На лінію укріплень на Харківщині ворог в жодній точці не вийшов

За даними проекту DeepState, станом на 13 травня під контролем ворога у Харківській області, ймовірно (офіційної інформації не надходило), перебувають дев’ять сіл, які фактично були «сірою зоною», а саме: Стрілеча, Пильне, Красне, Борисівка, Мороховець, Олійникове і Зелене (у напрямку н.п. Липціі), а також Огірцеве і Плетенівка (у напрямку н.п. Вовчанськ).

Йдуть важкі бої. Окупанти ведуть щільний артилерійський обстріл, скидають керовані авіабомби. Ситуація важка, але контрольована.

«Ворог не припиняє спроб витіснити підрозділи Сил оборони із займаних позицій. (…) противник здобув частковий успіх в районі населеного пункту Лук’янці. Однак українські захисники зуміли зупинити подальше просування росіян, вдаються до контратак та завдають загарбникам значних втрат. Задля посилення українського війська на Харківському напрямку туди перекинули завчасно створені резерви. Залежно від розвитку обстановки, нарощування угруповання триватиме. Наші військові забезпечені необхідною кількістю засобів ураження», - запевнили у Генштабі ЗСУ.

Втім, думається, що рекордні цифри ворожих втрат – 1740 осіб за добу 12-го  і 1400 за 13-го травня – немалою мірою складаються з тих окупантів, яких українські захисники «косять» на Харківщині. Разом з тим не можна не сказати, що в настроях українського суспільства від 10 травня - дати початку боїв на півночі області тривоги істотно додалося. І це можна зрозуміти, але ж такі настрої цілеспрямовано формуються і підживлюються ІПСО, якими ворог через соцмережі буквально бомбардує свідомість українців. І тут хочеться звернутися до співвітчизників: ваш психологічний стан – це буквально один з оборонних рубежів. Можливо, ключовий за нинішніх обставин. Тримати його будь що – це наш вклад в остаточну перемогу. Давайте базувати свій настрій не на інтернет-чутках і відвертих провокаціях, а на оцінках спеціалістів, яким можна довіряти. А вони, в жодному разі не виконуючи роль «заспокійливого», дають об’єктивну картину того, що відбувається без «зради і паніки».

Тож що зараз відбувається на згаданому відтинку фронту, яку головну мету переслідує Росія, чи справді йдеться про повноцінний наступ на Харків, чи, можливо, скоріше про імітацію наступу? А ще – наскільки критичною виглядає ситуація з фортифікаціями, наскільки міцними є наші оборонні рубежі?

НІХТО НІКОЛИ НЕ ОБЛАДНУЄ ЛІНІЮ ОБОРОНИ ПРЯМО ПО ЛІНІЇ ДЕРЖКОРДОНУ

Про це Укрінформу розповіли одразу п’ятеро експертів, двоє з яких брали/беруть безпосередню участь у звільненні України від російських загарбників.

Керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко розмови про «непідготовлені оборонні рубежі на Харківщині» називає маніпуляцією.

«Просто хочу сказати, що ДЗОТи (дерево-земляні оборонні точки, - Ред.) та інші оборонні рубежі безпосередньо на смузі кордону з ворогом будувати неможливо було б. Тому що вся техніка та всі будівельники просто б знищувалися ворогом - його дронами, його артилерією», - зазначив експерт, запевнивши, що на Харківщині вибудовані лінії оборони є, їх декілька.

Його однофамілець Олександр Коваленко, військовий оглядач групи «Інформаційний спротив», наголошує: «Напрям удару ворога був на села, які знаходяться екстремально близько до кордону з Росією і практично всі вони після звільнення Харківської області у 2022 році були у сірій зоні. Через близькість до кордону обладнати там позиції та фортифікації було неможливо, і окупанти чудово знали, що там немає ані місцевих жителів, ані Сили оборони України. Там з'являлися лише патрулі, але не розміщувалися гарнізоном на постійній основі».

Керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук каже, що оборона кордону (а у нас з росіянами насправді зараз кордону як такого немає – це суцільна лінія оборони) в теорії складається з головного рубежа оборони, який розташовується на певній відстані від лінії держкордону, щоб війська, які його займають, не були під загрозою несподіваного удару з-за кордону, а мали час на маневр для прикриття держкордону.

«Це фактично смертники, прикордонники, які мають, жертвуючи своїм життям, дати час розгорнутися основним силам для відбиття агресії. Через те, що ми де-факто перебуваємо в стані війни з Росією та Білоруссю, утримувати сили прикриття держкордону недоцільно і неправильно, тому смуга забезпечення головного рубежа оборони – це фактично безлюдна «сіра зона» шириною 4-5 кілометрів між нашими військами і ворогом. Насичена спостережними пунктами і мінними полями з обох сторін», - розповідає він.

