Київ виграв дипломатичну битву, Глобальний саміт миру Москві не вдасться зірвати

Залишилося менш як 10 днів до старту Глобального саміту миру, який пройде 15-16 червня у Швейцарії. У ньому візьмуть участь понад 100 країн та міжнародних організацій. Серед ключових тем – продовольча безпека, ядерна безпека та звільнення всіх ув’язнених та депортованих. В Офісі президента наголосили, що «саме ці три пункти мають потенціал об’єднати країни з різними поглядами».

Тим часом Росія, яку на саміт не запросили, всіляко намагається його зірвати, зокрема, переконуючи батогом і пряником ті країни, які досі не визначилися з участю. Наскільки їй це вдається – питання. Але це не все. На противагу цьому саміту, і не без допомоги Китаю, який дав зрозуміти, що не відправлятиме у Швейцарію своїх представників, РФ планує провести свій саміт – «альтернативний».

То що наразі відомо, як розгортається дипломатична битва та які загалом прогнози? До слова, існує навіть така думка, що саміт у Швейцарії прояснив майбутній поділ світу, як це вже було у період Холодної війни.

НАМАГАННЯ МОСКВИ ЗІРВАТИ ЦЕЙ САМІТ ПРОВАЛИЛИСЯ

Таку думку в коментарі Укрінформу висловив політолог Ігор Рейтерович. За його словами, саміт вважався б зірваним, якби туди погодилися приїхати кілька десятків країн. Але оскільки станом на сьогодні уже 107 країн підтвердили свою участь, причому вони представляють різні куточки світу…

«Це явно не зірваний саміт. Зрозуміло, що на ньому, скоріш за все, будуть відсутні деякі великі країни, приміром, той же Китай – Росія докладала значних зусиль для того, щоб їх там не було. Але в цілому… Як мінімум цю битву Україна точно виграла. Адже тут історія не стільки про якість, скільки саме про кількість. І кількість має реальне значення, бо виходить така ледь не альтернатива ООН, на що Україна має і повинна звертати увагу, зокрема апелюючи до тих країн, які наразі ще не визначилися з приводу участі в саміті. А також наголошуючи, що, мовляв, дивіться, понад сто країн підтримують наші мирні пропозиції – підтримайте і ви, будьте з цивілізованим світом», – наголошує пан Рейтерович.

Чи розуміє РФ, що цей раунд вона програла? Експерт вважає, що так, у Москві розуміють, що вже нічого зупинити не зможуть. Саміт відбудеться. Проте намагатимуться активно розганяти тезу про те, що з точки зору рішень цей саміт був провальний.

«Вириватимуть з контексту окремі фрази, сказані представниками тих чи інших країн, які потім «обсмоктуватимуть». Московська пропаганда це вміє робити. Я вже говорив про кількість, але цей саміт має бути і про якість, – каже політолог. – Про що йдеться? А йдеться про те, що наша держава, наші дипломати, повинні сьогодні, за кілька днів до старту саміту, зосередитися на тому, щоб фінальна резолюція, фінальне комюніке цього саміту не було чисто декларативне, а й також містило якісь практичні кроки, які ми зможемо в подальшому використати, зможемо правильно подати всьому світовому співтовариству. Я веду до того, аби в результаті не сталося так, як в тій приказці: вміла готувати, але не вміла подавати».

Простіше кажучи, наша мета – не тільки гарно провести цей саміт, але й після нього отримати щось таке, що зможемо продати світу. А головне – зробити це з нашої позиції.

«От над цим треба зараз активно працювати. Навіть якщо у фінальному тексті буде згадано про кілька ключових речей, як територіальна цільність, державний суверенітет, то нам цього вистачить насправді. А от далі… Дуже суперовим інструментом була б історія, якби ми також дотиснули тему з обміном полонених. Якщо в документі буде однозначна реакція, однозначний механізм – все це публічно передадуть Росії. Таким чином ми б могли РФ просто загнати в глухий кут, адже їй довелося б або на це піти, що для нас, безумовно, дуже вигідно, або, якщо РФ від цього б відмовилися, – остаточно поховала б свою репутацію в очах багатьох країн, які поки що дивляться на неї досить нейтрально. Ну, і потрошку все ж таки слід дотискати ті країни, які ще невідомо, чи приїдуть на саміт. Без образ і критики в їхню сторону, але з пошуком більш тонких підходів для того, щоб все ж таки переконати якщо не на найвищому рівні, то хоча б своїх спостерігачів на цей саміт відправити», – додав Ігор Рейтерович.

Що стосується Китаю та Саудівської Аравії, які зробили недвозначні натяки про те, що їх на саміті не буде, причому навіть на рівні спостерігачів… Як зміниться характер цього саміту через їхню відсутність, а особливо Пекіна?

