Памʼяті старшого солдата, водія зенітно-ракетного взводу Василя Хандія (позивний «Сивий»)

Василь Хандій народився 1 жовтня у 1979 році в м. Калуш, Івано-Франківської області. Навчався у місцевій загальноосвітній школі №3. Після закінчення школи відразу пішов працювати на завод «Будмаш». Але все життя його, кажуть родичі, манила дорога, тому він все доросле життя працював водієм автобуса. Останнім місцем його роботи було Львівське автотранспортне підприємство.

Коли почалася епідемія коронавірусу і люди припинили їздити громадським транспортом, Василь подався на роботу до Чехії, щоб забезпечити свою сім’ю.

Так склалося, що у перший день широкомасштабного вторгнення, від тяжкої хвороби померла його мама.

«Я наполягала, щоб він не приїздив на похорон, бо розуміла, що кордон ось-ось закриють, і назад до Чехії він вже не зможе повернутися. Але мій чоловік прийняв тверде рішення повертатися в Україну і йти воювати, - розповідає його дружина Катерина. - Він сказав мені: Я мушу зупинити того москаля на сході, щоб він не прийшов у наш дім, не вбив наших дітей і не зґвалтував тебе».

Василь приїхав, поховав маму, 8 березня мобілізувався в ТЦК м.Калуша і вже 21 березня 2022 року приступив до служби у складі механізованого батальйону військової частини А4007 на Донеччині, під Авдіївкою. Був водієм зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу. Під час бойових чергувань збив два ворожих літаки Су-25 (17 жовтня та 1 грудня 2023 р). Цим фактам, за твердженням рідних, є офіційне підтвердження.

Був нагороджений пам’ятною відзнакою «За оборону Авдіївки» від військово-цивільної адміністрації міста Авдіївка, медаллю «За оборону Авдіївки» 110 окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка, відзнакою Президента «За оборону України» та нагрудним знаком «Ветеран війни» (учасник бойових дій).

За словами дружини, ніколи ні на що не скаржився й не нарікав, всі завдання виконував безстрашно й бездоганно. «Мій чоловік служив водієм та мав звання старшого солдата. Не раз жартував, що пройшов війну і його не зачепила жодна ворожа куля, бо мама на небі захищає та оберігає його. Був віруючим і завжди молився. Та у Господа, певно, були інші плани на його душу», - каже дружина Катя.

Вона розповіла, як сталося непоправне:  21 грудня 2023 року Василь виїхав з села Желанне до Авдіївки, щоб забрати побратимів із бойових позицій, але дорогою втрапив у ДТП.

«У вечірній та нічний час у зоні бойових дій фари не вмикають. Дорогою назустріч йшла колона наших танків і машина «Mercedes-Benz Sprinter», якою керував Василь, у повній темряві зіткнулася з танком, внаслідок чого Василь отримав множинні переломи кісток та важкі ушкодження внутрішніх органів», - розповідає Катя.

Пораненого солдата змогли доставити до місцевої Гродівської амбулаторії, де його підготували до транспортування у місто Дніпро, у лікарню Мечникова. Там йому провели декілька складних операцій. Пізніше доправили у Київську лікарню швидкої допомоги, де лікарі продовжили боротися за його життя. Але на жаль, у ніч з 8 на 9 січня Василя не стало.

У нього залишилася дружина та двоє дорослих синів. Родина ініціювала петицію на сайті Президента про присвоєння Василю звання Героя.

ВІД РЕДАКТОРА:

Історія про загиблого солдата Василя Хандія дійшла до журналістів Укрінформу дуже незвичайним шляхом та стала результатом несподіваного знайомства.

 Ось як розповіла про це редакторка Головної редакції економічної інформації Оксана Поліщук:

«Надвечірʼя. Перон  станції метро «Хрещатик» як завжди велелюдний. Як завжди переважна більшість пасажирів заглиблена у свої смартфони. Я не виключення.... Раптом на екран мого смартфону лягає якийсь папірець. На ньому фото військового та QR-код. Підіймаю очі - переді мною молода  жінка. Дещо збуджена. «Візьміть! Проголосуйте, будь ласка...» і протягує папірець, яких у неї цілий стос. У відповідь на мій розгублений погляд вибачається, що потурбувала, але не відступає: «Ми  збираємо підписи під петицією, будь ласка, зайдіть за кодом, це просто. Проголосуйте».  З надією дивиться мені в очі, швидко обертається і йде до інших пасажирів. Я спантеличено розглядаю на фото усміхненого чоловіка. Тут же включаю пошук і таки-так. Василь Хандій. Петиція для присвоєння звання Героя України посмертно... Тим часом потяг, в який я мала сідати, вже зачиняє двері, відходить. Незнайомиця одиноко залишається стояти на пероні, щось розглядаючи в своєму телефоні.

Підходжу з першим питанням, яке прийшло в голову: «Вибачте, а ви цьому чоловікові хто?» «Дружина», - мовила зі сльозами. І тут мене поплавило. Як? Чому? Звідки? Катерина Хандій. Катя. Приїхала вранці потягом в столицю з Калуша у найбільше місто країни (ввечері й назад), щоб роздати листівки як найбільшій кількості перехожих та запросити таким чином людей проголосувати за петицію, яку родина створила у квітні, щоб та не «згоріла». Адже Калуш вже майже весь проголосував за її чоловіка Василя, який пішов «зупинити того москаля на сході, щоб ворог не прийшов у їхніх рідний дім».

Василь у складі бойової групи зенітників, як стверджується, збив два ворожих літаки СУ-25 в районі Авдіївки, і тому заслуговує отримати Зірку Героя. На жаль посмертно, бо в січні 2024 року помер в столичній лікарні швидкої допомоги від травм, які він отримав у ДТП на нічній прифронтовій дорозі наприкінці 2023-го. Але для родини та побратимів  він Герой....

Я проголосувала. Всю дорогу з Хрещатика на лівий берег не відпускав благальний погляд Каті. На кілька годин приїхати в столицю, щоб спуститися в столичну підземку та переконати абсолютно незнайомих  людей у цьому «вавилоні» проголосувати за рідну людину, яка, ну думку рідних, заслуговує на найвищу нагороду. Мене реально поплавило...»

…За даними Катерини Хандій, петиція про присвоєння звання Героя України Василю Хандію за два дні до закінчення терміну зібрала необхідні 25 тисяч голосів та була прийнята до розгляду.

І як би там не було, старший солдат Василь Хандій назавжди залишається у наших серцях.

Вічна пам’ять герою!

Фото з ФБ дружини Катерини Хандій