Як і чому Курська операція ЗСУ змусила ворога змінити цілі так званої «СВО»

Проміжні результати: за місяць ЗСУ просунулись у глибину території РФ на 35 км, взяли під контроль 1300 кв.км та 100 населених пунктів, поповнили обмінний фонд на понад 600 російських полонених. І це вже фантастичний результат. Проте ключове – все перелічене вище змусило ворога перекинути на підсилення Курщини значні сили та засоби. Це, по-перше. Хотілося б більше. Але на все свій час.

«Вони стягнули туди на сьогодні близько 60 тисяч військ», – заявив президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю NBC News. А згодом з’явилася інформація, що в цьому контингенті таки присутні й підрозділи перекинуті (попри всі попередні заперечення цього факту!) з Покровського напрямку.

По-друге, і це, мабуть, чи не найважливіше – у російському інфопросторі відбулася різка зміна дискурсу. Якщо в перші тижні Кремль та його ручні пропагандисти майже «не помічали» наступ ЗСУ в Курській області, вдаючи, наче там або взагалі нічого не відбувається, або відбувається щось несуттєве, то зараз… Вони про Курщину говорять не просто частіше, а взагалі – як про «решающую операцию сво».

Першим це озвучив командир кадирівського «Ахмату» Алаудінов в інтерв'ю агентству ТАСС (наводимо мовою оригіналу): «Нынешние события в Курской области являются решающим боем спецоперации, который завершит ее историю».

А потім, власне, і сам Путін на «Східному економічному форумі» у Владивостоці: «Священный долг вооруженных сил – сделать все возможное, чтобы выбросить противника с этих территорий (Курської обл., – ред.) и надежно защитить наших граждан».

Виходить, Путін визнав, що Україна змусила його змінити цілі «СВО»? І тепер замість «демілітаризації» та «денацифікації», замість «Донбас за будь-яку ціну» перед російськими військовими стоїть завдання звільняти свою територію від противника? Що ж, нехай це буде відповіддю всім тим, хто досі з певним скепсисом розмірковує над питанням: «А чи вартувало українське «нахабство» у Курській області того, що нині відбувається на Донеччині, чи, можливо, краще б війська кинули на підкріплення тим підрозділам, які стоять під Покровськом?» 

По-третє. Спочатку навколо Курської операції ЗСУ ворогом був розгорнутий відчайдушний інформаційно-психологічний наступ. У мережах українці опинились під обвалом «експертних і народних сумнівів», які явно «засівалися» з московських ботоферм. Мовляв, людоньки, виходьмо скоріше з тої Сумщини, треба Покровськ рятувати! І протистояти цій навалі було прямою задачею Тилу, громадян, бойовим завданням, якщо хочете. Так, це було важко, але схоже, українці справились.

По-четверте, Курська операція принципово змінила морально-психологічну атмосферу навколо Великої війни українського народу проти російського фашизму. Після невдалого контрнаступу влітку 2023-го, майже року виснажливих оборонних боїв з переважаючим чисельно в рази ворогом ЗСУ показали, що вміють і можуть ефективно наступати. Це, як на трампліні, піднесло дух всередині України й, що не менш важливо, сприяло зміні ставлення партнерів до нашого спротиву імперії. Український наступ на Курщині знову переконливо довів: батьками перемоги хочуть бути всі, це поразка – сирота.

Тож і Президент підбив риску під розмовами про неостаточне розуміння мети Курської операції, заявивши, що вона – частина стратегії перемоги у Великій війні й ЗСУ залишатимуться на території ворога стільки, скільки буде потрібно для її досягнення.

…А тепер знову щодо Покровська. З початку вересня з’явилася інформація, що атакувальний імпульс знесиленого багатомісячними боями ворога на цьому напрямку згасає. А ввечері 5 вересня головнокомандувач ЗСУ генерал Сирський заявив прямо, що ворог «за 6 днів не просунувся ні на метр у напрямку Покровська». Тож це знову відповідь тим, хто вперто не вірив: хіба ж наступ на Курщині цьому не посприяв?

Яким чином – про це дещо згодом, а спершу – докладніше: чого вже досягла Україна, зайшовши на територію РФ?

ВІСІМ ЗДОБУТКІВ УКРАЇНИ НА КУРЩИНІ

Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», в коментарі Укрінформу зазначив, що місяць успішної операції наших військових у Курській області приніс Україні як мінімум п’ять здобутків.

• По-перше, відбулася часткова зміна характеру військових дій.

«Вперше з осені минулого року українські війська перейшли в активні і успішні наступальні дії. Росія втратила однозначне і одноосібне домінування на полі бою, хоча і продовжує наступ у Донецькій області. І для міжнародної спільноти, і для українців стало очевидним, що ЗСУ не втратили спроможність наступати, та ще і на території противника», – каже політолог.

