Невидимі поранення: як у Центрі реабілітації відновлюють психіку наших захисників

Кожна людина в умовах війни потребує підтримки. А ті, хто перебувають у зоні бойових дій, звісно, повертаються з іншим характером, особливими баченням життя та ставленням до суспільства, відносин, друзів. Директорка Центру психічного здоров'я та реабілітації «Лісова поляна» Ксенія Возніцина радить не демонізувати такі «постфронтові» стани, але й не вдягати рожеві окуляри...

За даними експертів, від 10 до 20 відсотків людей, які живуть у війні, можуть мати складні розлади. Частині з них достатньо 3-6 місяців для відновлення, якому дуже сприяє доброзичливе ставлення всього оточення, зокрема родини. Як цього домогтися?

«Укрінформ» поспілкувався в «Лісовій поляні» із захисниками, які проходять реабілітацію у рекреаційній зоні поблизу Києва, та персоналом медичного центру, – щоб показати, що кожен оборонець має можливість проговорити зі спеціалістами свій воєнний досвід і знайти заняття та процедури, які покращують здоров’я і взаємодію з людьми поза лінією фронту. І це важливо для нашої перемоги.

МОЖНА ВИЛІКУВАТИ І ПОДОЛАТИ СЕРЙОЗНІ РОЗЛАДИ

У Центрі психічного здоров'я та реабілітації «Лісова поляна» люди з фізичними і невидимими травмами, які повернулися з передової чи російського полону, перебувають три тижні. Є невелике число ветеранів, але більшість – ті, хто потрапляють на відновлення з фронту.

Лікарі, кейс-менеджери та реабілітологи делікатно працюють з людьми індивідуально, або на групових заняттях. У центрі одночасно перебувають 200-250 осіб, яких у закладі Міністерства охорони здоров’я офіційно заведено називати пацієнтами. За повномасштабну війну це вже понад 10 тисяч людей.

Найперше, медики займаються тим, що можна назвати невидимими пораненнями, але не тільки психотравмами, а й подоланням наслідків так званої контузії. Чому так званої? Ксенія Возніцина уточняє, що «контузія» – термін не зовсім вірний, це не лише легка черепно-мозкова травма, струс головного мозку.

«Це ще й також невидиме поранення. Воно, крім тілесних скарг, головних болів і запаморочень, спричиняє певні психологічні розлади, – пояснює директорка центру, лікар-невролог за фахом. – Ми цій темі дуже багато уваги приділяємо з 2015-2016 років».

Кількість артилерії, яку використовує РФ у сучасній російсько-українській війні, є безпрецедентною. Тож практично кожен український захисник отримував невидиме поранення. У центрі був пацієнт, якому вибухова хвиля «прошивала» мозок сім разів, а зовнішніх ознак цього – жодних. Стабілізувати стан таких пацієнтів непросто. І суперсила спеціалістів центру саме в тому, що вони поступово таки повертають людям здоров’я і гармонійне сприйняття навколишнього світу.

Починали працювати з невидимими травмами в серпні-вересні 2014 року. Ксенія Возніцина розповідає: «Мій перший пацієнт був після Іловайського котла – його звали Володимир. Він вийшов з Іловайська вцілілим, без фізичних поранень, але це був надскладний випадок у моїй практиці. Ми тоді в іншому закладі відкрили невеличке відділення на 30 ліжок. Відтоді займаємося такою роботою постійно. Хоча немало було тих, хто дивувався: що там ті 300 тисяч чи 360 тисяч ветеранів; де ті АТО/ООС; хіба то війна була? Її до 2022 року майже ніхто не відчував».

НАСЛІДКИ НЕВИДИМИХ ТРАВМ ДОВГОТРИВАЛІ ТА ПОТРЕБУЮТЬ ДУЖЕ БАГАТО РЕСУРСУ, ЩОБ ВИТЯГНУТИ КОЖНУ ЛЮДИНУ

Наслідки невидимих травм довготривалі та потребують дуже багато ресурсу,  щоб витягнути кожну людину. Пані Ксенія ділиться: «Не зовсім коректно порівнювати (у мене тато  – хірург), утім часто справитися з психотравмами складніше, ніж зробити хірургічну операцію, яка одразу дає результат. Щоб справитися з невидимими пораненнями, треба багато часу, багато фахівців, які долучаються одночасно і почергово, багато підтримки не лише родини, а й співробітників на роботі, друзів і навіть незнайомих людей, з якими стикаєшся у магазині чи поліклініці».

Немає конкретного рецепта, як спілкуватися з тими, хто повертається з фронту. Звісно, деякі питання не варто ставити людям про їхній воєнний досвід. Згадки про смерть побратимів теж мають бути дуже обережними. Не варто також запитувати про те, на що у людини немає відповіді. На зразок: коли закінчиться війна?

