Ядерний шантаж Росії? Вибори у США для України важливіші
За останній тиждень Путін намагався двічі залякати Україну та Захід своєю «ядерною дубиною».
Вперше – 22 вересня, коли РФ «успішно» випробувала балістичну міжконтинентальну ракету «Сармат», яка не злетіла, а здетонувала прямо в шахті, знищивши полігон.
Вдруге – 25 вересня, коли Путін зібрав Радбез РФ на нараду, на якій оголосив про наміри переписати ядерну доктрину. Цим документом визначаються основні принципи застосування ядерної зброї.
Тож всі ці погрози виглядають дещо не на часі для Росії.
Що хочуть додати
Якщо дуже коротко, то Путін хоче внести в ядерну доктрину такі оновлення:
- РФ залишає за собою право застосувати ядерну зброю у випадку агресії проти неї або Білорусі;
- РФ може розглянути застосування ядерної зброї, якщо отримає інформацію про масовий запуск ракет та БПЛА в її бік;
- РФ розглядатиме агресію неядерної держави, яку підтримує ядерна держава як спільний напад;
- РФ може застосувати ядерну зброю, навіть якщо на неї нападуть зі звичайною зброєю, створивши критичну загрозу.
Оновленого тексту ядерної доктрини наразі немає, але заяви Путіна цілком достатньо для того, аби викликати неабиякий ажіотаж насамперед у Росії. Речник Кремля Пєсков зазначив, що «це варто вважати певним сигналом» так званим недружнім до РФ країнам. Зрозуміло, що Кремль, передусім, натякає на Україну й НАТО. Але що з того?
Почнімо з констатації: будь-яка ядерна доктрина – це не закон, обов’язковий до виконання, це такий собі список певних правил, яких керівництво держави має дотримуватися. В російському випадку – правил дуже неконкретних, які дозволяють «трияке» трактування. А от відповідальність за використання «великої бомби» та його наслідки розмазати по якомусь колективу людей ніяк не виходить, відповідатиме той, у чиїх руках «червона кнопка», право остаточного рішення. В Росії – це президент. Ви уявляєте, щоб клінічний боягуз Путін на таке наважився та ще й на тлі «запуску» «Сармату» й знищення українською зброєю циклопічних арсеналів? Відповімо «дипломатично»: це дуже важко уявити.
Втім, подивимось на реакцію.
Реакція України та світу
«Окрім ядерного шантажу в РФ більше немає нічого, жодних інших інструментів залякування світу. Ці інструменти не спрацюють», – написав у Телеграмі голова Офісу Президента Андрій Єрмак.
Радник голови ОП Михайло Подоляк висловив упевненість, що такі заяви Путін робить зокрема й тому, що не знає, як зупинити удари ЗСУ по російській території. А ці удари, крім того, що знищують склади зі зброєю, також негативно впливають на соціальні настрої всередині РФ.
У ЄС тим часом назвали зміни в ядерній доктрині Росії «безрозсудними та безвідповідальними». Коментуючи новину, речник ЄС із питань зовнішньої політики Пітер Стано зазначив: «Путін не вперше грає в азартну гру зі своїм ядерним арсеналом. Це лише продовження дуже безвідповідальної та неприйнятної поведінки з боку Путіна. (...) Звичайно, ми рішуче відкидаємо ці погрози».
Схожу думку озвучив і держсекретар США Ентоні Блінкен: «Це абсолютно безвідповідально. Я думаю, що багато хто у світі, включно з Китаєм, ясно говорили про це, коли він раніше брязкав ядерною зброєю».
І все ж – навіщо це Пу?
Зрозуміло, що Путін лякає, бере на понт, блефує, але чого він цим добивається?
Політолог Вадим Денисенко вважає, що, як і раніше, задача Путіна полягає в тому, аби з ним розмовляли. При цьому, звертає увагу експерт, важливо розуміти, що гра ведеться не на одній шаховій дошці.
«Паралельно гра ведеться й на Близькому Сході. Також пробуватимуть запустити якусь гру в Африці. А ще – у США. На жаль, так сталося, що в часі співпала «ядерна» заява Путіна й різка зміна риторики Трампа і Ко», – звертає увагу пан Денисенко.
На думку Володимира Огризка, міністра закордонних справ України у 2007-2009 рр., у нинішніх умовах погроза «ядерною дубиною» – це остання карта, яка залишилася в руках російського диктатора. Більше нічого не працює, хоча, по правді, вже не працює й це.
«Але він продовжує шантажувати Захід, сподіваючись, що, загострюючи ситуацію, йому все ж вдасться налякати наших партнерів, змусити їх відмовитися від надання Україні необхідної зброї, відмовитися від дозволу бити нею по території РФ. Чи матиме це успіх? Швидше за все, ні», – вважає дипломат.
Керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко теж звертає увагу на те, що шантаж Путіна пролунав на тлі дискусій союзників України щодо надання їй дозволу бити західною зброєю вглиб території РФ.
«Ядерний шантаж Путіна – це страх перед українськими атаками по стратегічним арсеналам, які руйнують можливості Путіна продовжувати терор. Це страшилка від страху. Нічого більше», – запевняє пан Коваленко.
Він також додав, що заяви про оновлення ядерної доктрини, за планом лідера РФ, мали б бути підтримані успішними випробуваннями міжконтинентальної ракети «Сармат», але вони провалилися.
Керівник Інституту чорноморських стратегічних досліджень та головний редактор BlackSeaNews Андрій Клименко дуже точно пояснює, як слід розшифровувати чергові путінські погрози вдарити ядеркою.
«Реалії є такими: по-перше, російські ядерні ракети виробництва українського «Южмаша» роками не обслуговувалися, застаріли й не факт, що полетять, по-друге, «Сармати» російського виробництва, що мали їх замінити, не літають, а вибухають в шахті, по-третє, відомостей про велике виробництво збройового плутонію для боєголовок давно нема, по-четверте, російське керівництво знає, що найбільший компонент «ядерної тріади» (наземний) небоєздатний, і тому просто блефує. Відтак російському «політбюро» залишається розраховувати тільки на те, що «діти Холодної війни» в керівництві країн Заходу, які пам'ятають Хрущова і «Карибську кризу», злякаються цього блефу», – переконує експерт.
Чи злякалися на Заході?
Як країни цивілізованого світу зреагують, а головне – чим готові відповідати?
Володимир Огризко нагадує, що деякі наші союзники, незважаючи на агресивну риторику Москви, зокрема ядерну, чітко та ясно висловилися за те, щоб дозволити Україні використовувати надану зброю там, де вона вважає за доцільне.
«Про це багато говорилося також із трибуни цьогорічної Генеральної асамблеї ООН. Кремлівський карлик нікого не лякає. У Путіна більше не залишилося реальних важелів впливу. Чи розуміє це він? Гадаю, що так. Але він продовжуватиме ядерну риторику, намагаючись чинити тиск на світову спільноту. Однак використання ядерної зброї стане кінцем для самого Путіна. А щодо того, як на Заході тепер зреагують? А навіщо зайвий раз «стрясати повітря?»», – розмірковує пан Огризко.
Раніше зроблені заяви щодо конкретних «катастрофічних наслідків» можливого застосування ядерної зброї Росією залишаються актуальними, каже він.
«Свого часу директор ЦРУ Вільям Бернс передав главі Служби зовнішньої розвідки РФ Сергію Наришкіну чіткий сигнал, попередивши, що буде якщо... Можливо, цей меседж нині повторять, не обов’язково публічно. Однак, як правило, серйозні люди двічі про одне й те ж саме не говорять», – наголошує дипломат.
«Ядерні» погрози Путіна на Заході вже нікого не лякають: «Це аж ніяк не вплине на наміри наших партнерів продовжувати допомагати Україні. Хоча, не виключено, що з боку США допомога може скоротитися (очевидно, експерт мав на увазі варіант із ймовірною перемогою Трампа на виборах, – ред.). Втім, європейці уже дали зрозуміти, що навіть якщо Америка почне збавляти темпи, то Європа ці темпи триматиме».
Вадим Трюхан, юрист-міжнародник, вважає, що Путін, безперечно, розраховував на те, що на Заході злякаються.
«Це його мрія, його фантазія. Але, як усі попередні рази, на Заході не злякалися. Навпаки, ми бачимо як Байден оголосив про рекордний пакет допомоги Україні. Тобто, відповідає на слова Путіна не словом, а конкретним ділом. Аналогічно робить Німеччина, яка оголосила про виділення 400 мільйонів євро – це додатково до тих 8 мільярдів, які були анонсовані раніше», – звертає увагу пан Трюхан.
Що стосується інших країн Заходу, то, на його думку, вони слідкуватимуть за подальшою поведінкою Вашингтона й Лондона – Лондона, який шантажу Путіна теж не лякається.
«Відтак російський диктатор, брязкаючи «ядерною дубиною», не досягає для себе жодного ефекту, але спонукає Захід до ще більшої консолідації. Звичайно, ми почуємо «ридання Ярославни» від Орбана, можливо, й від Фіцо. Але ці «ридання» потонуть у жорсткій риториці сильних лідерів», – стверджує дипломат.
Натомість експерт-міжнародник Олександр Юсупов висловив дещо відмінну думку: «Треба розуміти, що Захід – це багато країн. І серед них є держави, котрі ставляться до загрози використання Кремлем ядерної зброї більш чутливо, ніж інші. Через це ЗСУ, наприклад, отримували від партерів багато різних видів озброєння з дуже великим запізненням».
