населення, які завдає російська сторона. Саме тому я вважаю, що постачання систем протиповітряної оборони є головним пріоритетом, разом з боєприпасами для фронту, щоб запобігти подальшому російському просуванню.

ВИНИЩУВАЧІВ F-16, НА ЯКІ ОЧІКУЄ УКРАЇНА, ЗАМАЛО ДЛЯ СПРАВЖНЬОГО ПЕРЕЛОМУ СИТУАЦІЇ

- Як ви вважаєте, чи зміниться ситуація, коли Україна отримає очікувані винищувачі F-16?

- Я не думаю, що вони змінять ситуацію у великих масштабах. З допомогою винищувачів, напевно, можна досягти невеликих успіхів, адже, наприклад, вони можуть стріляти ракетами великої дальності. Вони також можуть змусити російські винищувачі бути більш обережними. Утім, ці бойові літаки навряд чи приведуть до серйозних змін, принаймні на цей момент, – просто тому, що їх надто мало.

Для справжнього перелому ситуації, ймовірно, знадобилися б сотні винищувачів – для підтримки сухопутних військ у такий спосіб, щоб вони могли знову перейти в контрнаступ. Але про таку кількість не йдеться, і цього не варто очікувати.

Але надходження F-16 – це і погляд у майбутнє. Впровадження цих систем закладе фундамент майбутніх Повітряних сил, який можна буде розвивати. Але тут я вже маю на увазі час після завершення основних бойових дій, коли йтиметься про набуття Україною потенціалу стримування.

ПУТІНУ ПОТРІБНА ВІЙНА, ЩОБ ЛИШАТИСЯ ПРИ ВЛАДІ

- У новому пакеті допомоги США для України можуть бути і далекобійні ракети ATACMS. Чи здатні вони змінити ситуацію?

- Це загальне питання, тому що воно також пов'язане з німецькими «Таурусами» і всіма іншими подібними системами. Ми говоримо про ракети великої дальності, які можуть проникати на сотні кілометрів у стратегічну глибину та завдавати значної шкоди російській стороні.

У зв’язку з цим виникає питання про наміри України. Якщо у вас є ці далекобійні системи, то ви, безумовно, можете завдати ними багато дуже сильних ударів. Але чи можна ними поставити Росію на коліна? Чи може це нанести їй таку шкоду, що вона припинить війну чи буде готова піти на поступки?

Іншими словами, чи може застосування цих ракет зробити політичну та військову ціну (продовження війни проти України, – ред.) для Росії зависокою? Поки що це виглядає сумнівно.

Я сумніваюся, зокрема, і через те, що президенту Путіну, як мені здається, просто потрібна ця війна, щоб залишатися при владі. Тепер він перелаштував всю країну та економіку на військові рейки. І йому, напевно, було б дуже важко раптом сказати: «Ні, в цьому більше немає сенсу, і ми тепер йдемо іншим курсом». Мабуть, у такому разі він дуже швидко потрапив би під сильний внутрішньополітичний тиск.

- Але путінський режим має потужну пропагандистську машину. Вони можуть повністю змінити громадську думку протягом місяця-двох, і люди почнуть подумати, що їхній лідер ухвалив правильне рішення.

- Безумовно, на громадську думку можна сильно впливати. Але питання в тому, як до цього поставляться еліти в цілому. Тих, хто наживається на війні, як завжди, багато – чи бізнесі, в політиці, чи деінде.

У кожному конфлікті є противники миру, тому що вони отримують вигоду від війни. І саме тому багато експертів з Росії підозрюють, що є потужні групи, які можуть становити політичну загрозу для Путіна. І тому він буде змушений продовжувати війну в тій чи іншій формі.

НІМЕЧЧИНА ЗАВЖДИ ДАВАЛА БІЛЬШЕ, НІЖ ОБІЦЯЛА СПОЧАТКУ

- Ви згадали про німецькі ракети «Таурус». Як вважаєте, чи змінить федеральний уряд свою позицію з цього питання?

- У Німеччини, безумовно, складна позиція через її історію.

І в ході цієї війни Німеччина показала, що, по-перше, вона сильно підтримує Україну, а по-друге, – що вона завжди давала більше, ніж обіцяла спочатку.

