1 вересня 1939-го, 85 років тому, почалася Друга світова війна. Поряд стоїть інша дата, уже нашої найсучаснішої історії, ХХІ століття, – 10 років від Іловайської трагедії. Такі віддалені в часі події змушують знову замислитися: а чому? Чому після Другої світової війни, яку людство вважало останньою і яка закінчилася з гаслами й очікуваннями «ніколи більше», у 2014 році Росія, що була у складі антигітлерівської коаліції, напала на нашу землю?

Отже, які уроки історії та висновки й очікування сьогодні, зважаючи на ситуацію на фронті, рівень підтримки та дії антипутінської коаліції? Фахово оцінити причини, наслідки і те, як можуть розвиватися події, нам допоможе генерал Ігор Романенко, що був заступником начальника Генерального штабу України у 2006–2010 роках, а останнім часом відомий в українському суспільстві як експерт з військових та військово-політичних питань.

- Отже, 1 вересня 1939 року. Варто, мабуть, нагадати, що передувало цій даті, коли гітлерівська Німеччина напала на Польщу. Перед тим у Москві був укладений пакт про ненапад між Німеччиною і СРСР, відомий як пакт Молотова–Ріббентропа. У додатку містилися секретні протоколи, за якими два диктатори домовились, як почнеться розподіл Європи. І тому це один з найперших і, мабуть, найбільш важливих уроків тієї історії. Як можна з позиції сьогодення оцінити цю домовленість, що перетворилася на Другу світову війну?

- Історія і тоді, і тепер, на мій погляд, говорить про те, що там, де авторитаризм, там, де приходять до влади люди амбіційні, але одночасно жорстокі, підступні, трапляються такі події. І договір Молотова–Ріббентропа – підтвердження того, що вони домовлялись розподілити між Радянським Союзом і Німеччиною. Вони діяли цинічно, їх не зупиняло, що Польща – самостійна країна, яку повинні були підтримувати Франція і Британія. Вони йшли на це, оскільки авторитарні, імперські держави не можуть жити спокійно, мирно, їм треба воювати, розширювати свої межі.

І плани під час підписання були одні, але, як відомо, реалізації стали іншими. Причому з обох боків, тому що Німеччина підписала цей договір, а потім напала на Радянський Союз, а відповідно Радянський Союз планував напад на Німеччину, але не встиг.

І всі ці риси, які були в Гітлера і Сталіна на той час, можна переносити в сучасність, на 2014 рік. Ми бачили путінські заяви про те, що ніколи Росія не буде воювати проти України, а потім бачили, що робилося. Путін і оточення, яке він сформував, прагнули захопити Україну. Україна – це держава і народ, який їм ніколи 400 років не давали спокою, вони вкрали нашу історію для формування своєї історичної державності й далі це роблять. І війна, яка тепер іде, – це спроба реалізувати імперські погляди людини, що взяла все негативне як від Гітлера, так і від Сталіна.

- Так брутально перекручувати історію, як це робить Путін, мало кому вдавалось, до того ж публічно. Повертаючись до початку Другої світової війни, достатньо нагадати про інтерв'ю Путіна американському журналістові Такеру Карлсону, у якому він звинуватив поляків у нападі нацистської Німеччини на Польщу в 1939 році. Він казав Карлсону, що «поляки загралися і змусили Гітлера почати Другу світову війну». Більш брутальну брехню важко собі уявити, звісно, на це була бурхлива реакція в усьому світі, і насамперед у Польщі. Зокрема, Радослав Сікорський сказав: «Ми звикли до параноїдальних виправдань вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Шокує те, що цього разу їх увімкнув американський журналіст». Але,повертаючись до великої брехні, треба почати не з 1922 року, а з 2014 року. Саме Іловайська трагедія стала тією подією, яка всьому світові показала, що «їх там нєт» – це брехня.

