Лінія фронту королівської бригади

Часів Яр, містечко на Донеччині, перетворювалося на руїни двічі. Перший раз – коли потрапило під окупацію німецьких військ у 1941 році. Гітлерівці тікали звідти через два роки, у 1943-му, і свідомо знищили його інфраструктуру та все живе, що ще залишалося. Друга хвиля руйнування припала на 9 липня 2022 року – тоді російськими балістичними ракетами були знищені вокзал, частково – дві п’ятиповерхівки,  зокрема і гуртожиток, де загинуло 48 мешканців, серед них – дитина. Через війну населення міста з 14 тисяч зменшилося до 540. Від квітня, коли російські війська розпочали штурм міста, Часів Яр є однією з найгарячіших точок на карті бойових дій. Наразі місто повністю зруйноване. На відео, яке нещодавно зняв із дрона Благодійний фонд «Повернись живим», не видно жодної вцілілої будівлі. Попри щоденні атаки росіян, оборону міста далі тримають бійці 24 ОМБр імені короля Данила.

Укрінформ поїхав до одного з розрахунків бригади, щоби побачити, як артилеристи протистоять окупантам.

НАВІЩО ПЛАЗМА НА ВІЙНІ

Ґрунтовка повільно петляє степом Донбасу, залишаючи Часів Яр справа. До нього не більше ніж п'ять кілометрів, і добре видно, як місто дихає чорним димом прильотів.

Наша перша зупинка – пункт Управління вогнем батареї (УВБ). За великою плазмою сидить Тарас Дідух, дешифрувальник дивізіону. У нього на моніторі 12 вікон, кожне вікно – пряма трансляція з дрона аеророзвідки. 12 вікон, та у кожному – своє життя, у кожному – окрема ціль. Тарас стежить за своєю.

- У цьому лісі десь є наша ціль, ми маємо її виявити. Виявимо – обрахуємо у «Крапиві» координати і передамо командирові розрахунку, той спустить навідникові. Навіднику найлегше, він просто наводиться і за командою «Вогонь!» стріляє. Побачимо прихід – підтверджуємо влучення, не вийшло – вводимо коректуру, перераховуємо ще раз і знову стріляємо, – буденно та сухо передав суть своєї роботи Тарас.

Але в нашому лісі поки що тиша. У сусідньому вікні – Новий мікрорайон Часового Яру, місяць тому звідти довелося відійти 24-й бригаді, нині там голосно – видно наші приходи.

- Ворожі очі в небі, – попереджає рація Тараса, і ми залишаємось перечекати на чисте небо.

Тарасові 36 років. Воює з першого дня повномасштабки. Небагатослівний, сором'язливий артилерист 24-ї бригади.

- Призвали 24 лютого, 7 днів на Яворі – і одразу в екіпаж заряджальником на Попаснянський напрямок. Там по 70 пострілів до обіду робили, заряджали не з лотка, а вручну, кожний по 20 кілограмів. Потім займався евакуацією, БК підвозив. Тепер навчився отим всім керувати, от і сиджу обраховую.

- Отак узяв і навчився «отим всім керувати», – піддаю почуте сумніву...

- Сказали – треба, у тебе виходить. Перший раз важко було, залишили одного, тремтіло все…

- Трохи на «Морський бій» схоже: знаходиш ціль, влучаєш, закреслюєш клітинки. А не знаходиш?.. – питаю.

- Не думав про таке, у мене по-іншому, сиджу рахую, прийшла ціль, – «Дозвольте відкрити вогонь», без емоцій, – розчаровує мене Тарас.

- А мені навпаки подобаються тут емоції та азарт, – долучається до розмови Матильда (позивний такий, як прізвисько собаки, що в нього вдома). Він місяць стажується у Тараса. Стажер високий, худий і в міру нервовий.

- Саме западло, коли інтернет зависає під час прильоту, – ти не бачиш розриву і важко скоригувати. Або коли в одну точку працюють багато розрахунків, неможливо визначити, як відпрацювала наша пушка та який із усіх прильотів саме твій.

- Емоцій вистачає, пам'ятаєш, як було під час перебіжки? – Матильда звертається до наставника, сподіваючись, що той відреагує. – Забігли під…ри в гараж – і одразу приліт – пряме влучення на наших очах. Правда, буває й по-іншому, доводиться бачити у прямому ефірі, як наших у полон беруть і розстрілюють... І нічого зробити не можеш, – ніби розізлившись на своє безсилля в той момент, Матильда виходить курити.

- Чисте небо, – скрипить рація на столі. Ми поспішаємо до розрахунку гармати.

Розрахунок «Гвоздики» – троє людей, хоча за штаткою потрібні чотири: навідник, заряджальник, мехвод і командир гармати.

Командир гармати – Андрій із Дрогобича. Ще у 2014-му повоював на цій посаді, звичайно, такого фахівця мобілізували в перший же день повномасштабки. Скаржиться на нестачу БК та особового складу.

 - У вас, напевно, тепер механік і заряджає? – намагаюся вгадати, хто тут хто.