Сьогодні Німеччина вже є одним з найбільших постачальників військової техніки. Тому я не виключаю, що «Тауруси» також будуть поставлені. Однак тут все ще є великі застереження та побоювання.

Росія, звичайно, добре про це знає. Саме тому вона також намагається впливати на політичні дебати та громадську думку через політичну агітацію.

Добре відомо, що канцлеру Шольцу дуже важко ухвалити це рішення. Я не знаю, хто ще відіграє вирішальну роль на задньому плані, але суть у тому, що існує дуже сильна підтримка України. І тому я не виключаю, що «Тауруси» все ж таки будуть поставлені.

НАЙБІЛЬШИЙ РИЗИК ДЛЯ КРАЇН ЄВРОПИ – РОСІЯ, І ТОМУ ПІДТРИМКА УКРАЇНИ Є ВАЖЛИВОЮ

- Здається, принаймні з точки зору українців, що західні союзники постачають Україні зброю, але в обмеженій кількості – достатній, щоб Україна не зазнала поразки, але недостатній, щоб дати змогу їй перемогти. Питання в тому, чому так відбувається? Захід боїться військової поразки Росії? Зрештою, на мою думку, Захід має достатньо зброї, щоб зробити перемогу України можливою.

- А от у цьому я не дуже впевнений. Я не знаю, чи достатньо у Заходу зброї, тому що ми її систематично демонтували протягом 30 років. Це – по-перше.

Друге – це те, що багато європейських держав не бажають відповідати на просте стратегічне питання: де і як можна найліпше захистити свою країну від найбільших загроз? А найбільшим ризиком на цей момент, поза всякими сумнівами, є Росія. Тому питання полягає в наступному: як найліпше захистити свою країну та її населення: надавши Україні якомога більше військових ресурсів чи ж залишивши якомога більше собі, тому що може статися так, що на мою власну країну також буде здійснено напад? Більшість уникає цього питання, і воно залишається без відповіді.

Для мене ж все досить просто. Відбувається військова агресія проти України на українській території, Україна є оплотом Європи. Тому має бути повна увага, а також повна підтримка України. Бо якщо Україна впаде і ворог підійде ближче, то ризики і збитки будуть набагато більшими.

В АВСТРІЇ ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ У СУСПІЛЬНІЙ СВІДОМОСТІ ВСЕ ЩЕ НЕ НАСТАВ

- А яка позиція Австрії щодо цього питання, чи становить Росія найбільший ризик? Після російського вторгнення в Україну канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив про поворотний момент в історії, чи було «цайтенвенде» в Австрії?

- Ми також переживаємо переломний момент в Австрії. Найкраще це видно на прикладі австрійських збройних сил. Оборонний бюджет був значно збільшений, політична увага і репутація військових в очах громадськості зросли. Тож у цій сфері у нас також є «цайтенвенде».

Однак у суспільній свідомості він все ще не настав. І я дуже шкодую про це, тому що у нас спостерігається певне заперечення реальності. Тому дуже важливо чіткими словами, не створюючи паніки, привернути увагу до ситуації, що склалася, і говорити, що відбувається. А справа в тому, що ми протягом 30 років просто користувалися дивідендами миру, але це була виняткова ситуація. Реальність же така, що йде війна, і вона ведеться просто зараз. Тому треба готуватися до цього та вживати відповідні заходи. Тут йдеться не про перемогу над кимось, а утримання когось від нападу. І це те, що можна донести до населення.

РОСІЯ ПЕРЕТВОРИЛАСЯ З БЕЗПЕКОВОГО ПАРТНЕРА НА НАЙБІЛЬШУ ЗАГРОЗУ

- Австрійський федеральний уряд готує нову стратегію безпеки, але вона ще не ухвалена. Що ви думаєте з цього приводу? І як, на вашу думку, у цій стратегії слід розглядати Росію?

- Я здивований, що ця стратегія безпеки досі не ухвалена, адже всі факти лежать на столі. І те, що уряд не може досягти консенсусу з такого важливого питання, мене просто дратує.

Як слід розглядати Росію? Як її називати? Це взагалі не питання. На жаль, Росія перетворилася з безпекового партнера на найбільшу загрозу. І не лише у військовому плані, а в цілому. Ми говоримо про гібридну проєкцію сили, яку Росія використовує у власних інтересах.

