Герої нового проєкту Укрінформу «Командири нашої перемоги» – очільники різних рангів та різних родів військ, які своїми знаннями, досвідом, авторитетом, професіоналізмом і беззаперечною вірою в Перемогу вже вписують свої імена в сучасну історію України.

Сьогодні – розмова з Героєм України, полковником ЗСУ, командувачем новостворених Сил безпілотних систем Вадимом Сухаревським (позивний «Барсук»). 

- У 2014 році ви віддали наказ, який увійшов в історію – відкрити вогонь по найманцях Гіркіна. І саме цей день називають початком війни між Україною та Росією. Чи очікували ви тоді, чи думали, що війна розгорнеться до повномасштабного вторгнення?

- Насправді, ми очікували. Коли почалися події ще до анексії Криму, коли почалися штурми наших військових об’єктів, коли наші десантники лоб в лоб на бойовій техніці почали стикатися з російськими підрозділами, ми як представники регулярної армії вже передбачали те, що це просто так не закінчиться. І, власне, готувалися. Ті задачі, які ми виконували силами й засобами, котрі у нас на той час були, – дуже інтенсивні. Вони мали системний, цікавий характер і власне результат того, що врешті-решт почалося АТО потім. Спочатку під головуванням Служби безпеки України, потім як воєнна операція. Це вже був логічний наслідок.

- Відчувалася напруга перед самим початком повномасштабного вторгнення?

- Звичайно так, тому що як у людини, громадянина своєї держави, патріота... серце краялось і душа кров’ю обливалася від того, що відбувається. Злило безсилля, злило те, що так нахабно, так по-зрадницьки відбувається політика сусіда.

- За цей час ви стали полковником, заступником Головнокомандувача ЗСУ, нині – командиром безпілотних систем. Коли ви прийняли для себе рішення стати військовим, хто або що вас до цього надихнуло?

- Оглядаючись назад, я, мабуть, можу так говорити, що для мене це був пошук себе, формування. Я шукав чогось, що могло б мені дати зрозуміти – хто я і на що здатен. Я прийшов у військкомат без повістки. Мені мій сусід, який там працював, пропонував іти у зв’язківці: "Це там еліта, ти сидиш, спокійно відслужиш... І взагалі, чого ти прийшов, ми ж тебе не викликали". А я в спецназ хочу. Кажуть, у спецназ немає повісток, є в аеромобільні війська у ВДВ, а нинішнє ДШВ. Я кажу: о, по мені. Ну й відповідно – сам напросився.

- Але тоді ця справа була не дуже популярна і, якщо не помиляюся, ви зробили це наперекір батькам.

- Тато мене не зрозумів, тому що, як і всі батьки, звичайно, він хотів бачити мене менеджером, юристом, бізнесменом і таке інше. Скажімо, зміна вектору для нього була не зрозуміла. Намагався відговорити, але сприяв, допомагав – і я йому за це дуже дякую.

- Повертаючись до того дня 2014-го року, коли ви беззаперечно взяли на себе лідерство, водночас порушивши наказ... А чи бувало, що порушували ваші накази і як ви до цього ставитеся?

- Цікаве питання. Його треба задавати, напевно, моїм підлеглим, тому що мені важко аналізувати свої дії. Я зазвичай звертаю увагу на результат після цього порушення. Якщо, умовно, я віддавав розпорядження йти якимось шляхом до мети, але мета досягнута, хоч і не так – мені здається, що для мене це не критично.

- Щодо БПЛА, чому саме з цим врешті пов’язали свою діяльність?

- Уперше я публічно висловив свою думку при підлеглих: от треба зараз якийсь дрон, от ми зараз би вдовбали – і це було б дуже цікаве відео як мінімум. Це було ще навесні 2014-го року. Потім подальший шлях, наприклад, коли я вже був командиром батальйону: у мене вже жоден міномет і жодна розвідувальна диверсійна робота не відбувалася без БПЛА, тобто жодна міна не летіла в противника без коригування. Потім у 2017-му році ми спільно з ДУКом на Маріупольському напрямку почали кидати вже гранати на голову сепарів. Я тоді ще жартував, що це не зброя перемоги, це зброя теракту. Але при цьому всьому – якраз це й приносило результати. Потім 2022-й рік, коли я став командиром бригади відповідно. Коригування вогню – наша перевага. Це паралельний шлях із розвитком РЕБу з… роботизованими платформами, які приносили свої плоди в цій діяльності. Ми розробили успішну тактику і таким чином з’явилася ця "екоідея" – берегти солдата, берегти життя, використовуючи ефективні баражуючі боєприпаси або ефективну боротьбу безпілотну з противником.