• По-друге, воєнні дії нинішньої війни вперше і на тривалий час були перенесені на територію РФ, що стало повною несподіванкою для російської влади і російського населення, а також для міжнародної спільноти.

«Міжнародні партнери України вперше офіційно визнали право України захищати себе в такий спосіб – через бойові дії на території противника», – додав пан Фесенко.

• По-третє, ця операція змусила росіян відволікти хоча б частково деякі свої резерви і деякі військові підрозділи із зони бойових дій в Україні.

«Також стало очевидно, що великих і вільних військових резервів на даний момент у РФ немає. А те, що є, використовується переважно на Покровському напрямку і в Донецькій області», – коментує експерт.

• По-четверте, ця операція зруйнувала міф про «червону лінію» на кордоні між РФ і Україною, перетинання якої може викликати вкрай негативні наслідки для України і Заходу, зокрема використання Росією ядерної зброї проти України, або масштабну ескалацію нинішньої війни.

• По-п’яте, певний вплив є і на російське суспільство. В черговий раз зруйновано міф про непереможність Путіна і російської армії, в який у Росії знову повірили за останні півтора року.

«Навпаки, знову стали очевидними слабкості Путіна, російської влади і російської воєнної машини. Кардинальних зсувів у настроях населення ще не відбулося, але певні тріщини у ставленні росіян до своєї влади, і до війни проти України, її завершення – знову з’явилися. Поки це пасивні настрої, але хто знає, що буде далі? Головне, що Україна отримала додатковий і значущий інструмент військового і політичного тиску на РФ», – переконує Володимир Фесенко.

Наталія Беліцер, експерт Інституту демократії ім. П. Орлика, додала ще кілька здобутків ЗСУ на Курщині.

• По-шосте, Курська операція пожвавила інформаційний простір і відчутно підвищила світовий інтерес до перебігу подій у російсько-українській війні.

«Навіть занурені у прийдешні президентські вибори провідні американські медіа не оминають новин, аналізів і різноманітних міркувань стосовно ситуації на «Курському фронті». Втім, не Америкою єдиною. В цьому контексті варто послатися на пост у фейсбуці голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, який передивився турецькі телевізійні канали і які, за його словами, рясніють отакими написами: «Україна завдає Росії нових сюрпризів – ударів», «чи поставить Україна Росію на коліна?», «тепер вітер дме з території України», «Росія не в змозі зупинити Україну», – звертає увагу пані Беліцер.

• По-сьоме, події на Курщині переконливо продемонстрували всю слабкість російської влади та її військово-політичного керівництва.

«В інформаційному полі Росії, незважаючи на жорсткий контроль «зверху», панує суцільний хаос. Достатньо простежити, як радикально змінилася риторика «рупорів Кремля», а саме: від початкових «Київ за 3 дні» до «необхідності забезпечити надійніший захист кордонів РФ від українських атак», – акцентує політолог.

• По-восьме, важливим успіхом на Курщині стала вражаюча кількість військовополонених, включно з тими, які мають для РФ підвищену цінність – строковики (особливо у разі, якщо їхні матері та інші родичі виявляться спроможними на потужніший протест), ФСБшники та кадирівці.

«Саме це спонукало Росію, уперше (!) від початку повномасштабної війни, за своєю ініціативою порушити питання обміну. І хоча поки що військово-політичне керівництво України вважає нереалістичним здійснення найвищої мети – обміну «всіх на всіх», зазначений перебіг подій, безсумнівно, має позитивно вплинути на подальший процес звільнення сотень жертв цієї війни, зокрема, «азовців», яких довгий час не хоче віддавати Росія», – каже Наталія Беліцер.

ЗВІЛЬНИТИ КУРСЬК – НОВА ЦІЛЬ «СВО»: ЧОМУ В КРЕМЛІ РІЗКО ЗМІНИЛИ РИТОРИКУ?

Як і ми, Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень, теж помітив зміну дискурсу в російському інформаційному просторі.

«У Росії починають більше говорити про Курськ. Той же Алаудінов, який відповідає, зокрема, за оборону Курського напрямку, в інтерв’ю агентству ТАСС каже, що ситуація складна, що Україна кинула туди найкращі підрозділи… І далі він говорить, що в так званому СВО Курська операція стає вирішальною, – розповідає пан Мусієнко. – Стоп! А як же Покровськ? Чому змінюються акценти? Чому там все частіше згадують про Курськ? Чому Пєсков раптом заговорив, що Україна точно битиме далекобійними ракетами, що США дасть право завдавати ударів своєю зброєю вглиб російської території? А тому, що не все росіянам, як бачимо, вдалося під Покровськом. Тому, що українське командування чудово розуміє оперативні задуми і плани противника і вживає ряд заходів, у тому числі шляхом підсилення цього напрямку».

