Пам’яті кулеметника Олександра Должикова

Олександр Должиков народився та виріс у Серпневому Валківської громади на Харківщині. Після навчання у школі пройшов строкову службу в армії, працював у Харкові на приватному деревообробному підприємстві, в останні роки – на заводі в рідному селі.

Чоловік став на захист України на початку березня 2022 року.

- Пішов добровольцем. Із першого дня (повномасштабного вторгнення, – ред.) він хотів цього, але двічі чи тричі і його, і ще хлопців із нашого і навколишніх сіл вертали, – не потрапляли у відправку. А 6 березня вже поїхав. Служив у 113-й бригаді територіальної оборони. Згодом йому пропонували стати інструктором, бо влучно стріляв, але він мені казав: "Я з хлопцями з першого дня разом, я їх не залишу, не можу", – згадує мама Олександра пані Тетяна. 

За її словами, Олександр любив природу, у вільний час займався спортом, та найбільшим його захопленням стало різьблення по дереву.

- Змалечку гарно малював, а в школі пішов у гурток різьблення. Навчився працювати з деревом, і згодом це стало спеціальністю. Після служби в армії він майже 12 років працював у Харкові на столярці – робив на замовлення красиві речі. Вирізав ікони, але найбільше любив якісь батальні сцени – бої козаків чи давніх римлян. Там така тонка робота, настільки деталізовані картини! – розповідає жінка. 

Пані Тетяна відзначає характер сина.

- Із дитинства був упертим. Нашкодять із братом, я їх поставлю в куток, то молодший відпроситься, вибачиться й уже біжить гуляти. А Сані я кажу: "І ти ж вибачся, пообіцяй більше так не робити і йди собі". Бо мені вже самій шкода тої дитини. Але він мені: "А мені й у кутку непогано". І відстоїть усе покарання – скільки було сказано. Він любив справедливість, не терпів, коли когось ображали, особливо, коли це робив сильніший чи старший стосовно слабшого та меншого. І для мене він був найпершим захисником, – згадує мати.

У складі територіальної оборони Олександр боронив рідну область, брав участь у звільненні населених пунктів під час Харківського контрнаступу. Загинув військовослужбовець на прикордонні 6 жовтня 2022 року. Про обставини мамі розповіли побратими Олександра.

- Вони окопувалися і пропустили дрон. Розповіли хлопці, що Саня всіх пропустив у бліндаж, що "давайте бігом", а сам з кулеметом не встиг… Він і загинув зі зброєю в руках, не впавши. Побратими кажуть, що коли побачили його, подумали, що живий: він наче присів із кулеметом, відстрілюючись…, – говорить пані Тетяна.

Олександр Должиков посмертно нагороджений орденом "За мужність". Йому назавжди 42.

Шана Герою!

Фото надані родиною