Тобто ворог не прорвав нашу оборону. Навіть не продавив її.

«Взяв під контроль частину населених пунктів в цій «сірій зоні». Так, до нашого військового керівництва є питання щодо облаштування смуги забезпечення мінно-вибуховими загородженнями, щодо швидкості реагування на загрози, які виникли. Заднім числом завжди можна було зробити краще. Але катастрофи нема – Сили оборони ведуть оборонні бої», - запевняє пан Лакійчук.

Екскомандир взводу батальйону «Айдар» Євген Дикий теж акцентує, що ніхто ніколи не обладнує лінію оборони прямо по лінії державного кордону. Вона завжди обладнується із досить серйозним відступом. А прикордонним селам, на жаль, відводиться роль “сірої зони”, до якої ворог, на жаль, якщо що, може зайти.

«А далі він уже упирається в укріплення, в обладнану лінію захисту. І на цій смузі між лінією держкордону та лінією укріплень його знищують. На лінію укріплень на Харківщині ворог ще в жодній точці не вийшов», - наголосив пан Дикий.

І нарешті – військовослужбовець ЗСУ Ілля Кротенко: «Ворог не дійшов до і не прорвав нашу основну лінію оборони. Така лінія з залізобетонними бліндажами, добре обладнаними окопами, протитанковими загородженнями йде на певній відстані від кордону».

А тепер про те, що відбувається на Харківщині, про головний задум Росії та прогноз розвитку подій.

ПОВНОЦІННИЙ НАСТУП ЧИ ІМІТАЦІЯ: ЩО ЗАДУМАВ ВОРОГ ТА ЧОМУ ХАРКІВ – НЕДОСЯЖНА ЦІЛЬ?

Одразу підкреслимо: про наступ на місто-мільйонник не йдеться, принаймні, в найближчій перспективі. Безліч разів уже говорилося: для цього у ворога недостатньо сил і засобів. Інше справа – у чому був задум ворога. Саме тут оцінки експертів дещо різняться.

Павло Лакійчук каже, що протистояння на кожній ділянці фронту треба розглядати не як окрему подію, а як складову битви, яка триває на фронті протяжністю понад 3800 кілометрів.

«Триває наступальна операція противника. В умовах браку ресурсів, його задача максимально сконцентрувати свої сили на напрямку головного удару, а нас примусити, навпаки, розтягнути резерви. Для прикладу, по мірі стискання Роботинського виступу наших сил на півдні, рашисти скорочують там своє угруповання, перекидають їх на схід, на бахмутсько-авдіївську ділянку. А наші резерви хочуть відтягнути на інший напрямок – на лиманський чи куп’янський», - коментує військовий експерт.

За його словами, прикордонні бої на півночі Харківщини – з того ж ряду: спроба обмеженими силами (13 травня деякі українські джерела свідчили, що  на той же Вовчанськ наступають 5 ворожих батальйонів, це усього 4-5 тис. осіб. Втім до кінця дня ця цифра загалом по Харківщині за оцінкою секретаря РНБО пана Литвиненка була близько 30 тис. Ред.) відтягнути максимум наших резервів від основної зони протистояння. Називається це «напрям допоміжного удару». Цю задачу вони частково виконали.

«Ще одна ціль – психологічна. «Наступ на Харків» - частина широкої інформаційно-психологічної кампанії з залякування українського суспільства. Мета – змусити Україну відмовитись від спротиву, зрештою стати на кремлівські (чи пекінські, що те ж саме) умови припинення вогню», - додав пан Лакійчук.

Наприкінці 2023 – на початку 2024 року почалася реорганізація груп військ з прикриття кордону "Брянськ", "Бєлгород" та "Курськ" у єдине угруповання військ "Сєвєр", яке налічує зараз 53 тисяч особового складу, до 500 танків і до 1000 гармат. Це на 750 кілометрів вздовж кордону в Чернігівській, Сумській і Харківській областях. При чому десь дві третини з них – це Курщина і Брянщина.

«На харківському напрямку – до 20 тисяч «штиків» (секретар РНБО Олександр Литвиненко дає іншу цифру – до 30 тис. - Ред.). А в самому «наступі на Харків» безпосередньо задіяно десь трохи більше двох тисяч «штиків». Для порівняння – в битві за Бахмут ворог задіяв до 250 тисяч солдатів, для штурму Авдіївки – до 200 тисяч. Тож про «наступ на Харків» навіть не йдеться», - стверджує керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».

Втім, найближчими днями, прогнозує він, росіяни спробують наростити сили, щоб спробувати охопити з флангу Вовчанськ (3 км від кордону) і захопити його. На другорядних напрямках активність ворога очевидно буде знижуватися.