Ті ж багатомісячні дебати в адміністрації Байдена щодо дозволу Києву використовувати західні далекобійні ракети по російській території – це, вважає пан Юсупов, ще один приклад ефективності ядерних залякувань Путіна.
«Тому в Москві будуть і надалі намагатися максимально використовувати цю карту, адже вона, хоч і не стовідсотково, але працює, й вона до певної міри залишатиметься стримуючим фактором для деяких американських та інших західних чиновників у питаннях щодо допомоги Україні або її вступу до НАТО».
А що Китай?
Офіційний Пекін неодноразово наголошував про неприпустимість використання ядерки і навіть погроз нею. Якої реакції слід очікувати цього разу?
«Думаю, що Китай укотре виступить із заявою, нехай протокольною, щодо суворо дотримання принципу невикористання ядерної зброї. Водночас шантаж Путіна вкотре вказав КНР на неадекватність молодшого партнера», – прогнозує Вадим Трюхан.
Але не варто очікувати, що Китай від Росії відмовиться.
«Китаю дуже вигідна ця ситуація, бо коли РФ слабшає, коли РФ цькують через її неналежну поведінку в дорослому товаристві – у Сі Цзіньпіна збільшуються шанси отримати від Росії дешеві ресурси й багато інших бенефітів», – додав він.
Володимир Огризко сподівається, що реакція Китаю на ядерні погрози Путіна все ж буде не формальною.
«Адже ядерні погрози кидають тінь і на того, хто стоїть поряд із Росією. А поряд стоїть Китай, керівництво якого, вважаю, чудово розуміє, що недостатня реакція – це як мовчазна підтримка, а отже співучасть. І це вже тягне за собою вкрай негативні наслідки. Тому я сподіваюся, що Китай у цьому плані матиме, ну, бодай, якийсь стримуючий вплив на Росію. Адже одна справа – постачати окремі компоненти до озброєння, а зовсім інша – підтримувати ядерного терориста», – каже дипломат.
Олександр Юсупов багато надій на Пекін не покладає: «Там, звісно, можуть робити заспокійливі публічні заяви, але не забуваймо, що це головний стратегічний партнер Москви. І за закритими дверима Сі підтримує російську економіку та армію у війні проти України».
Тим паче, продовжує експерт, що в майбутньому, якщо Пекін наважиться на вторгнення на Тайвань, китайська влада без сумнівів теж буде використовувати ядерні погрози, аби стримати війська США від активного втручання у конфлікт.
«А це значить, що Пекіну вигідно, аби цей козир працював, а не категорично вважався усім міжнародним співтовариством заявами поза межами адекватності», – стверджує пан Юсупов.
Що робити в цій ситуації Україні?
Володимир Огризко певен, що офіційний Київ точно не повинен про це мовчати, але не реагувати надто емоційно, особливо зважаючи на передвиборну ситуацію в США.
Україна повинна діяти впевнено, не метушитися й чітко формулювати свою позицію: для всіх цивілізованих країн дотримання міжнародного права – це головний принцип.
Вадим Трюхан вважає, що Україна повинна привернути увагу міжнародної спільноти до того, що Путін у черговий показує себе воєнним злочинцем.
«Відповідно ми маємо посилити роботу з країнами Глобального Півдня, адже зараз складаються для цього дуже вигідні умови». В України з'явився додатковий аргумент на користь переконання тих, хто досі хитається між Росією й Україною, намагається балансувати між злом і добром.
«Переконати як мінімум у тому, щоб вони долучилися до другого саміту миру, а як максимум – засудили дії Росії, перестали з нею вести business as usual. Останнє – завдання не з простих і, мабуть, недосяжне в короткостроковій перспективі. Але тут слід діяти за принципом «цеглинка до цеглинки». Зрештою, поступово Росія сама дає все більше підстав і приводів для держав, які до цього часу з нею підтримують якісь відносини (політичні, економічні тощо) сумніватися в її адекватності, задуматися над тим, а чи не треба міняти свою позицію», – наголошує Вадим Трюхан.
Водночас Олександр Юсупов переконує, що оскільки ці погрози не є абсолютно новими, то навряд чи щось кардинально зміниться.
«В чомусь такі заяви допоможуть українській дипломатії, бо знов покажуть західним партнерам неготовність Кремля до мирного співіснування. А в чомусь ускладнять роботу, адже деякі іноземні політики будуть використовувати слова Путіна, як аргумент для реалізації їх бажання заморозити конфлікт та перезавантажити відносини з Москвою».
В будь-якому разі, каже експерт, зараз найбільш важливою темою для нашої держави є не «ядерний блеф» Путіна, а наближення президентських виборів у США.
«І набагато більше для України залежатиме саме від їх результатів, а не від слів або навіть дій Кремля».
Мирослав Ліскович. Київ
