Патронатні служби у військових частинах: час настав

Перехід із цивільного у військове життя – це, безумовно, складний процес. Пройшовши пекло нелегких боїв, військовослужбовці та їхні родини зустрічаються зі ще одним викликом. Повернення до цивільного життя – ще складніший етап. Адже в більшості повернення в тил пов’язане з важкими травмами, інвалідністю і смертю військових. Найголовніше і найскладніше – відсутність чіткої комунікації, алгоритмів подальших кроків як військових, так і родин. Якщо ж додати сюди вимушену міграцію родин, адаптацію у середовищі та орієнтацію у складних юридичних питаннях, впоратись із цими викликами самотужки, погодьтесь, важко. А коло тих, хто заслуговує на патронатну підтримку, – зростає. 

З 1 жовтня в бойових бригадах ЗСУ має запрацювати система патронатного супроводу військовослужбовців та їхніх родин. «У бригаді додається 10 штатних посад. Так само вже є вертикаль – від Генштабу до окремих збройних підрозділів», – пояснює Олександр Кутков, полковник, начальник Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних сил України.

З радянського минулого Збройні сили отримали військові частини без структурних підрозділів, які б опікувались питаннями цивільного життя військовослужбовців, підтримкою їхніх родин. За майже три роки повномасштабної російсько-української війни супроводом ветеранів та членів їхніх родин, інформаційною підтримкою, консультаціями займались розрізнені організації, переважно волонтерські, або певні напрямки брали окремі міністерства – Мінветеранів чи Мінсоцполітики. «Патронатні служби супроводжуватимуть військовослужбовців, які є в лавах ЗСУ і тих, які звільнились. Допомога і підтримка надаватиметься і родинам полеглих та зниклих безвісти. Ми станемо майданчиком, який об’єднає всі ці структури», – зазначає Олександр Кутков. 

Допоки військові боронять країну, їм та їхнім близьким теж необхідна підтримка – від психологічної допомоги до вирішення побутових питань. «Так сталося, що я одночасно знаходжуся в декількох статусах. Я і керівниця патронатної служби 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр», і вдова загиблого героя 93-ї бригади. Тому цей шлях проходження через певні практичні процеси я знаю зсередини», – ділиться спогадами Аліна Карнаухова. «Проблема комунікації найголовніша – вона полягає саме в тому, що для родин наших військових, які загинули, зникли безвісти, а також пораненим дуже важливо мати контакт безпосередньо з представником їхньої військової частини. І ми даємо їм це відчуття, що вони не кинуті напризволяще. Атмосфера людиноорієнтованості – це важливо, адже війна триває і ми будемо й надалі працювати з родинами». 

Повноцінною патронатною службою, на яку орієнтуються нині у розробці всієї вертикалі, є  «Янголи Азову». Як зазначено на сайті служби «Патронатна служба «Янголи Азову» створена для того, щоб опікуватись пораненими, полоненими та полеглими бійцями з азовських підрозділів». До «Янголів» входить 4 відділи: роботи з пораненими, роботи з полоненими, безвісти зниклими та їхніми сімʼями, відділ роботи з полеглими та їхніми родинами та окремо медіавідділ. 

Олена Толкачова – українська військова, керівниця патронатної служби полку «Азов» 3-ї окремої штурмової бригади – ділиться досвідом. «Починали розбудовувати патронатну службу ще в 2014 році. Від добробату і волонтерської діяльності «Азов» перейшов під час повномасштабного наступу росіян до системи ЗСУ, тому змінились і підходи – ми зрозуміли, що не можемо бути позаштатною структурою. Ми повинні входити у штат, оскільки тут є обмін важливою інформацією, яка не повинна потрапляти за межі ЗСУ, з військкоматами, медичними силами і так далі». Тепер штатним підрозділам патронатної служби простіше у вирішенні багатьох питань. «Наприклад, зараз покласти пораненого за волонтерською програмою у Харківський шпиталь неможливо, там серйозна пропускна система. Як і неможливо бути в «сірій» зоні», – каже Олена Толкачова.