«Не можу погодитися з нашим президентом, який сказав, що Китай виконує завдання Росії. Вибачте, але КНР не сателіт РФ, усе навпаки. І те, що Китай на саміт не поїде – це не про успіх Москви, це про позицію Пекіна, – стверджує політолог. – І ця позиція, до речі, очікувана, тобто було зрозуміло, що Китай поїде на саміт тільки за умови, коли на ньому якесь питання порушуватиметься саме в максимально вигідному для Китаю формулюванні, щоб він міг на цьому попіаритись, зробивши, як то кажуть, «гарну міну при не дуже вдалій грі». А оскільки нічого цього не вдалося, і в Китаю зараз немає такої пропозиції, яка була б сприйнята позитивно більшістю країн, які поїдуть на саміт, – Китай вирішив утриматися й подивитися за цим зі сторони. Офіційно Китай свою неучасть прикрив тим, що там не врахували його так званий «мирний план», що туди не запросили Росію і так далі. Але ключовий момент в іншому – Китай просто не готовий зараз їхати на саміт, розуміючи, що не гратиме там провідну роль».

Втім, це може вилізти Китаю боком. Адже, як відомо, в саміті планує брати участь Індія, яка на сьогодні вибудовує стратегію поступового збільшення свого впливу в Азії та в інших частинах земної кулі. Зокрема, за рахунок створення нового потужного транзитного коридору для товарів з Індії на Захід (такий собі Шовковий шлях XXI століття), який в перспективі здатен створити неабиякі проблеми китайській ініціативі «Один пояс, один шлях».

«Своєю присутністю на саміті Індія ще більше заявить про лідерство на рівні Глобального Півдня. Тому Китаю прилетить з того боку, з якого він не очікував», – вважає пан Рейтерович.

Щодо Саудівської Аравії та інших гравців Глобального Півдня, які наразі не підтвердили свою участь.

«Так, приїдуть не всі, але хтось та й приїде. Знаєте в чому наша проблема? А в тому, що ми чомусь помилково дивимося на Глобальний Південь, як на якусь однорідну масу. Але це не так. Країни Глобального Півдня насправді дуже різні: у них різні думки, підходи. І в цьому контексті не варто дивуватися, що якісь країни на саміт їдуть, а якісь – ні, – акцентує експерт. – Зрештою по саудитах теж не все так однозначно, в останній момент вони можуть змінити свою думку. Водночас є декілька країн по яких, звісно, помітно «пройшлася» рука Москви, яка їм могла або щось пообіцяти, або натякнути (читай – пригрозити), що будуть якісь наслідки тощо. У цілому ж, я б на цьому не зациклювався дуже, а краще витратив той час, який в нас ще є, аби спробувати якось змінити ситуацію, зробити все для того, аби представники країн, які знаходяться в такому «прикордонному стані», які не визначилися, поїхали на саміт. Та ж сама історія з Китаєм. Вмовити Пекін набагато важче, але маємо над цим працювати, зрештою, там є наш посол Павло Рябікін».

ЙДЕ НЕ ПРОСТО ДИПЛОМАТИЧНА БИТВА, ЙДЕ ДИПЛОМАТИЧНА ВІЙНА

І йде ця дипломатична війна уже не перший місяць. І чим ближче до початку саміту, тим більш гострою, жорсткою вона стає. Саме так висловився політолог Володимир Фесенко.

«Загалом атмосфера навколо саміту нині дуже напружена. І ми бачимо знову таку «хвилю гіперактивності» з боку президента Зеленського – поїздка в Сінгапур, Філіппіни тощо. Це безумовно пов'язано з тим, щоб залучити якомога більше країн Глобального Півдня на цей саміт», – додав експерт.

Він також вважає, що РФ намагається в будь-який спосіб зірвати цей саміт, але повністю його зірвати – не вдасться.

«Понад сто країн офіційно підтвердили свою участь у саміті, і хоча рівень представництва може варіюватися, сам факт проведення заходу вже є значним досягненням. І це сильно підриває стратегію Росії, яка, тим не менш, використовуючи різні методи, продовжує робити ставку на те, щоби обмежити кількість учасників та знизити рівень їх представництва. Ну і, безумовно, свою роль зіграла показова ситуація з Китаєм, який, звісно, підіграє Росії, але загалом з інших причин, ніж РФ, вирішив підключитися до заниження статусу цього саміту. Тому що Китай хоче провести свою мирну конференцію. І я думаю, що тут вже йдеться про певну конкуренцію», – коментує пан Фесенко.

У будь-якому разі ситуація навколо саміту показала, що Китай фактично втратив роль нейтрального посередника, на яку він претендував: «Нинішня поведінка Китаю свідчить про те, що його відмова брати участь в саміті навіть у статусі спостерігача ставить під сумнів нашу участь у китайських ініціативах у майбутньому. Це розмежування вже стає очевидним. Проте, незважаючи на це, спроби зірвати саміт навряд чи увінчаються успіхом».