- Важливо, для чого це робиться, такий нахабно-брехливий інформаційний  посил їм необхідний для того, щоб виправдати свою лінію поведінки. Диктатор Путін позиціонує себе лідером світового рівня, нібито сильний, справедливий, мудрий, великий лідер великої держави. Тому наше завдання – оцінювали критично все це, показувати, розкривати і робити висновки, що за людина очолює Росію.

І тому, переходячи до роковин Іловайська, слід розуміти, що там проявляється саме все це. Це ж з подання Путіна, на підставі його рішення було знищено домовленості про гуманітарний зелений коридор, яким мали виходити наші військові. А їх підло й підступно нищили всіма видами зброї, які тільки були. Це лише один факт, що підтверджує всю цю попередню лінію поведінки російського диктатора, ми бачимо і тепер, коли триває ця війна.

- Отже, керівництво СРСР, тоді в особі диктатора Сталіна і далі у всі ці часи, не змінювало своїх планів, які були чинні аж до початку агресії проти України. Якщо подивитися ретроспективно на закінчення Другої світової війни і на ті запобіжники, які світ пробував розставити, щоб уникнути повторення такої війни у майбутньому, то, на жаль, висновок випливає такий, що, завершуючи разом із союзниками перемогою Другу світову війну, Сталін вже думав про майбутнє розширення імперії, про свої амбіції, які належало задовольнити. І жертвами мали стати знову ж таки європейці. Тому, власне, й почалися холодна війна, гонка озброєнь, нарощування сил, протистояння двох таборів з двома супердержавами на чолі.

Коли розвалився Радянський Союз, було очікування, що нібито тепер загроз стало менше, можна скористатися перевагами мирного життя. І, власне, так і було певний час, Захід повірив Росії. Захід простягнув руку співпраці, і були особливі відносини Росії з Європейським Союзом, була рада НАТО–Росія, яка діяла аж до 2014 року, коли Путін розпочав війну проти України. Як так сталося? Як таку спадкоємність імперських планів, небезпечних для світу і для миру, було збережено в Москві й витягнуто сьогодні, вже в ХХІ столітті?

- Змінювалось існування держав, блоків у світі, а розпад Радянського Союзу для Путіна став найбільшою трагедією ХХ сторіччя. Але якщо придивитись, що мінялося в ідеології цієї держави, колишнього СРСР, потім Російської Федерації, побачимо, що там було все, як і раніше, люди виховувались саме на тих традиціях, які склалися наприкінці Другої світової війни. І Сталін до самої своєї смерті у 1953 році реалізовував імперські плани, формував інструменти, які давали змогу і надалі контролювати ту частину світу, куди заходили радянські війська. Західна демократія виграла холодну війну, але потім почала програвати, тому що неправильно оцінила ситуацію, побачивши, що колос на глиняних ногах упав, що він небезпечний, і краще з ним співпрацювати, ніж воювати.  А це Путін оцінив як слабкість. Він завжди використовує слабкості будь-кого.

Після війни ідеологічна структура, енкаведешна, кагебешна, зберігалася. Він очолював ФСБ, де розвивалися і реалізовувалися всі ці підходи держави, яка мала кошти, нафтодолари, газодолари. Тому ідеологія, підходи, які були в кінці Другої світової війни і на початку холодної війни,перенесли і розвивали, на цьому виховували покоління. Молодь зрощена на такому російському фашизмі, рашизмі.

- Власне, це така спільна риса Другої світової та агресії проти України: і в першому випадку, і в другому головною рушійною силою був реваншизм. Німеччина хотіла реваншу за програну Першу світову війну. Путін хотів і хоче реваншу за програну холодну війну. Він нібито втратив ефемерну державу СРСР і хоче її поновити. Звідти й ця трансформація гасел, яка відбулася у хворій свідомості російського керівництва, – від «ніколи більше» до бандитського «можем повторить». Це абсолютно неприйнятне в політиці, воно все виплеснулося на поверхню. З цим вони вторгнулися на нашу землю, в Україну. І в зв'язку з цим у мене таке питання: якщо, починаючи Другу світову війну і плануючи її, Гітлер дбав про території, то в разі агресії Путіна проти України, схоже, що головним не є територіальне питання. Путіна не влаштовує існування України. Про український народ ми чуємо і добре пам'ятаємо, що він каже. Тому де кінець? Чи означає це, що з цієї елітою, яка тепер, так звана еліта, бандитське формування, угруповання, що сидить у Кремлі, нічого очікувати щодо розвитку мирного процесу не можна?

- Найімовірніше, усе так. На жаль, це так стосовно реваншу, безумовно, він хотів це реалізувати. Але я повторюю, що це імперська держава, керівник цієї держави зріс на поняттях босяків Санкт-Петербургу, а потім на енкаведешній, кагебешній, ефесбешній структурі. Потрібний був реванш, імперія не могла існувати в такому стані, треба було пояснити, чому з такими унікальними ресурсами, якими володіє РФ, громадяни мають таке жалюгідне існування. А для того щоб люди на це не звертали увагу, треба вести війни, треба розширюватися, без цього жодна імперія існувати не може. І тому він логічно підвів свою державу, свій народ до таких подій.

- Ще одне питання, пов'язане з коаліціями. У Другій світовій війні перемогла антигітлерівська коаліція, до якої входив зокрема СРСР. Тепер, коли ми відбиваємо російську агресію, Україна також створила потужну антипутінську коаліцію, куди входять півсотні країн, які підтверджують, що вони підтримують Україну не тільки деклараціями, але і зброєю, фінансами, надають технічну та іншу допомогу. У чому слабкість антипутінської коаліції? Одну з них ми бачимо вже тепер: питання про надання дозволів вражати цілі на території Росії, яке ніяк не вирішується.

- В умовах війни демократії слабкі порівняно з авторитарним управлінням, на жаль. І такі прояви ми бачимо тепер, коли задіяні різні сторони, зокрема НАТО, де ухвалення рішення потребує консенсусу. В Євросоюзі також є держави, такі лідери, як Орбан в Угорщині, або як у Словаччині, що спекулюють цим і використовують для того, щоб домагатися своїх меркантильних інтересів і руйнувати рух, який підтримує Україну. І Путін це знає і використовує.

Нам треба працювати з нашими союзниками і самим робити висновки, ми не можемо втрачати час, не можемо собі дозволити на такі слабкі прояви сторін демократії, бо вони призводять до важких наслідків.

- Щодо цілей на території ворога, мені здається, що бракує довіри до військових. Дозвольте їм самим вирішувати, яку зброю для чого використовувати. І тоді буде набагато більш ефективним військовий компонент. Так само, мені здається, що Українська формула миру не є повною, оскільки військовий компонент там відсутній, а головний переговорник тепер – це Збройні сили України.

- Так, сили оборони України. Я з вами загалом погоджуюсь щодо цього, але треба розділяти ситуацію всередині нашої держави і погляди наших союзників. ЗСУ треба повернути, як головних переговорників!

- Я мав на увазі наших міжнародних партнерів. Після нещодавньої масованої повітряної атаки проти України відбулося засідання Ради Україна–НАТО, неформальна зустріч міністрів закордонних справ країн ЄС, відбулося засідання Ради безпеки ООН. І що вирішили політики й дипломати? Нічого конкретного, на жаль.

- Так, і ще більше, говорилися там знову про протиповітряну оборону, а ми пам'ятаємо, що вже з початку року займається керівництво держави сімома батареями «Петріот», на саміті НАТО у Вашингтоні президент Байден сказав уже про п’ять. А надали поки що тільки німці, і далі ми нічого не бачимо.

- Маємо закінчувати нашу розмову. Будемо сподіватися, що все ж таки нас почують, і потреби Збройних сил України, Сил оборони України будуть задоволені повною мірою, тому що нам треба гнати, бити ворога, нам треба захищати наш народ і нашу землю. Дякую за розмову. Слава Україні!

- Героям слава! Дякую вам!

Ігор Долгов

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform

Фото: Юлія Овсяннікова