За прикладом 3-ї окремої штурмової бригади запровадила патронатну службу і 5-та окрема штурмова бригада. «Тут почали впроваджувати сучасні підходи та технології, відкрили «гарячу лінію» для військовослужбовців та їхніх родин. Почали розробляти зручні алгоритми реагування, допомоги і роботи з викликами, – каже Сергій Лихоманенко, молодший лейтенант, начальник служби зв’язків із громадськістю. – І якщо на початку роботи лінії, у квітні-травні звернень було 30-40 за день, то зараз щодня оператори гарячої лінії опрацьовує близько 150 дзвінків «і тенденції до зростання». Вже зараз помітні основні запити і больові точки, з якими треба працювати, часом не лише патронатним службам, а і всім підрозділам разом, адже проблеми виникають комплексні. «Перша, основна проблема – це проблема ізоляції. На жаль, більшість військових частин, а тим більше тих частин, які виконують бойові завдання на передовій, не мають каналу доступу для родин. Тому перший крок було створення гарячої лінії в структурі військової частини». 

Найчастіше звертаються родини з питанням, що рідний не виходить на зв’язок, наступним за кількістю є звернення щодо подальших дій після сповіщення ТЦК про загибель чи зникнення військового безвісти, родини не розуміють своїх подальших кроків. У службі підтримки їм надають детальну дорожню карту. 

«Наступним за кількістю звернень є військовослужбовці, які опинилися за межами частини і намагаються з’ясувати, як сповістити в/ч щодо їх знаходження і не опинитися в сзч (самовільне залишення частини, – ред.)». Далі за спаданням йдуть запитання – як повернутись у стрій, проблеми, пов’язані з пораненнями, і звернення державних структур, які воліють скористатись цим швидким шляхом комунікації – такий рейтинг звернень 5-ї окремої штурмової бригади».

Як підсумовує Сергій, всі проблеми базуються на відсутності швидкої і належної комунікації. 

Аліна Карнаухова вважає, що основне завдання патронатної служби – супровід родин і військовослужбовців, і це, в першу чергу, про підтримку і соціальну складову: «Людина не завжди може правильно спрямувати запитання. Це може бути військовий, який знаходиться в лікарні після поранення, або родини, які знаходяться в горі – шукають контакти військової частини, командирів, ТЦК, до кого потрібно це запитання спрямувати. У них складається враження, що на їхнє запитання не відповідають. Тому служба патронації дуже сильно впливає на психоемоційну реабілітацію. На їхнє ставлення до військової частини». 

У патронатній службі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» до Дня захисту дітей залучили волонтерів та благодійні організації і розробили проєкт відпочинку дружин та дітей загиблих героїв. «І це насправді історія не про відпочинок. Це історія про об'єднання, про підтримку, реабілітацію. Ці родини не шукали сторонніх осіб, а знайшли підтримку серед своїх. Нам важливо показати їм, що вони не самі. Що бригада, в якій віддав своє життя воїн пам’ятає про цей подвиг».

Як зазначає  Олександр Кутков: «Це й справді дуже важлива складова. Така ініціатива підтримується з боку бойових командирів. Справді, більшість питань, які порушуються серед запитів стосуються діяльності цивільно-військового співробітництва». За результатами аналізу питання створення патронатної служби було погоджено  із командувачем ЗСУ. «Ми побачили, що позаштатні підрозділи не будуть ефективними, тоді Головкомом було ухвалено рішення про введення штатних посад для організації цієї роботи. Тобто тих, хто займатиметься безпосередньо супроводом військовослужбовців та їхніх родин в структурі цивільно-військового співробітництва». 

На сьогодні Олександром Сирським «підписана концепція і дорожня карта. Попереду підготовка особового складу, який має займатися цими питаннями. Все це розкрито дорожньою картою. І, до речі, це не просто слова, це вже потроху втілюється в життя», – зазначає Кутков.

Олена Толкачова, очільниця патронатної служби 3-ї окремої штурмової бригади, доповнює потребу у створенні служб супроводу і таким аргументом: «Увага до військового від свого рідного підрозділу дуже сильно піднімає мотивацію повертатися назад у стрій. Зокрема, поранених бійців, яким ми допомагаємо з реабілітацією, шукаємо функціональний протез, вони хочуть повернутися в стрій. Коли ми через півтора року підрахували процентне відношення повернення – скільки поранених воліють повертатись назад, ми самі не чекали таких результатів – близько 85% і це з урахуванням бійців з ампутаціями. А в деяких бригадах тільки 12% повертається назад у стрій».

Аліна Карнаухова підсумовує: «Нам треба масштабуватися, бо викликів не стане менше. Поки триває війна, наших хлопців, родин стає дедалі більше. Нам треба бути в штатній структурі, масштабуватись, ділитись досвідом, вчитись, приймати виклики і розбудовувати патронатну службу». 

Ярина Скуратівська, Київ