- Підрозділ дронів сил оборони, який ви очолювали, називають найрезультативнішим. Як удалося налаштувати роботу?

- Взагалі я завжди кажу: це феномен українства. І я звик у своїй командирській діяльності як воєнного менеджера, як командира, довіряти певні напрямки людям. Моя задача як командира побачити талант, побачити бажання у людини і направити його у відповідне русло. І те, що там у певний проміжок часу десь щось з’являлося, щось робилося і модернізувалося, покращувалося, винаходилось – це якраз заслуга тих хлопців і дівчат, які працювали за цими напрямками. Моя задача проста була – не заважати і дати їм правильний вектор.

- Нова структура Сил безпілотних систем – узагалі, як це має працювати? І які конкретні задачі ви ставите перед собою на цій посаді?

- Підхід один – це ефективність і системність. Сили – це про систему. Ми відповідаємо за повітряний компонент, ми відповідаємо за наземний компонент, ми відповідаємо за морський компонент. Це доктринальна робота, це юридичний супровід, це боєприпаси, це технології, це робота з виробниками, це полігонні випробування. Це підготовка, що дуже важливо, і мабуть її треба виносити ледь не на перше-друге місце, тому що якраз підготовка фахових пілотів – це основа. Можна мати скільки завгодно дронів, але якщо пілот не фаховий, ефективність буде не тією як мінімум. І я завжди приводжу приклад, що противник переважає нас багато в чому, але якраз кмітливість, розум і ефективність наших пілотів дає нам асиметрію дій, паритет у багатьох напрямках.

- Чи можете вже назвати перші результати на цій посаді?   

- Командування на етапі формування, воно працює практично по всіх напрямках і це вже велике досягнення, оскільки кадровий ресурс, підготовка, навчання є великим викликом. Тому що до цього у нас не було інституційної підготовки офіцерів, особливо командного рівня. Друге – скоординовано і чітко сплановано роботу щодо глибинного ураження противника як на його території, так і на тимчасово окупованих територіях. На фронті вже воює більше десятка наших підрозділів, які виконують завдання на найгарячіших точках фронту. Нарощуються школи підготовки як на іноземних зразках літальних апаратів, так і на вітчизняних. Сформовано роботизований полігон, на якому у вигляді варгеймінгу проходять навчання і злагодження підрозділи Збройних Сил, відповідно – з автоматичним і системним процесом тестування всіх видів софту, зв’язку, систем, які застосовуються на єдиному тактичному фоні. Що це означає? Ми маємо робоче місце, тобто командний пункт, де працюють офіцери, солдати, сержанти по напрямках, що застосовуються у цей час на єдиному тактичному фоні під дією РЕБу, відповідно – у складних умовах, де працюють одночасно повітряний ударний, повітряний розвідувальний, наземні компоненти з експериментами у видах зв’язку для того, щоб не втрачати нашу ініціативу. Оскільки всі ми знаємо, що якраз канальний розподіл, наприклад, тих самих FPV, постійна робота ворожого РЕБу спонукають нас дуже часто міняти технології, дуже часто звертати увагу на зв’язок саме між безпілотними системами і пілотами. І це дуже великі виклики як для нашої промисловості, так і для бюджету. Якраз оця робота дуже необхідна і дуже серйозна в цих напрямках.

- Щодо використання дронів росіянами – за ким зараз перевага і що робити для того, щоб тримати у цьому напрямку лідерство?