Травми війни можуть мати і звільнені з полону, і цивільні люди, яких в тилу накривали ворожі БПЛА і ракетні атаки. Ця травма викликає такі розлади, які відрізняються від класичних психічних розладів (наприклад, шизофренії). «Це набутий стан, який можна вилікувати якщо правильно до цього підходити, використовувати ефективні методи та мати гарну підтримку», – констатує Ксенія Возніцина.

НАЙГОЛОВНІШЕ – ДОВІРА ВІЙСЬКОВИХ ДО ПСИХОЛОГІВ

У холі Центру психічного здоров'я та реабілітації «Лісова поляна» стоїть більярд і велика шахова дошка із розставленими фігурами. Великі літери надихають: все буде Україна! Трохи меншими – вказано курс «русскому военному кораблю»...

Цю будівлю у 1970-х відкривали як Будинок відпочинку так званого 4-го управління для «високих» партфункціонерів. Вона має два «крила», тож може здаватися спочатку, що приміщення не одне.

Ніби портал у півстолітню минувшину – планування й оздоблення їдальні. На одній зі стін на другому поверсі центру висить карта… афганської столиці Кабулу з дарчим написом 2003 року – як згадка про те, що заклад  перепрофілювали з 1989 року для тих, хто був у складі «обмеженого контингенту» в Афганістані.

З 2018 року – це Центр психічного здоров'я та реабілітації «Лісова поляна» МОЗ України, який виконує також експертні функції, поширює свої напрацювання й проводить тренінги для колег. У 2022-му російські окупанти були майже поруч – у Мощуні та Горенці. Втім уже у квітні того пріснопам’ятного року центр запрацював. Зараз тут переоблаштовують два великих зали для групових занять (наприклад, йогою).

У центрі до пацієнтів ставляться з підкресленою повагою, пропонують багато допоміжних процедур, але залишають право вибору за кожним. Це відчувалося навіть у попередніх телефонних розмовах з директоркою, яка чітко відразу окреслює, що з журналістами пацієнти спілкуються і фотографуються тільки тоді, коли погоджуються на це. І переривати оздоровчі сеанси заборонено – бо це може нанівець звести процедуру чи ненароком знервувати людину.

«Ви ж знаєте, в суспільстві взагалі існує недовіра до психологів, до теми психологічного здоров’я, звісно у бородатих крутих чоловіків та військових – і поготів. Тому без базової довіри і відчуття, що тут свої, тут безпечно і тут тебе поважають, ми нікого не затягнемо на нашу прекрасну спеціалізовану допомогу», – коментує Ксенія Возніцина.

ЧИМ КОРИСНІ САДІВНИЦТВО І СТРІЛЬБА З ЛУКА 

Взагалі є три основні спеціалісти, з якими комунікує пацієнт під час реабілітації. Щоб визначити реабілітаційну програму кожного, взаємодіють лікар, психолог і кейс-менеджер, який заохочує кожного з користю для себе проводити час у закладі.

Кейс-менеджер Анастасія (усього їх п’ять у центрі) розповідає: «Нашою роботою є супровід пацієнта у госпіталі, а також поза його межами, організація додаткового дозвілля. Починається все з ознайомчої екскурсії, орієнтування щодо процедур і додаткових занять».

У пацієнта протягом дня може бути від двох до десяти різних основних і додаткових занять. При призначеннях враховуються, зрозуміло, протипоказання. Скажімо, хтось не піде на інтенсивнішу сенсорну посилену йогу, натомість обере спокійнішу дихальну.

Сумістити потрібно, наприклад, приємні процедури. Постійно затребуване спеціальне масажне крісло – нова американська розробка для розслаблення нервової системи вібраціями. У тренінговій залі «Нарнія» проходить більшість додаткових занять, серед яких звичніше для багатьох  розвантаження (свого роду нейрогімнастика, яка сприяє включенню роботи обох півкуль головного мозку, це щодня два сеанси)  і біосугестія (щодня чотири сеанси) – унікальний метод м'якого не гіпнотичного навіювання, що допомагає при психосоматичних розладах, порушеннях сну, травлення, безпричинних коливань настрою тощо.

Анастасія акцентує, що одне із завдань кейс-менеджерів – залучати до активності пасивних пацієнтів. «Є хлопці, які приїздять «відлежатися». Вони думають, що прокапають їм чарівні крапельнички, проп’ють вони пігулки – і прийде одужання. Насправді, коли контузія чи ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), то така тактика не спрацює», – каже кейс-менеджерка.