«Сили оборони України рішуче налаштовані витіснити окупантів з нашої території, проводять контрдиверсійні заходи, наносять вогневе ураження по логістиці противника, в тому числі за лінією державного кордону. Очевидно, характер і тактика дій сторін в подальшому буде залежати від того, чи зможуть орки захопити Вовчанськ і закріпитися в ньому», - вважає Павло Лакійчук.

Олександр Коваленко називає те, що відбувається на Харківщині – не інакше, як імітацією наступу ворогом: «Слід розуміти, що основним завданням операції "Імітація" є не захоплення Харкова. Не оточення Харкова. Навіть не прорив до Харкова та створення загрози оточення та захоплення. Завданням є імітація всього вищезгаданого, щоб змусити Сили оборони України відтягнути з інших ділянок фронту ресурс для захисту міста. Того ресурсу, який мають російські окупаційні війська на даній ділянці, достатньо для того, щоб організувати прикордонну колотнечу, але ніяк не захоплення міста-мільйонника».

За оцінкою оглядача, російські війська планували в першу добу операції захоплення Вовчанська та Липців, але щойно вийшли за межі «сірої зони», у них почалися проблеми. Вони не можуть розвивати свій успіх, оскільки, по-перше, є не ударними угрупованнями, а «диверсійно-терористичними групами ротного типу та обмеженого функціонала підрозділами», а по-друге, «напоролися» на українські рубежі.

«Вони почали виходити на ті локації, де сформовано наші лінії оборони. І тут їм все стає набагато складніше. Вони не мають можливості проривати. Тому і далі діятимуть в прикордонній смузі, імітуючи там якийсь «епічний наступ на Харків», але не більше того», - упевнений пан Коваленко.

Його прогноз – ворог намагатиметься окупувати Вовчанськ. Спробує вийти на Липці. Активізується по трасі Е-105 і прориватиметься у Козачу Лопань: «Але слід розуміти, що це все обмежені можливості обмеженого контингенту, який навіть на початковому етапі і навіть у сірій зоні не зміг одразу досягти поставлених завдань. Їм ця операція "Імітація" дається з великими труднощами і великою кров'ю».

Євген Дикий погоджується, що йдеться, звісно, не про «похід на Харків», а про те, щоб зайти в тил нашому угрупованню, яке тримає оборону в Куп’янську: «Бої за Вовчанськ дуже скоро покажуть, чи все, чого доб’ються росіяни, — це відволікання певної кількості наших і без того недостатніх сил… У нас дійсно критичний дефіцит саме особового складу. Те, що росіянам вдалося добитися перекидання наших резервів — це той максимум, який вони можуть досягнути. А це рівно те, що вдалося витиснути Україні завдяки недавнім рейдам російських добровольців в Бєлгородську область. Чи, може, їм вдасться розвинутись в новий напрямок бойових дій? Поки це ще далеко не очевидно».

Втім, пан Дикий зазначив, що наразі Україна опинилася перед загрозою, повернення росіян на ті позиції, з яких можна обстрілювати Харків ствольною артилерією. За його словами, зараз програма максимум російської операції саме така, а «програма мінімум — відтягнути наші резерви — вже ними виконана».

Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко займає дещо іншу позицію. Він вважає, що ворог не тільки намагається змусити нас перекидати війська з Донеччини, з інших напрямків. Є ще інша мета.

Вона «чітко окреслена - це загрожувати Харкову вогнем і пробувати просуватися вглиб території Харківщини, і брати Харків напівоточення, в кільце», - каже військовий експерт.

За його словами, зараз простежується активність ворога ще на одному напрямку – на Козачу Лопань. Так само не виключено, що ще одним напрямком удару може бути Грайворон, Велика Писарівка в бік Сумської області.

«Ворог може йти по 4-5 напрямках. Відтак, коли хтось каже, що це не наступ, а ІПсО, імітація, то я так не думаю. Хоча й погоджуюсь, що елементами наступу - будь-якого - завжди є інформаційно-психологічні операції. Але все ж таки, станом на сьогодні ми бачимо реалізацію початкових задач по веденню ворогом наступальних дій. І це просто початок цього наступу. Він може набирати активність. Якщо ворог побачить, що він може досягти успіху, що він може просунутись далі, він неодмінно буде намагатись це робити», - наголошує пан Мусієнко.

І тоді вже, коли остаточно визначаться основним напрямком удару – будуть намагатися вдарити потужніше. Тобто це початкова стадія, фаза наступу.

«Це так виглядає, тому що не може виглядати інакше. Тому що для стрімкого прориву у ворога не так багато сил на цьому напрямку. Плюс українські оборонні рубежі добре оснащені. І, відповідно, він буде мати такий вигляд. В будь-якому разі, українське командування робить все можливе, щоб підтримати наше угрупування на цьому напрямку», - резюмував експерт.

Отже, повертаємось до того, з чого почали: ЗСУ тримають фронт, а українці – тил. 

Мирослав Ліскович. Київ