Три могили для одного сина
Під час ворожого авіанальоту 11 березня 2022 року на Київщині загинули військові із Чернівецької, Хмельницької, Івано-Франківської, Тернопільської, Львівської, Дніпропетровської, Кіровоградської, Полтавської та Донецької областей. Більше ніж 200 останків тіл українських військовослужбовців 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», які виявили на місці трагедії та не змогли ідентифікувати жодні експертизи, захоронили в одній могилі на кладовищі «Садгора» у Чернівцях.
Як відбувалося поховання, чому експертиза виявилася надскладною, які правові колізії Україні варто вирішити, розповідає кореспондент Укрінформу.
ПЕРШИМ ПОХОВАЛИ 21-РІЧНОГО КОМАНДИРА
Того дня підрозділ штурмової бригади приїхав на позиції в селах Людвинівці та Варівську, що на Київщині. Під час розвантажування речей російські літаки обстріляли позиції українських військових і скинули туди авіабомби. Вижити не вдалося нікому…
Увесь цей час тривав процес пошуку, ідентифікації та експертиз знайдених на місці трагедії останків тіл загиблих військових. Скільки горя довелося пережити родичам, важко собі навіть уявити. Події того трагічного дня похвилинно описані у 60-томній справі, яку в різний час вели слідчі СБУ, МВС та Офісу Генпрокурора. Також до експертиз залучали представників Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (Гаага).
«Ситуація була ускладнена тим, що після вибуху понівечені тіла, фрагменти тіл наших воїнів були розкидані в радіусі одного кілометра. Їх не вдалося одразу зібрати. Проводили кілька етапів пошукових робіт. Першого разу ще в березні під щоденними обстрілами наші військові доставили знайдені останки тіл своїх побратимів. Їх доправили на Житомирщину. Потім, коли обстріли Київщини зменшилися, то пошуки тіл відновили у квітні. Пошукові роботи тривали і після звільнення Київщини від російських окупантів», – розповідає адвокатка родин загиблих військових Тетяна Садовська.
Усього таких пошуків за участі різних експертів і кінологів провели щонайменше п’ять. За словами юристки, під час кожного етапу вдавалося знайти нові фрагменти тіл. У перші пів року після смертельного обстрілу всіх 19 військових, які, згідно з матеріалами справи, перебували в епіцентрі вибухів, вважали зниклими безвісти. Родичі сподівалися, що вони в полоні або поранені. Проте у вересні 2022 року перші фрагменти тіл вдалося ідентифікувати за допомогою ДНК-експертизи, їх почали повертати родичам для захоронення.
21-річний лейтенант Тарас Лень із Тернопільщини був командиром взводу бійців штурмового батальйону, який потрапив під ворожий авіаналіт. На третій похорон свого сина до Чернівців приїхали батьки військового Іван та Надія. Вони тримають у руках портрет своєї дитини.
«Вперше ми похоронили сина 23 вересня 2022 року, через пів року після тієї трагічної події. Нам першим подзвонили і підтвердили збіг ДНК. Другий раз ми дозахоронювали інші останки сина, які нам повернули з експертизи в січні 2023 року. І сьогодні ми ховаємо його втретє. Не дай Господи пережити комусь те, що пережили ми…» – сказала Надія Лень.
Жінка пригадує, що син змалечку хотів стати військовим, піти батьковими стопами. Як мати, вона сподівалася, що захоплення сина військовою справою мине і він зможе здобути іншу професію. До того ж майбутній воїн закінчив музичну школу, грав на валторні.
«Після закінчення школи Тарас не захотів продовжити навчання по музичній лінії, хоч дуже добре грав. Він пішов у Коропець, в ліцей із посиленою військово-фізичною підготовкою. Потім завіз документи в Академію сухопутних військ. Після її закінчення його направили у 10-ту гірсько-штурмову бригаду. Він майже одразу пішов служити на Схід, брав участь у бойових діях. Через сім місяців такої служби приїхав додому у відпустку. А далі почалася Велика війна – і сина одразу викликали в частину. Більше ми його не бачили…» – зі сльозами на очах розповіла мати загиблого Героя.
Востаннє Тарас Лень виходив на зв’язок із рідними за кілька днів до трагедії. Мати також пригадує, що після участі сина в АТО/ООС він повернувся зовсім іншою людиною. Часто закривався у кімнаті, зашторював вікна, боявся гучних звуків. Надія вважає, що потрібно більшу увагу звертати на надання психологічної допомоги нашим військовим. У квітні цього року, на численні прохання побратимів Тараса Леня, його мати зареєструвала на сайті Президента петицію про присвоєння синові звання Героя України посмертно.
«ВІРИМО, ЩО НАША ДИТИНА ЖИВА»
Третє поховання сина переживають і батьки 25-річного Василя Стеця із Чернівців. Тато на сумну церемонію прийшов із його портретом. Розповідає, що відтепер матиме три місця захоронення своєї дитини.
«Так сталося, що я приїжджаю на могили до сина у три різні місця. Перше місце поховання – у Людвинівці на Київщині, де сталася трагедія. Друга могила – у нас тут, у Чернівцях, де я поховав перші ідентифіковані фрагменти тіла свого сина. А тепер маю ще одну могилу на цьому кладовищі у Садгорі. Гадаю, серед цих неідентифікованих останків тіл наших військових є фрагменти мого сина», – говорить Сергій Стець.