Тепер плани противника на Покровському напрямку, за словами експерта, полягають у флангових атаках: «Росіяни не атакуватимуть Покровськ фронтально, в лоб. Вони спробують атакувати на півдні через Селидове, де тривають активні бойові дії. Тут гаряча точка, через яку вони намагатимуться рухатися в бік Курахового. І вже звідти флангом рушити до Покровська. Така ж ситуація і на півночі. Спочатку ворог пробуватиме йти до Мирнограда, перерізаючи логістичне сполучення з Покровська і намагаючись обходити з півночі. Це тактика «кліщів», яку Росія неодноразово використовувала під час повномасштабного вторгнення, – розповідає він. – Але чи реалізує ворог цю тактику – велике питання. Українські військові стримують їх. Та й взагалі військове командування розуміє, як зупинити російське просування та завдати серйозних втрат противнику, аби виснажити його. З так званим «стрімким наступом» у росіян далеко не все склалося. Вони вже по деяких параметрах починають відчувати нестачу сил, але продовжують сунути».

Пан Мусієнко звертає увагу на те, що деякі іноземні видання, приміром «Форбс», ще кілька днів тому писали про входження росіян у Покровськ, немов про доконаний факт. А тепер…

«Після того, як вони побачили «свіжі» дані відомого OSINT-аналітика Ендрю Перпетуа, їхня думка змінилася: за таких рекордних втратах техніки, живої сили тощо – РФ не захопить Покровськ, – каже військовий експерт. – І стає помітно, що Росія зараз переходить до іншої задачі – оточити місто. Але ця задача теж вимагає значних ресурсів. Чи є ці ресурси у ворога, який постійно сточується, втрачає?.. Тому й випускають зараз Алаудінова, який в інтерв’ю ТАСС уже готує запасний варіант: Покровськ – то таке, а от генеральна битва буде саме в Курській області».

Відчуваєте, зміну акценту?…

«По Курщині Кремль відчуває невпевненість… А це означає, що командування окупантів може перекинути туди ще додаткові сили з інших напрямків. Це індикатор того, що Курська операція працює, що вона має ефект. Інакше Кремль не випускав би зараз Алаудінова», – підкреслив Олександр Мусієнко.

НА КУРЩИНІ МИ ДОБИЛИСЬ НАЙБІЛЬШОГО ВІЙСЬКОВОГО УСПІХУ ПІСЛЯ ОСЕНІ 2022 РОКУ Й ПРОДОВЖУЄМО ЦЕЙ УСПІХ ЗАКРІПЛЯТИ ТА РОЗВИВАТИ

Євген Дикий, військово-політичний аналітик, екскомандир роти батальйону «Айдар», найперше вирішив нагадати початкову диспозицію сторін перед Курською офензивою:

• У наших ворогів назріває безнадійно глибока криза ресурсів, в першу чергу «заліза», якого одних видів лишилось на рік війни, а інших – взагалі на пів року; в другу чергу «м’яса»,  якого поки вистачає, але новий набір йде все важче та дорожче.

• Наші глибокі удари ще не знекровили економіку РФ, але вже стали вагомим фактором; елементарна екстраполяція показує, що за рік другій армії світу буде просто нічим заправляти те залізо, яке на той час ще буде здатне їздити;

• Водночас криза ресурсів та резервів, яка явно вимальовується на обрії у наших ворогів (і яку добре бачить їхнє командування), ще попереду; тим часом наша мобілізація ще тільки повільно розпочинається, тож поки що на фронті ми в глухій обороні, ворог ціною величезних втрат просувається вперед на Донбасі і вже націлився на Покровськ;

• Українське тилове суспільство в депресії, російський наратив про «непереможність рашки у війні на виснаження» успішно поселився у головах багатьох посполитих (всупереч фактам, цифрам та оцінкам експертів), і всякі соціологічні контори вже маніпулюють «опитуваннями» довкола «компромісів» та «прийнятних умов» нашої капітуляції;

• На Заході все ще гірше: аксіома «непереможності» рашки прийнята практично безальтернативно, і в їхніх медіа нас вже остаточно «поховали» та вже відверто «нагинають» на смертельну для нас «заморозку».

У цих умовах, каже пан Дикий, у Кремлі ухвалюють цілком правильну стратегію: «Максимально, за будь-яку ціну, прискорити наступ на Донбасі, максимально вичавити з цього наступу, подавши його як «вирішальний», та встигнути дотиснути нас на смертельну для нас та рятівну для росіян «заморозку». Встигнути до того, як брак ресурсів та резервів російської армії стане очевидним, і тоді з нами говоритимуть вже не про заморозку, а про капітуляцію.

