«В армії знайшов себе»: перший бойовий досвід ексв'язнів
В окремому штурмовому батальйоні «Шквал» 57-ї мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка Збройних сил України більшість військовослужбовців – колишні засуджені. Армійський контракт вони називають шансом на інше життя, яким уже скористалися. Частина ексв'язнів мають родичів-військовослужбовців, хтось, як говорить, хоче очистити своє ім’я, а дехто вважає, що саме в армії «знайшов своє місце в житті» і сподівається на військову кар’єру в майбутньому.
Що вони розповідають про себе, навчання у бригаді та перші бойові виходи – далі в матеріалі Укрінформу.
«ХОТІВ НА ВІЙНУ ЩЕ В 2014-МУ, НАСТАВ І НАШ ЧАС»
«Змій» родом із Дніпропетровської області. За свої 46 років неодноразово відбував покарання в колоніях. У 2020-му отримав 5 років за нанесення тяжких тілесних ушкоджень. За словами тепер уже військовослужбовця, мав сутичку з двома п’яними чоловіками, які від нього «добре дістали по шиї».
«Міг би цей рік досидіти, але я зробив такий вибір. Я з 2014 року хотів на війну. Писав клопотання. На них не реагували. Вийшов – знову потрапив за ґрати. Але тепер настав і наш час воювати. Я пішов, як тільки був підписаний закон, наступного дня всі документи в мене були готові. Звичайно, хочеться, щоб війна для країни якнайшвидше закінчилася. Але в цивільному житті я себе не бачу. Довго шукав себе і думаю, що в армії я себе знайшов. Хотів би залишитися на службі», – розповідає командир відділення.
Про ставлення керівництва до колишніх ув’язнених говорить: «Абсолютно нормальне. Ніякої упередженості».
«Змій» уже виконував завдання на Вовчанському напрямку, був поранений у ногу внаслідок удару з дрона.
«Там дронів дуже багато, скиди постійно, мінометні обстріли постійно. Ні хвилини немає, щоб була тиша», – говорить військовослужбовець.
Через невпинні російські обстріли евакуювати його було неможливо, з перев’язаною ногою вибирався до побратимів понад два кілометри.
На запитання, чи не демотивувало його поранення, відповідає: «Ні. Навпаки».
34-річний військовослужбовець з позивним «Псих» – місцевий, з Кегичівської громади Харківської області. Відбував покарання за крадіжки, грабежі – залишалося менше ніж рік ув’язнення.
«Очистити ім’я… В мене сестра – бойовий медик з 2014-го. Брат загинув на війні», – розповідає колишній засуджений.
За його оцінюванням, у виправному закладі, де він перебував, хотіли б служити близько 10% в’язнів.
«ІНСТРУКТОРИ – КЛАС, І Я СОБОЮ ЗАДОВОЛЕНИЙ»
Військовослужбовець «Ткач» – із Рівненської області. Також має не одну судимість. Між відбуваннями покарань працював вантажником. Останнього разу отримав сім років за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, унаслідок яких людина померла.
«Так сталося. Ненавмисне вбивство… Заступився за чужу людину, жінку з роботи. Її чоловік був п’яний… Кілька разів його вдарив, перестарався… Мені з цим жити. Залишалося відсидіти три (роки, – ред.) з копійками. Як приїхали (набирати до війська, – ред.), кажу не задумуючись: пишіть мене. Питають, чи впевнений. Звичайно! У мене молодший брат служить, воює, був поранений. Не страшно лише дурням. Усі – дорослі люди, розуміємо, на що ми підписалися», – каже «Ткач».
На навчаннях чоловік перебуває тиждень. Своє прагнення служити пояснює так: «Мотивація проста – в мене діти є, онуки».
32-річний «Філ» з міста Кам’янського на Дніпропетровщині має за плечима розбій, крадіжки, викрадення автомобіля – почалася його кримінальна історія ще з 15 років.