- Це питання часто перекручують у медіа. І хочу наголосити саме на моментах наступних: якщо ми беремо розвідувальний компонент і ударний компонент у вигляді FPV, то, скоріш за все, кількісна перевага – за противником. Але якраз ми повертаємося до того моменту, що ми працюємо більше на якість, не забуваючи про кількісний показник. І держава, і воєнне командування роблять усе для того, щоб максимально ефективно витрачати ресурс і максимально ефективно забезпечувати Збройні Сили. Я вже говорив, що це паралельний процес: підготовка і забезпечення. Тому що, коли ми говоримо про саме забезпечення, ми говоримо в першу чергу про наявність пілотів, у другу чергу – про наявність засобів, у третю чергу – про наявність боєприпасів до цих засобів. І це паралельні треки, які в постійній комунікації, і плюс до цього всього – виробники, яких ми спонукаємо, виводимо на якісні рамки. І якраз дуже велике навантаження для командування – це дати зрозуміти вектор розвитку для виробника, щоб не було, що він там щось собі придумав, приходить, а воно, наприклад, уже не діє або воно не потрібне на фронті. А це все ж таки економіка. Тому багато викликів в цьому плані.

- В одному з інтерв’ю ви сказали, що створення Сил безпілотних систем увійде в історію.

- Вже увійшло. У світовому масштабі створення такого виду стоїть нарівні в плані історичної воєнної цінності зі створенням повітряних сил, коли з’явилися перші літаки, або танки на полі бою на початку 20-го століття. Це дуже складний процес, у який ми вв'язалися. Ми прийняли дуже серйозне рішення в державному воєнному плані, оскільки така структура не дуже характерна взагалі для будь-яких збройних формувань світу. Один із моїх друзів колись сказав дуже таку цікаву хорошу фразу... Він був сам цивільний, і прийшовши в армію, воюючи вже на цій війні, під час однієї з таких філософських розмов сказав, що в загальному армія – це інститут, який добре застосовує те, що у нього історично є, але дуже туго і дуже погано сприймає те, що йому дають нове.

Тому що це незвично, тому що має пройти певний процес для того, щоб виросло покоління фахівців, сформувалася екологія, тактика і ці всі моменти. І те, що ми зараз робимо, – це десятимильні кроки в тому, що воно працює досить ефективно, доктринально воно підковане, розвивається і далі буде нарощуватися. І якраз те, що Україна це зробила, скажімо так, це історична праця для багатьох наукових організацій по всьому світу, які будуть вивчати, повірте, десятиліттями і будуть вивчати так само, як Другу світову.

- Ви сьогодні згадували про те, що війна постійно змінюється, ми постійно чуємо про необхідність пошуку нових технологічних рішень. Наскільки швидко взагалі йде цей процес, наскільки швидко змінюється війна і якою вона буде завтра?

- На мою суб’єктивну думку, всі наступні війни так званої п’ятої генерації будуть війнами безпілотних систем. Усі держави після цього досвіду, після цієї війни будуть переходити на відокремлення вогню від своїх солдатів – неспіввідносна ціна безпілотного комплексу з життям солдата в усіх моментах. І, повірте, це розуміють абсолютно всі – від Північної Кореї і закінчуючи Сполученими Штатами. Все питання в тому, наскільки системно будуть готові підійти інституції до таких масштабних проєктів. Я завжди наводжу приклад: давайте, хто не вірить у нашу війну, подивіться на останні події на Близькому Сході. З десяток країн відбивали атаку шахедів на Ізраїль, так вони досить успішно відбили. Але це лише одна атака, а скільки таких атак у нас?!  Давайте подивимося вправо, вліво, а хто готовий насправді без коаліції, без союзу боротися, наприклад, із серією шахедних атак, хто готовий зараз протидіяти масованим атакам FPV, у кого є настільки розвинутий РЕБ, як у нас? І це при тому, що канальні зв’язки, частоти завжди міняються, і оцей процес – просто беззупинний. Тому, ще раз кажу: ми як держава, як армія – вже на тому рівні, я навіть союзникам кажу про це, що цьому я буду вас учити і ви приїжджатимете для того, щоб вчитися. Ми готові, явно ми вже не в ролі учнів у всіх цих процесах.

- Щодо власного виробництва дронів – яка зараз із цим ситуація? Взагалі український дрон – який він?