Розрахунок Кремля цілком міг спрацювати. Для наших ворогів це єдиний рятівний сценарій, при всіх інших за пів року картина для них буде геть нерайдужною, а за рік швидше за все катастрофічною. Тож впоратись із нами за найближчі пару – трійку місяців є єдиним шансом уникнути програшу у війні. Відповідно на реалізацію цього шансу було кинуто всі ресурси, як військові, так і інформаційні та політичні».

…І тут раптом ми заходимо на Курщину. І весь путінський план тріщить по швах, практично обнуляється. Втім, у Кремлі не сказати, щоб зовсім розгубилися, а розгорнули, за звичкою, проти нас добре продуману та скоординовану інформаційну операцію. Її суть: всіляко применшити масштаб та значення подій на Курщині та так само всіляко роздмухати роль та значення наступу на Покровськ.

«Поки наші війська перекроюють карту лінії зіткнення та стирають міфічні «червоні лінії», нам з вами в голові малюють викривлену картинку, в якій «якась там Суджа» не має ніякого значення, натомість можлива втрата Покровська (до якої ворогам ще доведеться чимало повоювати та витратити неміряну кількість бійців) подається як стратегічна перемога ворога, яка ледь не ставить фінальну крапку в цій війні та не лишає нам іншого вибору, аніж капітуляція», – акцентує Євген Дикий.

Експерт наголошує, що в Покровську справді ситуація надскладна. Тримати оборону в чистому полі під КАБами та ФАБами та при чисельній перевазі ворога дуже проблематично, а тому доводиться (доводилось, за останніми даними, – ред.) відступати. Втім, чи означає це що Покровськ скоро перейде в руки окупантів? Жодним чином.

«Ми завжди були та лишаємось сильнішими в обороні в міській забудові, де кожний будинок та підвал є «природним» укріпленням. Бій за кожний квартал – зовсім не те що наступ у полі, і дається ворогам незрівнянно більшими втратами», – нагадує експерт.

«Зрештою, навіть якщо допустити найгірше – що Покровськ розділить долю Лисичанська, Бахмута та Авдіївки – це звісно важко та сумно, але аж ніяк не фатально. Фатальною стане лише програна війна – або для нас, або для Кремля. Війна – це страшна та кривава подоба шахової партії, де доводиться жертвувати фігурами, і значення має лише те, хто в підсумку поставить мат».

«Якби повзучий наступ росіян у Донбасі і далі лишався б єдиною щоденною подією цієї війни, перспектива перед нами була б лише одна – «заморозка» на російських умовах, тобто капітуляція, трохи раніше чи трохи пізніше. Натомість Курськ вперше після невдалого наступу 2023 року відкрив перспективу нашої перемоги – не прямо завтра, але і не за довгі роки. І якщо ціною цього є те, що бої у міській забудові Покровська почнуться, скажімо, на пару тижнів чи навіть на місяць раніше, аніж могло б бути, якби ми все живе перекинули на цей напрям – це ціна велика, але прийнятна. І незрівнянно менша аніж платять вороги за це просування», – стверджує екскомандир роти батальйону «Айдар».

На його думку, будь-яка людина, яка закликає нас зараз повернутися з Курщини – байдуже, «з тріумфом, бо ми все зробили, далі буде гірше» чи «тому що без толку», чи просто «щоб рятувати Покровськ» – працює на Кремль та бере участь в інформаційній операції, покликаній принести Росії вже майже втрачену надію на перемогу над нами.

«Отже, і наша реакція має бути жорсткою і не прив’язаною до роздумів про мотивацію агітатора. Гасло «Зеленський виводь війська!» має бути прирівняне до «Путін ввєді вайска!» – це така само мантра наших ворогів, і той, хто її поширює, працює на Кремль. Перемога ще не завтра і не за «два-три тижні», але її світло вже замаячило в кінці довжелезного тунелю. Замаячило саме з-під Суджі, хоч водночас і зі свічок палаючих нафтобаз, і навіть із втрачених нашими підрозділами, але перед тим засипаних ворожими тілами окопів під Покровськом. Це світло все сильніше та ближче, але втома та зневіра заважають нам його роздивитись. Якщо ми побачимо його зараз і почнемо відповідно поводитись – доживемо до часу, коли не бачити його не зможе навіть сліпий. Не побачимо, поведемось на хибну картинку, яку нам малюють ФСБшні ілюзіоністи – світло може згаснути, бо ми «здуємось» раніше за ворога. Саме оце «здуємось раніше» – єдиний шанс рашки на перемогу, останній шанс, після втрати якого наша перемога стане лише питанням часу», – резюмував Євген Дикий.

Важко не погодитися чисто емоційно з нашим експертом. А свіжі новини – визнаємо це – переводять його публіцистичний запал в абсолютно реальну площину.

Мирослав Ліскович. Київ