І сам факт його проведення вже буде великим успіхом України. Проте очікувати якогось дива від цього саміту не варто.

«Цей саміт початковий або, як іноді його називають, – «інавгураційний». Тобто він лише розпочинає процес. І його головне значення – посилити майбутню переговорну позицію України, а також продемонструвати, що цю позицію хоча б частково, але підтримує значна частина міжнародної спільноти. От в цьому головний сенс цього саміту. Я думаю, цієї мети вдасться досягнути. Але, безумовно, треба слідкувати за тим, що відбуватиметься на саміті, чи вдасться узгодити підсумковий документ і який саме, і як буде далі розвиватися ситуація вже після саміту».

На його думку, після саміту дипломатична війна перейде в нову фазу.

«Певен, Китай намагатиметься провести альтернативний саміт, на якому просуватиме свої «мирні ініціативи». До Китаю приєднається або ж діятиме паралельно також Росія. Тож період після саміту у Швейцарії стане визначальним для подальшої траєкторії мирного та переговорного процесу», – зазначив політолог.

Щодо України…

«Напередодні саміту нам важливо зберігати високий рівень дипломатичної активності, продовжувати роботу з тими країнами, які ще не визначилися щодо участі. Основна увага зараз має бути спрямована саме на них, а також на підвищення рівня їхнього представництва. Ну і, не менш важливим є підсумковий документ саміту, адже його узгодження з такою великою кількістю учасників, понад сто країн, є складним завданням, як показує досвід G20. Маємо зробити все можливо, аби фінальний текст документа був конкретним і максимально відображав нашу позицію. Що стосується періоду після саміту… Думаю, Росії передадуть якісь пропозиції, які вона, з високою вірогідністю, відхилить. Тим не менш, але тема ініціювання якихось переговорів, в яких буде і Росія, обговорюватиметься. І тут важливо зафіксувати наші принципові позиції, включаючи статус, формат і місце проведення цих переговорів. Саме ці питання вийдуть на перший план після саміту у Швейцарії, що стане новим викликом для української дипломатії. Тому в жодному разі не можна збавляти темпи. Вкотре повторю, що це не просто дипломатична битва, це – дипломатична війна», – підкреслив Володимир Фесенко.

МАЙБУТНІЙ ПОДІЛ СВІТУ КРИСТАЛІЗУЄТЬСЯ: НАПЕРЕДОДНІ САМІТУ ПРО ЦЕ СТАЛИ ГОВОРИТИ ЧАСТІШЕ І ГОЛОСНІШЕ

Багато аналітиків – українських і західних – вважають, що з відмовою Китаю від участі в швейцарському саміті остаточно прояснився майбутній поділ світу. Він подібний до того, який існував за часів Холодної війни (не факт, що це буде Холодна війна 2.0, можливо, щось інше – якась напівхолодна війна, – ред.), звісно, з деякими важливими нюансами. Шість головних тез:

• принципово змінилися кордони ворогуючих блоків – Західного вільного і Східного тоталітарного;

• у часи Холодної війни поділ світу був не лише політичним (ідеологічним, культурним), але й економічним: тоталітарний світ – це планова економіка, вільний світ – ринкова. Втім, нині той же Китай та РФ живуть за економікою ринковою;

• завдяки Генрі Кіссінджеру, якого називають верховним жерцем реалполітик, тоталітарний світ дуже скоротив своє відставання від технологічно розвиненого світу вільного, і навіть багато в чому наздогнав і перегнав;

• під час Холодної війни існувала група країн, які об’єдналися в «Рух неприєднання» (також «Країни, що не приєдналися» або «Неприєднані країни»), тобто ці країни зберігали нейтралітет, не приєднувалися до будь-яких воєнних союзів (блоків/таборів) великих держав, але періодично співпрацювали з ними. Серед них: Індія, Єгипет, Індонезія, Гана, колишня Югославія… Що ж, зараз також намітилася така група країн, які не визначилися й займатимуть позицію «і нашим, і вашим». Та ж Саудівська Аравія, наприклад.

• у Західному демократичному таборі існують відверті «заслані козачки», наприклад, уряди Угорщини та Словаччини;

• у Східному тоталітарному таборі відбулася зміна лідера: тоді був Радянський союз, а нині – Китай. Натомість у таборі демократичному лідер залишився незмінний – США.

Цікавимося в наших експертів, що вони про все це думають.

Політичний експерт Євген Савісько вважає, що велике дипломатичне турне Володимира Зеленського європейськими країнами та Південно-Тихоокеанським регіоном, разом з призначеннями послами у Велику Британію генерала Залужного, а в Молдову – Данілова, свідчать про те, що керівництво України почало серйозно готуватися як до саміту у Швейцарії, так і до зміни геополітичної конфігурації у світі.