«Чому я тут? Ну, по-перше, це моя земля. Як би я не оступався. Друга мотивація: я не можу не думати про те, що було в Бучі, Ірпені… Це таке, що немає цензурних слів», – говорить військовослужбовець.
Водночас і переживає, і радіє за нього мати.
«Коли їй подзвонив і сказав, що пішов служити, вона була рада. Мамці легше на душі стало. І так вона за мене переживала, але тепер гордість є», – ділиться «Філ».
Він задоволений тим, як проходить навчання.
«Основи багато взяв, бази. Інструктори – отакі! (показує пальцем «клас», – ред.). Я дуже радий, що потрапив саме в цю бригаду. І собою задоволений. Знаєте, я відразу, коли вийшов, дуже боявся, що це буде якийсь штрафбат, утиск – ні, такого немає. Друге, чого боявся: що опинюся на «нулі» без підготовки. Навпаки – я вже просився, щоб узяли мене на завдання з хлопцями, які звільнилися трохи раніше, але не можна, бо я ще не пройшов усього курсу», – каже військовослужбовець.
«З ГОРДІСТЮ ПРИЙНЯВ БІЙ У ВОВЧАНСЬКУ»
39-річний «Спічка» родом з Кіровоградщини. Мав досвід строкової служби, у спецбатальйоні отримав посаду головного сержанта взводу.
Зі своїми людьми протягом семи діб перебував у Вовчанську.
«Штурмували позиції. Вдало. Емоції різні були. Страх був, за себе, за людей… Бої дуже жорстокі. Дуже багато зброї. Але ми будемо йти вперед.
Після виконання завдань останнім виводив свою групу, ми потрапили під мінометний і ВОГ-обстріли. Але вийшли, я так вважаю, успішно – всі живі. Є 300-ті у взводі, які тепер ще лікуються, я також – трішки зачепило. Були дві операції. Дякую лікарям за допомогу», – говорить «Спічка» і запевняє: про рішення піти на фронт не шкодує.
«І не буду! Я з гордістю прийняв цей бій (у Вовчанську, – ред.) як виклик. Мій молодший брат служить. От нещодавно з госпіталю виписався після поранення. Дядько рідний – так само, тільки після госпіталю. Я один у родині, який потрапив за ґрати… Це вже пройдений етап. Живемо новим життям. Ми військові, допомагаємо країні», – розповідає колишній засуджений.
Якогось упередження з боку інших військовослужбовців немає, зазначає «Спічка»: «Там (на першій лінії, – ред.) ми всі разом. Десять, 20 метрів – хлопці з інших підрозділів, і ми пліч-о-пліч воюємо».
Заступник командира з психологічної підтримки персоналу спеціалізованого батальйону «Шквал» на псевдо «Палич» відзначає неабияку мотивацію колишніх в’язнів.
«Люди зробили свідомий вибір – змінити свою долю. Є можливість реабілітуватися. У людей є цілі, вони до них ідуть, і їхні помилки залишилися в минулому. Тепер вони військовослужбовці за контрактом Збройних сил України», – наголошує «Палич».
За його словами, мотивація сприяє ліпшому засвоєнню курсу від інструкторів. Є випадок, коли колишній в’язень, зазнавши поранення, зміг вибратися з «нуля» та ще привести полоненого окупанта.
«Військовослужбовця з відкритим переломом пальця на руці, зі зламаною ногою, вважали зниклим безвісти за особливих обставин. Але він дістався підконтрольної Україні території. Привів полоненого. Через травми пересувався лише вночі, але вів цього полоненого. Віддав його нам і тепер на лікуванні. Крім цього, бійці займають позиції і відсувають ворога», – говорить «Палич».
Як повідомляв Укрінформ, на кінець травня понад 600 колишніх засуджених приєдналися до ЗСУ. Наприкінці липня ця цифра сягнула 3,8 тисячі.
Юлія Байрачна, Харків
Фото, відео В’ячеслава Мадієвського