- Тепер якраз без механіка. Людей на передку не вистачає, відрядили механіка в піхоту на кілька днів, він на другу добу отримав осколкове, тепер у шпиталі. Тому в розрахунку дуже важлива взаємозамінність. Я можу і командиром, і заряджати, і водити. Так само й інші.

Помовчали, покурили. Про що після цього казати?

- Роботи вистачає? – на допомогу прийшло чергове питання.

- Як тільки заїхали на ці позиції, роботи було більше. Нині трохи притихло, вони відтягнулись трохи на Торецьк та Авдіївський напрямок.

- А вам би вчора приїхати, вдосталь набігалися, – додав за командира навідник, – сьогодні вранці спокійно було, чи будемо працювати ввечері, невідомо.

Після кожної команди Тараса стріляти артилеристам доводиться мчати до гармати.

- Місяць ми тут, не вистачає снарядів. Іноді на одну ціль потрібно більше пострілів робити, якісніше полірувати їх, а не лякати 2–3 снарядами.

КОРОЛІВСЬКІ ШЕВРОНИ Й РАДЯНСЬКА «ГВОЗДИКА»

- У вас статусна, імені короля Данила, бригада, а ви зі старих радянських «Гвоздик» стріляєте. Хочеться на якомусь «Паладині» (самохідна гаубиця М109 з гарматою 155 мм, – ред.) попрацювати? – питаю хлопців.

- Так, у нас королівські шеврони, але насправді ми часто брудні, втомлені простолюдини, утім, як і всі в ЗСУ. Так, нам би нове озброєння, але чомусь не дають. Хоч і королі, воюємо старим, причому непогано ганяємо їхню піхоту, мінометні розрахунки, буває, танк чи БМП під час спроби штурму знищимо, – чи скаржиться, чи хвалиться командир гармати.

- А є знищена ціль, якою пишаєтеся?

- Та нічим тут сильно пишатися, воюємо, робимо все, що необхідно, ще воювати й воювати, яка там гордість…

Тут надійшла команда працювати. Розрахунок зірвався до зброї. Швидко знімають маскування, піднімають дуло гармати, передають снаряд у черево пушки, командир міряє вологість пороху в заряді, приймає та передає цифри, звучить «Вогонь!» – і «Гвоздика» відповідає вогнем та гуркотом вибуху.

Я глухну, рація наказує «Маскуємо та в укриття!» – це означає, що влучили і по цій цілі більше працювати не будуть, вона знищена. Усе так само швидко, але у зворотному порядку: з пушки вилітає гільза, навідник, мехвод опускають дуло, маскують гармату, усі біжать до укриття.

Переводять дух, вмиваються й курять. Усі мокрі і трохи щасливі.

БЕЗ КОТА І ЦІЛЬ НЕ ТА

Артилерійський кіт сумний: поки нас не було, сусідський рудий пес з’їв його вечерю. Кіт треться об Миронову штанину.

- Що за сволота, годую я, а лащиться до Мирона, – жартома ображається на сірого улюбленця Андрій і відкриває банку з тушонкою.

- Вам доповіли, яка була ціль?

- Ні, нас на цю лірику не відволікають, тут чиста математика: скидають цифри і чекають на швидку роботу. Тепер чекаємо ми, як відпрацює розвідка, коли знайде нам нові цілі.

Того вечора розвідка даремно свій хліб не споживала – Тарас рахував, а ми не раз бігали до своєї пушки. За цей час інша бездомна тварина, чорна собака, з'їла тушонку нашого кота, і він випросив ще одну банку. Артилеристи короля Данила з радянської «Гвоздики» вразили кілька цілей – і мерзоти стало менше в Новому мікрорайоні, зла поменшало у світі, наблизилася перемога.

- Коли війна скінчиться? Хто мені скаже, як не командир гармати, що знищує ворога?

- Коли скінчиться? Ой, це так далеко, – задумався Андрій, вдивляючись у бік старої «Гвоздики», – нам туди ще бігати й бігати... Закінчиться, коли знищимо усі цілі і по всій країні оголосять: «Маскуємо – та в укриття!».

Довідково. 24-та окрема механізована бригада імені короля Данила (24 ОМБр) – військове з'єднання механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України за чисельністю як бригада. Перебуває у складі оперативного командування «Захід». Від початку російської агресії у 2014 році частини бригади брали участь у боях за Лиман, Лисичанськ, вели бої в Георгіївці й Лутугиному, Новосвітлівці і Хрящуватому, під Луганським аеропортом. Восени 2014 року бригада була залучена у важкі бої в районі 32-го блокпосту. У ході російського вторгнення в Україну 2022 року бригада обороняла Попасну й Лисичанськ, після ротації брала участь у визволенні правобережжя Півдня України.

Крім «Гвоздики» – радянської 122-мм самохідної артилерійської установки – бригада використовує велику лінійку як старої військової техніки, так і сучасної техніки НАТО.

Бригада має ім'я короля Данила – правителя Королівства Русі, видатного державного діяча й полководця Середньовіччя. 6 травня 2022 року бригаду нагороджено почесною відзнакою «За мужність та відвагу». У 2017 році для бригади розробили символіку й девіз: «Milites Regum» (з латини – «піхота короля»).

Дмитро Смольєнко, Донецька обл.
Фото автора