Невідкладний виклик: як працюють автівки швидкої допомоги «Лікарів без кордонів» біля лінії фронту

Ми підіймаємося по сходах до лікарні у прифронтовому місті Дружківка, що на Донеччині. 80% шибок пошкоджені від вибухової хвилі та забиті фанерою. Довгий коридор темний, хоча зараз лише 11 ранку. Навкруги багато людей і метушня: нових пацієнтів привозять, а тих, кого вже вдалося стабілізувати, перевозять до лікарень у більш безпечні місця. Вільні ліжка тут мають значення.

Ми заходимо в палату з 5 ліжками, маємо забрати на евакуацію найважчого пацієнта.

Весь перебинтований, він лежить у палаті, чекаючи на евакуацію зі шпиталю у Дружківці до лікарні у Дніпрі. Час від часу лунають вибухи, на які ніхто не звертає уваги. Пацієнт – чоловік, 45 років, з 90% опіків обличчя, тіла та верхніх дихальних шляхів. Фельдшери «Лікарів без кордонів» уважно передивляються документи з діагнозом пацієнта, питає: «Ви готові до евакуації?» Пацієнт відповідає ледь чутно, але рішуче «Так». Йому тяжко дихати та говорити. 

Ми перекладаємо пацієнта на ноші, максимально швидко та разом з тим обережно, намагаючись максимально мінімізувати біль пацієнта. 

Вже у швидкій фельдшер «Лікарів без кордонів» Андрій Великий готує розчин для крапельниці, яка необхідна пацієнтові, аби витримати дорогу від Дружківки до Дніпра.  

Автівка «Лікарів без кордонів» рушить маршрутом. Пацієнта потрібно максимально швидко доставити до лікарні Дніпра, разом з тим – мінімізувати больові відчуття пацієнта.  

“На етапах евакуації була надана допомога пацієнтові – був введений морфін та розчин строфантина, але біль все одно залишається, зі слів хворого. Зараз було додано ще розчин трамадолу і крапельниця для об’єму крові, що циркулює, яка була витрачена на декомпенсацію опіків. І будемо проводити подальше спостереження під час маршруту. Пацієнти з опіками перевозяться весь час, тому що це відбувається постійно на лінії фронту, це десь 70%  в порівнянні з іншими пораненнями,” – розповідає фельдшер  Андрій Великий.

Наразі біля лінії фронту працює 17 машин швидкої домомоги «Лікарів без кордонів», серед них 5 реанімаційних. Вісім баз швидкої допомоги стратегічно розташовані у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській і Харківській областях.

За останні пів року було транспортовано понад 8000 пацієнтів.

Команди невідкладної допомоги «Лікарів без кордонів» почали працювати у квітні 2022 року.

ГОСТРІ ТА ХРОНІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ: ЯК ДОПОМАГАЮТЬ КОМАНДИ «ЛІКАРІВ БЕЗ КОРДОНІВ»

У Дружківці, що на Донеччині, залишилося кілька медзакладів, які допомагають стабілізувати пацієнтів з лінії фронту та лікують цивільних з хронічними хворобами. Разом з тим, більшість необхідного медичного обладнання у лікарнях або пошкоджена через обстріли, або перевезена в більш безпечні лікарні в Україні.  

Як от, наприклад, відділення гемодіалізу, яке з початком повномасштабної війни переїхало в у Хмельницький. Більшість містян із хворими нирками були змушені покинути власні домівки та переїхати до інших міст України, де є можливість отримати діаліз. 

На цей час у Дружківці залишилося 4 пацієнти, які тричі на тиждень їздять у Костянтинівську лікарню, де поки є відділення гемодіалізу. Це 22 км в один бік. Швидкі «Лікарів без кордонів» допомагають долати цей шлях під кваліфікованим  медичним доглядом. Михайло Дуник, 68 років, один із них. Чоловік розповідає свою історію.  

“На початку війни я виїжджав з рідного міста у Львів. Був там рік і 3 місяці. Але як тільки дізнався, що у Костянтинівці знову поставили апарати для діалізу, я повернувся. Тут у мене є де жити, а у Львові потрібно ж платити за житло. У Дружківці світло є постійно, аптеки працюють, звісно, вночі часто чутно вибухи, але я вже звик. Вдома краще. 

З цими машинами швидких нам зручно та комфортно приїжджати сюди до лікарні,” – ділиться Михайло.

Поки лікарі допомагають пацієнтам сісти у швидку, лунає повітряна тривога. Одному з пацієнтів стає зле ще в лікарні, проблеми з тиском. Фельдшери «Лікарів без кордонів» мають все необхідне у швидкій, аби стабілізувати стан пацієнта і безпечно доставити його додому.  

За статистикою, 40% здійснених перевезень швидкими «Лікарів без кордонів» пов’язані з захворюваннями, такими як апендицит, інсульт, інфаркт та гемодіаліз. Решта 60% – це травми, пов’язані з війною, такі як травми голови, тулуба та кінцівок, м’яких тканин, масивні крововиливи. 

ОБМЕЖЕНИЙ ДОСТУП ДО МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

Дружківка – це не єдине прифронтове місто на Донеччині, де з початком повномасштабної війни просто відсутні деякі відділення, де можна отримати кваліфіковану допомогу щодо хронічних хвороб.  

«Ми часто перевозимо пацієнтів з Дружківки, Костянтинівки та Словʼянська до Дніпра. На жаль, станом на зараз на Донеччині багато зруйновано лікарень, як у Кураховому та Селидовому, і люди більше там не можуть отримати допомогу, яка їм так потрібна. До лікарень, які вціліли, – великий потік пацієнтів. Тамтешні лікарі просто не мають змоги надати необхідну допомогу у зв'язку з відсутністю обладнання або фізично не встигають. Тому наші швидкі допомагають розвантажити місцеві лікарні, – розповідає про ситуацію на Донеччині, особливо в прифронтових зонах фельдшерка «Лікарів без кордонів» Діана Білоножко, яка вже більше року працює на швидких у Донецькій області.  

За даними Донецької військової адміністрації на лютий 2024 року в регіоні пошкоджено 286 лікарень, багато з них не підлягають відновленню. В цілому ж в Україні за підрахунками МОЗ України за час повномаштнобної війни пошкоджено 1642 медичних об’єкти 676 закладів охорони здоровʼя, а 214 медзакладів – зруйновано повністю. 

Маршрути швидких «Лікарів без кордонів» з Костянтинівки та Словʼянська до Дніпра є майже щодня. Лікарі евакуюють поранених до лікарень у більш спокійних регіонах. Звичайно, лікарня імені Мечникова – найбільша та найближча лікарня для транспортування пацієнтів з прифронтових зон.  

Проїжджаючи повз родючі поля з соняшниками та синє небо над ними, складно повірити, що будь-якої секунди  небо може заполонити хмара чорного диму від ракети, а від поля, повного квітів, залишиться тільки прірва випаленої землі. Але поки швидка з сімома пацієнтами їде по пустинній літній трасі на Донеччині, а веселка фарбує небо після дощу.

Фото: Олександр Глядєлов, «Лікарі без кордонів» (MSF)

«Лікарі без кордонів» (MSF)

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства