Пам’яті Героя України, військового льотчика Олександра Бориса
Загиблому льотчику-герою Олександру Борису було 27 років. Про його безмежний потяг до неба сьогодні нагадує дитяча колекція літачків у батьківському домі. Ще змалечку хлопчик твердо вирішив, що хоче стати військовим.
Олександр народився 25 серпня 1994 року у Ніжині, у 2000–2009 роках навчався у гімназії № 3. З дитинства захоплювався футболом, їздив на різні змагання – в Україні та за кордоном. Після закінчення гімназії вступив до Чернігівського ліцею з підвищеною військово-фізичною підготовкою, був командиром відділення, віцесержантом. У 2011 році вступив до Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Ще будучи курсантом, був нагороджений медаллю за високі показники у навчанні.
У 2016 році після випуску лейтенант Олександр Борис був направлений на службу льотчиком-штурманом ланки вертолітної ескадрильї до 11-ї окремої бригади армійської авіації в Чорнобаївці Херсонської області.
У 2018 році отримав звання капітана. У 2019 році він став командиром вертольота, того ж року Олександра на рік направили до Демократичної Республіки Конго у складі миротворчої місії ООН. За це отримав пам’ятний нагрудний знак «Воїн-миротворець». Після повернення з Африки Олександр продовжив службу в Херсоні, там познайомився зі своєю дівчиною Оксаною.
18 січня 2022 року він виїхав у чергове відрядження на схід країни. З перших днів повномасштабного вторгнення РФ Олександр боронив державу.
«24 лютого близько 5-ї години, коли й у нас у Ніжині були перші вибухи, він нам написав: «Доброго ранку! Я вас люблю. Все буде добре». Я одразу відчула щось недобре. Зателефонувала йому, він тільки сказав мені: «Мамо, це війна». Потім уже почали скрізь передавати, що це війна», – згадує пані Світлана.
Син нічого не розповідав рідним про свою службу, лише просив бути обережними.
«Коли почалася ця війна, спілкування з ним було дуже коротким. Інколи в нього навіть не було часу написати. Він надішле мені повідомлення: «+» – значить, все нормально. Якщо була якась хвилинка, він набирав по відеозв’язку, щоб я його побачила. Я бачила, що він дуже втомлений. Іноді неголений, бо ніколи було. Але він не жалівся. Тільки казав: «Бережіть себе». А я йому відповідала: «Бережи себе! Я молю Бога за тебе і за всіх наших діток, які воюють», – згадує жінка.
Оксана Далекорей, кохана Олександра, розповіла: «Сотні годин нальоту, ротація в Конго, небезпечні польоти над фронтовими містечками України… У нього не було серед рідних військових льотчиків, просто мріяв із дитинства про вертольоти і досягнув свого».
Дівчина розповідає, що Олександр завжди мріяв, аби вони усі разом із батьками та рідними зустріли Різдво.
«Найдорожче в житті – це обійми близької людини… Вони робили мене неймовірно щасливою. Хочеться зберегти наше спільне минуле в пам’яті назавжди – до кожної миті, до найменших подробиць… Коханого страшенно не вистачає…», – говорить вона.
Військовий льотчик Олександр Борис загинув 15 березня 2022 року під час виконання бойового завдання біля Мар’їнки на Донеччині. Вертоліт, яким керував капітан, знищив 15 одиниць ворожої техніки та близько 30 окупантів, але й машину Олександра збила ракета російських загарбників.
Ще за життя військового було представлено до нагородження орденом Данила Галицького. Президент України підписав указ 16 березня – наступного дня після загибелі воїна. Посмертно офіцера нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню і присвоїли йому звання майора.
Згодом, відповідно до Указу Президента України №649/2023 від 29 вересня 2023 року, Олександру Борису було присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Поховали Олександра у рідному Ніжині.
У пам'ять про Героя у вересні 2022 року одна з вулиць міста Ніжин перейменована на його честь. 14 жовтня 2022 року на будівлі гімназії № 3 та 6 грудня 2022 року на будинку, в якому проживав Олександр, відкрили меморіальні дошки на його честь. У межах Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної гри «Сокіл» («Джура») з жовтня 2023 року курінь Ніжинської гімназії № 3 отримав ім’я Олександра Бориса.
Шана і слава Герою!
Фото із сімейного архіву