Чоловік розповів, що його Василь був добровольцем в АТО. У 2021 році його поранено під час ворожого обстрілу. І буквально за тиждень перед початком повномасштабного вторгнення Василя Стеця виписали зі шпиталю.
«Він отримав на Донеччині поранення, залишився без пальців на лівій руці. Та коли почалася Велика війна, Василь не зміг всидіти на місці й долучився до своїх побратимів. Я пробував його відмовити, адже він шульга і поранення якраз на лівій руці. Але він сказав: "Там на війні б’ються мої хлопці, за півтора року разом ми стали фактично сім’єю, я не можу їх покинути" і знову пішов добровольцем воювати», – ледве стримуючи сльози, говорить чоловік.
Сергій Стець – теж колишній військовий. Каже, що син із дитинства мріяв служити в армії. Дуже любив техніку і ремонтувати усе. У нього залишився малолітній син.
Рідні Едуарда Казмірчука також тримають його портрет у руках, чекаючи на похоронну процесію. Вони приїхали до Чернівців із сусідньої Хмельниччини віддати шану загиблим військовим. Але досі сподіваються, що їхня дитина перебуває у полоні.
«Восени 2022 року нам прийшло повідомлення про збіг ДНК. Але ми сподіваємося, що він досі живий. Адже обстріл був 11 березня 2022 року, а 24 березня отримали дзвінок від нього, що перебуває у полоні. І майже до самого похорону його за всіма списками вважали полоненим. Хоча похорон його вже відбувся, ми все одно сподіваємося побачити його ще живим», – розповіла Людмила, хрещена мати Едуарда.
ЧОМУ САМЕ ЧЕРНІВЦІ?
Після двох років експертиз вдалося підтвердити загибель 16 із 19 «едельвейсів». Трьох військовослужбовців із цієї групи досі вважають зниклими безвісти. Адже усі проведені на найвищому рівні експертизи не дали результату щодо них.
«Була одна мама, для якої ми, на жаль, не змогли підтвердити жодного фрагмента. Але ми чітко знаємо, що, згідно з матеріалами службових розслідувань, згідно зі свідченнями очевидців, її син був на місці вибуху. І ця мама потерпіла декілька разів через війну. З 2014 року вона разом з дітьми переселилася у Чернівці. Її син став у лави Збройних сил України ще до повномасштабного вторгнення, був професійним військовим. І вона дуже просила, щоб це були Чернівці, тому що вона не хоче виїжджати з України. Вона тут хоче далі жити зі своїми дітьми. Їй дуже важливо мати могилу, мати місце, куди прийти і просто помолитися», – каже адвокатка Тетяна Садовська.
За її словами, вже коли за згодою усіх родичів ухвалили рішення про спільне захоронення усіх неідентифікованих останків тіл саме у Чернівцях, із лабораторії Гааги надійшла інформація про ще один збіг ДНК.
«Цей збіг підтвердив загибель ще одного військового із Чернівців. Це той випадок, коли після всіх експертиз мамі навіть нема що покласти в домовину. Адже той фрагмент після експертизи не підлягає захороненню. Тому це такий знак долі, який лише підтвердив, що місто Чернівці вибрали не випадково», – додала юристка.
Її колега Галина Янко зауважила, що під час цього дворічного процесу проявилося чимало законодавчих колізій, які потребують змін. Адже на самому початку була проблема звести усі кримінальні провадження з регіонів, в яких проживали загиблі, під одне центральне провадження.
«Проблема була в тому, що хлопці проживали по всій Україні. Військова частина була в одному місці. Основне кримінальне провадження передане було на Київ, у СБУ. Важко було перемістити це провадження із СБУ до поліції Київської області, зокрема до Вишгорода. Була проблема звести всі кримінальні провадження з усіх регіонів, де батьки приходили і здавали ДНК, а слідчі цих регіонів не розуміли, що відбувається в основному кримінальному провадженні. Так само, як слідчі основного кримінального провадження не розуміли, що відбувається по регіонах, бо вони не бачили цього. Правоохоронна система не бачить комплексно нічого. І фактично ми перші, хто це зводили докупи з усіма правоохоронцями. Повірте, це було просто надскладно, тому що ми зупинили оці вічні травмування батьків конкретними похоронами кожної кісточки», – пояснила Галина Янко.
Юристи хочуть, щоб ця справа і її завершення стали прикладом для сотні подібних проваджень. Щоб родичі загиблих військових, які тепер перебувають у подібних ситуаціях, змогли знайти з них вихід.
Також адвокати запевняють, що великою проблемою для нинішньої України є те, що результати міжнародних експертиз, згідно з українським законодавством, не можна долучати до матеріалів кримінальних справ. Такі правові колізії Україні варто вже давно вирішити.
***
Останню шану воїнам в день поховання прийшли віддати тисячі чернівчан, родичі з різних регіонів країни, побратими, волонтери. Приблизно за 3–4 кілометри від кладовища «Садгора» у Чернівцях на узбіччя дороги виходили люди з квітами. Серед них – багато дітей, учнів місцевих шкіл. Коли на дорозі з’явився транспорт із труною, усі стали навколішки.
Священники читають спільний молебень, потім прощання із загиблими – море квітів і ще більше сліз...
Після двох років слідчих дій та експертиз усі знайдені в тому місці фрагменти тіл українських воїнів нарешті знайшли спокій в одній спільній могилі.
Віталій Олійник, Чернівці
Фото автора