Ми робили проєкт про це в моєму інституті десять років тому, коли «гібридна війна» раптово стала у всіх на вустах, але у нас ще не розуміли її значення. Очевидне те, що є дуже багато способів спроєктувати силу на іншу країну, щоб підірвати роботу уряду та згуртованість суспільства. Це стосується й Австрії. Ось чому цим потрібно займатися, і про це треба говорити публічно.

НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ В АВСТРІЇ – РЕАЛІСТИЧНА МОЖЛИВІСТЬ

- Що стосується австрійської підтримки України, то Австрія надає велику допомогу в гуманітарній сфері, але не у військовій, посилаючись на свій нейтралітет. Як ви вважаєте, чи використала Австрія всі можливості в рамках свого нейтралітету, щоб допомогти Україні зміцнити її обороноздатність?

- Я вважаю, що Австрія насправді робить тут більше, ніж прийнято вважати. Через гуманітарну допомогу, пожертви та багато інших видів діяльності. Важливим фактором є те, що, наприклад, вантажі підтримки для України можуть транспортуватися через Австрію. Це стало можливим, тому що є мандат ЄС, рішення Євросоюзу. Так Австрія у певному сенсі «звільнена» від свого нейтралітету, як це було б і в разі мандату Ради Безпеки ООН. Саме тому ми можемо відкрити кордони та дозволити транспортування вантажів підтримки, зокрема військових, та прольоти. Постачання зброї – це вже зовсім інше. Тут вже у нас будуть проблеми з нейтралітетом. І тому в такому вигляді ми не можемо цього зробити.

- Але я не говорю тут про постачання зброї. Так, це було б явним порушенням нейтралітету. Я говорю про, наприклад, навчання українських солдатів. Це також було б порушенням? Чи порушило б це нейтралітет Австрії?

- Особисто я розглядаю це не як порушення, а як реалістичну можливість. Як це виглядає на практиці, чи є відповідні можливості, чи можна взяти участь у цьому навчанні – тут мені не вистачає даних. Я цього не знаю. Але суто теоретично я не бачу тут проблеми.

- Це ж стосується і навчання у сфері розмінування?

- Я вважаю, що все, що стосується навчання, не є проблемою. Це суто внутрішньополітичні міркування, чи робити це, чи ні.

ВРАЖАЄ, ЯК УКРАЇНІ ВДАЛОСЯ ВИТІСНИТИ ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ РФ

- Я хотів би поставити запитання про війну. Україна показала, що навіть з обмеженими засобами вона здатна завдавати болючих ударів по російській території, зокрема атакуючи з допомогою безпілотників. Як ви оцінюєте ці атаки безпілотників на аеродроми та особливо на нафтопереробні заводи в Росії? Яких наслідків очікуєте від цього для російської економіки?

- Я не думаю, що ці удари можуть завдати якоїсь негайної істотної шкоди. У політичному та психологічному плані це є важливим фактором – показати російській стороні, а також населенню, що ми теж можемо завдати вам шкоди. Звичайно, це також економічно неприємно, коли пошкоджено нафтопереробний завод і перервано виробництво. Але поки що не ясно, чи зможуть ці атаки досягти таких масштабів, що Росія буде змушена переглянути свою позицію.

- Але схоже, що це може статися. Росія вже втратила понад 10% своїх нафтопереробних потужностей.

- Якщо збитки справді набудуть таких масштабів, що матимуть значний вплив на російську економіку, оборонний сектор та повсякденне життя населення, то тоді не виключається цей перегляд. Але наразі я такого не бачу, це потребувало б масштабних подальших постачань зброї.

- А як ви оцінюєте успіхи України на морі?

- Вражає те, як (українській стороні, – ред.) вдалося відтіснити російський Чорноморський флот, а також відкрити зерновий коридор. Це дійсно є успіхом для України і ознакою слабкості російської сторони. Це також ще раз показує, якою неймовірно винахідливою є українська сторона у розробленні власних систем озброєнь та методів нападу. Безперечно, це сильний «удар під дих» для Росії. З одного боку, тому що вона більше не може повністю контролювати Чорне море, а з іншого – тому що її бойовий потенціал, звичайно, значно погіршився. Вони вже не можуть підпливати до узбережжя та піддавати небезпеці чи бомбардувати міста. Вони тепер змушені тримати безпечну дистанцію.

Василь Короткий, Відень

Фото автора