- Український дрон – він масштабний, український дрон – він кмітливий, він перспективний,  гнучкий, ефективний, і це стосується практично всіх напрямків. І український дрон – це не тільки зброя, яка змінила поле бою, я з упевненістю можу сказати, що це один із різновидів зброї нашої перемоги. Сьогодні ми не уявляємо роботу взагалі без жодного компонента в цих моментах, і дуже важливо, що український дрон – це валюта нашої держави після нашої перемоги.

І наші виробники це розуміють, світ це розуміє, з нами консультуються і на нас дивляться, нас вивчають. Що стосується іноземних виробників, то відзначу, що не так багато виробників у світі, скажімо, які можуть потягатися з нашими системами. Для статистики наведу приклад, що на сьогодні більше 170 зразків безпілотних систем прийняті на озброєння і використовуються на фронті.

- Як швидко вітчизняний виробник адаптується під нові виклики?

- Усі виробники безпосередньо спілкуються з бойовими підрозділами, всі виробники зацікавлені в тому, щоб їхня продукція була ефективною, і всі виробники заточені на використання свого озброєння для наближення нашої перемоги і масового знищення противника. І це дуже класно, дуже круто, хочу ще сказати, що у ста відсотках випадків з нашими виробниками просто приємно працювати і мати справу.

- Який дрон найбільше вас вразив своїми характеристиками, чи є такий?

- Для мене стало певним відкриттям і в плані позитивного емоційного стану є якраз вивчення і робота з засобами глибинного ураження. Якраз Deep Strike – це дуже цікавий компонент.

- Також була інформація про те, що Україна запустила серійне виробництво далекобійних ударних дронів. Що вам про це відомо?

- Усі далекобійні дрони – це дрони made in Ukraine, жоден іноземний дрон для глибинних уражень не застосовується.

- Яке співвідношення надання безпілотників між державою і волонтером?

- Мені важко зараз оцінити саме в цифрових масштабах, я скажу так, що допомога волонтерів завжди необхідна, завжди потрібна, шана і повага волонтерському руху України в плані підтримки наших підрозділів, вона зайвою ніколи не буде.

- Які дрони нині найбільше потрібні на фронті та чи змінюється цей запит відповідно до напрямку?

- Я би не сказав, що щось більше потрібно, а щось менше. Ця потреба формується скоріш за все від інтенсивності бойових дій на окремому напрямку, від специфіки, від особливостей ворожої протидії і тактики дій противника на певному напрямку та основне – від розходу, від кількості втрат дронів. Статистично, наприклад, я можу сказати, що ті ж самі розвідувальні коптери, скажімо так, невоєнного виробництва, не буду називати марок, у середньому зараз одна бригада за добу бою в середньому втрачає шість одиниць.

Якщо ми рахуємо, що у нас більше сотні бригад і при такому інтенсиві, то відповідно робота щодо закупівель усередині бригад, державного постачання і відповідно волонтерської роботи, вона безперервна, вона потрібна. Знову ж таки розвідувальні крила – вони дорожчі, вони витрачаються трошечки рідше, відповідно – FPV використовуються просто десятками кожного дня, це в розрахунку на одного пілота. Наприклад, у часи, коли я був командиром бригади, то середній розхід при середній інтенсивності бойових дій у мене був 50-60 одиниць на день. Так можна тримати лінію, так можна думати про просування або про зупинку, це комбінація, далі – це нічна робота бомберів, далі – це скиди відповідно з коптерів, далі – це робота наземних комплексів. Тому, на жаль, війна – це дуже дорого, але все, що може врятувати життя нашому солдату і відсунути від нього противника, воно має бути на полі бою.

- Існує думка, що робота пілотів БПЛА більш легша, що вони знаходяться далеко від фронту і почувають себе більш комфортно. Як це насправді?

- Я би запропонував людям, які так говорять, попрацювати, скажімо так, з FPVішником, бомбером, не поспати тижнями, не поїсти, замість сну попаяти плати, перепаювати кабелі, готувати боєприпаси, працювати у спайці між платою ініціації невідомо якої, неякісної, і з боєприпасом у руках вагою два кілограмчики. Знову ж таки, немає легкої роботи на війні, всі спеціальності важкі, всі вимагають надлюдських зусиль від кожного, хто сьогодні тримає зброю в руках і захищає нашу державу. Є специфіка: оператор дрона – це в першу чергу спеціаліст, це розум, це руки і це, скажімо так, безсонна і безперервна робота, яка працює на лінію фронту, яка працює на піхотинців. І тому тут мірятися показниками або коефіцієнтом корисної дії абсолютно недоцільно.

