Пам’яті старшого солдата, стрільця Сергія Асєйкіна (позивний «Бабай»)

Сергій Асєйкін народився 23 квітня 1973 року в місті Ватутіне Черкаської області. Закінчив школу та училище. Працював майстром з обслуговування на заводі у Водяниках на Черкащині, мав "золоті руки": хоч би до чого брався – все ремонтував. Мотоцикли були пристрастю Сергія.

«Напевно, все почалося років із дванадцяти. Тато сам зібрав модний на той час велосипед «Тандем», а потім перейшов на байки. Не скажу, скільки їх було за життя. Тато ніколи не купував байк, щоб просто їздити. Він кайфував, що треба щось скласти, покопатися в техніці, пофарбувати її, десь закрутити гайки. Купував запчастини і збирав те, що хотів», - ділиться донька Анастасія, згадуючи про захоплення батька.

Дружина військового Марина каже, що зберігає улюблені речі чоловіка в коробці, яку нещодавно відкрила вперше після його загибелі. Вона розповіла, що поміж збережених речей є бандани, які носив її чоловік, і фотографії, де він зображений у цих банданах на мотоциклах.

Сергій вирізнявся активною громадянською позицією та любов’ю до Батьківщини. Його волонтерська діяльність розпочалася у 2014 році під час Революції Гідності і продовжилася в період війни на сході України.

«Пам’ятаю той день, ми були налякані. Мама не хотіла відпускати його на Майдан, там були жахливі моменти, які залишилися в нашій історії. Тато возив туди ліки, їжу, обігрівачі. Я бачила, як він старається, як хоче допомогти, як бореться за наше майбутнє. Потім тато з друзями їздив на Схід. Мій хрещений волонтерить досі. Ми відмовляли батька від поїздок, а він казав: «Це потрібно. Хто, як не ми», - згадує донька.

З початком повномасштабної війни добровільно взяв до рук зброю і став на захист держави 1 березня 2022 року.

«Тоді ми всі спускалися в підвал під час повітряних тривог. Пам’ятаю, що сидимо, чекаємо на відбій. Приходить тато і каже, що йому треба сумку зібрати: «Записався в добровольці, йду воювати». Звичайно, була паніка, крики й сльози. За станом здоров’я його б не взяли, але не в цьому випадку, коли кожен на вагу золота, – пригадує дівчина. – Хоча одразу сказали впродовж тижня чекати дзвінка, зателефонували за дві години й повідомили про збір».

Сергій служив у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького. Виконував обов'язки старшого кулеметника у стрілецькому батальйоні. Брав участь у бойових діях на території Херсонської, Миколаївської, Харківської та Донецької областей.

Позивний з'явився завдяки його любові до жартів та товариському характеру. Він славився вмінням підняти настрій і знайти спільну мову з кожним. Після того, як Асєйкін кілька разів пожартував про Бабая, побратими почали називати його цим іменем, і воно прижилося.

«Тато був чудовою людиною. Всі його побратими за ним сумують, кажуть, що веселішого, ніж "Бабай", не було, навіть на позиціях жартував, розряджав напружену ситуацію. Ми всі за ним дуже сумуємо. Він залишився у кожного з нас частинкою серця», - розповідає Анастасія.

За словами доньки, Сергій залишався непохитним у переконанні, що його місце на передовій, де він міг захищати свою родину. Попри складні умови служби, він щодня знаходив можливість зателефонувати дружині та донькам. Під час цих розмов чоловік більше цікавився життям у Ватутіному та в Києві, ніж розповідав про свої справи. Відповідаючи на запитання рідних, завжди запевняв, що у нього все гаразд.

«Куди б він не їхав, завжди мені телефонував та казав: «Я затримуюся, ти не хвилюйся, все буде добре». Оця фраза: «Все буде добре» мені ніби досі звучить, але нині для мене вона стала фатальною. Не вийшло все добре. Написав мені останню смс, яка прийшла о 5:41 6 лютого — вони залишаються на позиції на другу добу», - поділилася спогадами дружина.

Сергій загинув 6 лютого 2023 року у бою в районі села Залізнянське на Донеччині. Він отримав смертельне осколкове поранення в шию внаслідок ворожого мінометного обстрілу.

«Він єдиний з шістьох завжди чув, коли летить міна та завжди попереджав про це. Хлопці казали, що усім їм рятував життя. І він встиг крикнути, що летить міна. Побратими всі встигли сховатися, а він — ні: уламок влучив у шию».

Сергій Асєйкін нагороджений посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Донька Сергія Анастасія продовжила волонтерську діяльність батька, відкрила фонд на його честь та видала збірку віршів «Листи вічності», яка розлетілася по Україні та за кордоном. Збірка містить біографію Сергія Асєйкіна та 33 вірші. «Напевно, шість-сім віршів тато прочитав, проте більшість він ніколи не побачить. Я пишу про те, що сумую за ним, як його не вистачає мені як доньці. Багато чого не сказала йому при житті. Хочеться повернути той час, але, на жаль, це неможливо», - поділилася дівчина.

У Сергія залишилися дружина, три доньки і двоє онуків.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Фото із сайту Платформа ветерана Черкаський вимір, Ватутінської міської ради