«Розділ країн на блоки вже розпочався, однак ще не оформився остаточно. Особливо це стосується країн Європи, де правлячі уряди та парламенти можуть займати одні позиції, а населення інші, – каже експерт. – Зрештою, не всі вороги США готові блокуватися з Китаєм, бо тоді монополія однієї наддержави замінить іншу. І далеко не всі хочуть цього. Та й ставлення Пекіна до Москви виразно показує: Китай цікавлять тільки власні інтереси, і будь-кого з союзників, якщо буде вигідно, Піднебесна імперія здасть».

Ще більше ускладнює прогнозування позиція Туреччини: «Бо Анкара сама хоче стати офіційною наддержавою і робить все можливе, аби просувати свої інтереси навіть у країнах, які традиційно вважаються зонами інтересів США, Китаю чи Росії».

Відтак, за його словами, більш окреслено контури нових політичних конфігурацій у світі буде видно лише після завершення Глобального саміту.

Ігор Рейтерович теж не поспішає з однозначним висновком, втім каже, що є певна претензія з боку Китаю на те, щоб цей поділ розпочати: «Але за великим рахунком світ ще не готовий до цього. Саме той світ, на який орієнтується Китай. Я уже звертав увагу на те, що Глобальний Південь неоднорідний, роз’єднаний – він різний. І саміт у Швейцарії певною мірою це демонструє. Тож майбутній поділ світу триватиме ще довго. Знаю, що багато моїх колег говорить про формування «вісі зла», але я вважаю, що навіть цієї «вісі» на сьогодні не існує. Тому що там немає однозначного лідера. Китай має претензію на це лідерство, це правда, але він це лідерство не демонструє. І тому в цьому контексті, скоріш за все, Китай діятиме поки що по-іншому. Але, безумовно, певні натяки на цей поділ ми побачимо і далі. І ключовим все ж таки тут буде, мабуть, історія з завершенням російсько-української війни».

За його словами політолога, підсумок цієї війни може або остаточно світ поділити, або навпаки ці процеси зупинити, повернувши світ до стану, в якому він перебував до 2014 року.

Інша думка у Володимира Фесенка: «Китай тривалий час зберігав формальну нейтральність, але зараз стає очевидно, що в питаннях завершення війни він наближається до позиції Росії. Це сигнал на майбутнє, адже в перспективі ми можемо справді зіткнутися з протистоянням, подібним до Холодної війни. З одного боку, буде табір демократичних країн, з іншого – група авторитарних режимів. А посередині ті, щонайперше йдеться про країни Глобального Півдня, які зберігатимуть формальний нейтралітет, співпрацюючи з обома сторонами. Зрештою, вважаю, що вже зараз ми спостерігаємо ознаки нової Холодної війни, яка розгортається у відносинах між Росією і Заходом».

Для нас, українців, це гаряча війна, а для Заходу – поки що холодна, але у фазі інтенсивного протистояння.

«Проте з часом у це протистояння, з високою ймовірністю, включиться і Китай. Коли це станеться – точно не скажу», – додав політолог.

Прямо зараз Китаю не вигідно йти на серйозну конфронтацію.

«На економічне протистояння також, бо це створить Китаю величезні проблеми, йому це не вигідно. Західні ринки важливіші. А от щодо політичного та ідеологічного протистояння, ну, воно значною мірою вже розгортається», – наголосив пан Фесенко.

Він також звернув увагу на ситуацію в США: «Якщо президентом стане Трамп, то не думаю, що ситуація кардинально зміниться. Адже установка на конкуренцію з Китаєм у республіканців навіть сильніша, ніж у демократів. Щодо сприйняття Росії як виклику… З цим дещо складніше. Бачення гостроти виклику для США різне, єдності немає. Втім, багато хто вважає, що відносно РФ теж необхідна демонстрація сили. Тому можливі коливання в реакції Трампа, якщо він стане президентом, на Росію та Китай. Вибори різних стратегій реагування можуть призвести до непослідовності і різних підходів: від переговорів до жорстких форм протистояння».

Втім, не зважаючи на можливу зміну господаря Білого дому, Україні надзвичайно важливо зберігати партнерські відносини як зі Сполученими Штатами, так і Заходом у цілому. Для нас важливо інтегруватися в спільну безпекову систему західних країн.

«Чинник підтримки нашої обороноздатності у нинішній війні проти Росії, а також чинник забезпечення нашої безпеки в майбутньому – це також безпекові угоди, які зараз Україна підписує з міжнародними партнерами. Це фактично формування партнерської коаліції, безпекової коаліції для України, яка має працювати не тільки під час нинішньої війни, а й після її завершення – до нашого вступу в НАТО», – резюмував Володимир Фесенко.

Мирослав Ліскович. Київ