Делікатні пояснення і консультування часто змінюють налаштування пацієнтів. Анастасія розповідає історію військового, який з перервою воював із 2014 року. У центрі  він проходив реабілітацію вже двічі. Перший раз його вдалося залучити лише до стрільби з лука: пішов «за компанію», після того, як Анастасія запропонувала варіант постріляти  разом з ним. Випало так, що потрапили відразу на змагання, – і це ще більше заохотило пацієнта показувати свої вміння. У результаті – настрій під завершення перебування у «Лісовій поляні» у молодого чоловіка був помітно кращим.

Через понад рік він повернувся у центр реабілітації, у нього дещо поновилася симптоматика. Він не став активно долучатися до колективних занять. Проте включався в індивідуальні активності: грав з дівчатами у настільні ігри, долучався до садівництва. Каталися на катамарані, ходили в ліс по гриби. А ще став «провідником-консультантом» для нових пацієнтів.

ХТО ОТРИМУЄ ПСИХОЛОГІЧНУ ДОПОМОГУ

Спілкуємося з тими, хто у «Лісовій поляні» проходить курс реабілітації. Ось двоє молодих людей, які грають на більярді. «Центр дуже класний. Дуже гарне ставлення до військовослужбовців і всіх інших. Лікарі дуже круті, чуйні», – каже Олександр Беньковський з Києва, який на фронті служив медиком, а перебуває у «Лісовій поляні», як і всі – 21 день. Співрозмовник виділив, що у закладі дуже багато корисних пропозицій для тих, в кого є проблеми з  опорно-руховою системою.

У 2020 році Олександра призвали служити як строковика. У 2022- му після початку повномасштабної війни підписав контракт. Місцем дислокації з початку нинішнього року був Херсонський напрямок, Лівий берег. Зазнав сильної контузії, став епілептиком…

Другий молодий чоловік представляється дещо несподівано: Джон з Київської області. Коли почалася повномасштабна війна, воював у ДФТГ (добровольчому формуванні територіальної громади), далі підписав контракт, через 21 день потрапив у зведену бригаду. «Далі нас відрядили до морської піхоти, – каже співрозмовник. – Робили чотири спроби зайти в село Кринки. З п’ятого разу вдалося доплисти. Перебував на «нулі» 29 днів (з 26 грудня минулого року)».

Михайло з Волині –  не хоче називати прізвище і згадувати детально про війну, там був приліт ворожих С-300 і втрати побратимів. Залюбки говорить про своє господарство і хазяйновитість своїх земляків. З цих розповідей стає зрозуміло, що у свої трохи за 50 років чоловік дуже скучив за звичним життям роботящої людини.

Детально про себе розповідає Віктор Ігнатьєв, 50-річний киянин. У бригаду потрапив 26 березня 2022 року, бо коли ворог посунув в Україну за місяць до того – саме хворів на ковід. Коли видужав, два тижні ходив у військкомат, стояв у чергах. «Відстоїш день, а тобі кажуть: прийди завтра», – згадує співрозмовник.

Потрапив у Президентську бригаду імені Богдана Хмельницького, третій батальйон. Спеціалізація – стрілець-санітар. 15 серпня 2022 року вже були у Донецькій області, у Великоновосільківському районі, провели на «нулі» місяць.

«Нам дуже поталанило з офіцерами – командиром роти і взводними. Завжди відчувалася їхня підтримка, – розповідає Віктор Ігнатьєв. – Поки звикали до обстрілів, то було страшно. Але Бог беріг. Я не раз потрапляв «під роздачу», але залишався живим. Раз осколок  потрапив мені у каску – і звернув шию. Є тепер проблеми, але порівняно з тим, що інші життя віддали, – це взагалі ніщо».

Захисник згадує ще одну історію: «Якось ходили у розвідку боєм. У мене був у рюкзаку американський гранатомет ВОГ із 40-міліметровими боєприпасами. Був обстріл. Осколки потрапили у мій рюкзак, але три гранати не зірвалися»…  У «Лісову поляну» він потрапив, бо турбує ушкоджена шия. А ще – болі в прооперованому коліні. Говорили ми з Віктором Ігнатьєвим у другий день його перебування у Центрі. 

Як каже Тетяна Сіренко, заступниця директора з психологічного напряму  Центру психічного здоров'я та реабілітації ветеранів «Лісова поляна» МОЗ України: всі хвороби і поранення українських захисників стали для всіх нас щитом – щоб ми могли жити – пити каву, гуляти зі своїми собаками, ходити на роботу… Тож тепер справа кожного – зрозуміти оборонців і допомогти їм.

Валентина Самченко. Київ

Фото Кирила Чуботіна