- Зараз, коли триває мобілізація, чи багато бажаючих, багато охочих вступити саме до вас і займатися БПЛА?

- Недостатньо. Розгорнута рекрутингова кампанія, іде процес роботи, але завжди є категорії населення, які готові, хочуть – й у них є вибір насправді.  А ті, хто не хочуть, відповідно, по-перше, нам такі не потрібні, а по-друге – треба щось міняти всередині себе, в голові, душі, серці, так, із розумінням того, що ти такий самий і війна ніколи не мине, потім тобі озиратися і відповідати на питання, а де ти був, а що робив? І якраз у плані, наприклад, ефективного застосування розумових, фізичних якостей у безпілотних системах, можливості бути корисним, незважаючи на те, хвора у тебе спина чи не працюють коліна, – це варіант якраз для тих, хто хоче, і для тих, хто може. Слава Богу, ідуть люди, вірять, і наша задача – не підвести віру людей в нас і дати можливість їм самореалізуватися. І це, напевно, один з основних векторів діяльності всієї команди Сил безпілотних систем.

- Окрема тема – це морські дрони, про які ми не тільки чули, а й бачили їх результативність. Розкажіть, як народилася ідея виробляти їх і, можливо, є в планах якісь розробки, якими ви можете поділитися?

- Я вже згадував сьогодні про феномен українства і про кмітливість. Щоб не видавати технічних і організаційних моментів, скажу лише так, що досить скоро у нас, як у морської держави, на морі з’явиться вагомий аргумент, який буде давати нам хороший конструктив у плані того, що ми ефективно будемо обороняти свої морські рубежі та берег.

- Тобто, я так розумію, що сюрпризів від вашого виду військ ворогу очікувати?

- Однозначно так. Фантазії у нас вистачає, бажання також, досвіду тим паче, тому будемо і вже придумали та розвиватимемо усі ці моменти. Результат один – це палаючі мошанські болота, це промислові масштаби знищення противника і це свята українська Перемога.

- Розкажіть про гуманітарні операції. Як, наприклад, у Кринках, коли наші бійці, виконуючи бойове завдання, без перебільшення, завдяки професіоналізму операторів БПЛА, змогли вижити?

- Взагалі Кринки – це надвичайно складна операція, і для мене – саме в розрізі гуманітарної роботи операторів різного виду безпілотних систем. У першу чергу, це таке стійке зародження та систематизація саме використання безпілотних систем як логістичного компоненту. Тому що, коли ми говоримо про безпілотні човни, про доставку бомберами різного роду засобів на ту сторону річки, це якраз той колосальний досвід, той шлях, який пройшли оператори різного типу безпілотних систем пліч-о-пліч з виробниками, з бійцями для того, щоб, знову ж таки, й це основна теза – врятувати життя, допомогти. І насправді те, що дав саме цей досвід, – це поштовх для розвитку нової тактики, відповідно – нової гілки розвитку безпілотних систем. Шана і повага якраз пілотам за таку роботу.

- Так, дійсно. Наше інтерв’ю добігає кінця, наостанок я пропоную вам короткі бліци: я буду ставити низку запитань, а ваше завдання – коротко і швидко відповідати.
Отож, хто обрав ваш позивний Барсук?

- Доля.

- Ви завжди хотіли бути військовим?

- Ні.

- Хто для вас приклад для наслідування, якщо є такий?

- Немає.

- Чи вірите в Бога?

- Відносно.

- Це як?

- Агностичних поглядів.

- Носите хрестик чи талісман?

- Ні те, ні те.

- Що для вас феномен українства?

- Людина.

- Російська Федерація одним словом.

- Мокша.

- Ваше найбільше бажання після Перемоги?

- Максимально побути з сім’єю.

- Що побажаєте всім українцям?

- Віри, сили і незламності духу.

Діана Славінська

Фото Іллі Русачкова