Гармата AS-90 - велика іграшка для бородатих дядьків

Зелений пікап тягнеться шрамами Борової. У бічному вікні мерехтять розмиті від руху понівечені дерева, згорілі автомобілі та діряві огорожі, крізь які порожніми вікнами витріщаються осиротілі будинки. Обабіч дороги - електричні стовпи із обірваними і повислими проводами, їх ще не швидко приведуть до ладу. П'ять місяців селище було в окупації, що залишила по собі характерні сліди.

“ТРИМАЄМОСЯ НА ПРОФЕСІОНАЛІЗМІ, БОЙОВОМУ ДУСІ ТА БРАТЕРСТВІ” 

“Пежо” викотився з Борової, спустився до річки, і в об'їзд, повз підірваний міст, по насипній греблі вибрався на пагорб, за яким нарешті вирвався на волю, у ще теплий пил степу.

Наш новий пікап вигідно виглядає на тлі втомлених армійських автівок, здебільшого пригнаних волонтерами з Європи.

Цей “Пежо”, розіграний у Третій штурмовій, отримав підрозділ «Грубого», і тепер він ним кермує. “Грубий” має зайву вагу, бороду, щиру усмішку та обіймає посаду головного сержанта артилерійської батареї. Кермо в його руках здається іграшковим, та й сам пікап для бійця – затісний, наче на розмір менший.

- Дивний у вас позивний, не в'яжеться з привітним обличчям, – не вийшло в мене промовчати.

- Там, звідки я родом, "Грубий" – не про характер, а про зовнішність. Значить, важка кістка, широкий, – протрубив з усмішкою головний сержант.

Я задоволено посміхнувся: в голові ніби все склалося.

- На вашому напрямку начебто зараз стабільно? – я раптом згадав, що не у “Грубого” вдома, а їду з ним ізюмською пилюкою.

- На цьому напрямку стабільно складно, – відповідає боєць. – У противника – кратна перевага в живій силі та боєкомплекті, тому складно. Їхні командири не шкодують людей, а ті й самі не цінують свої життя, йдуть покірно по трупах таких же бійців, – якась рабська психологія. Ну а стабільно, бо тут стоїмо ми – Третя штурмова. Тримаємо оборону за рахунок якісної підготовки та мотивації. Хлопці знають, навіщо сюди прийшли, вся бригада – із добровольців. Тримаємося на професіоналізмі, бойовому дусі та братерстві.

“КОМАНДИР – ПОБРАТИМ, ДРУГ, БРАТ, А НЕ ЛЕЙТЕНАНТ ЧИ КАПІТАН”

“Грубий” зв'язується по рації з командиром розрахунку. Каже, щоб зустрічали, увімкнув РЕБ та підвищену передачу. Ми помітно прискорилися.

- Допомагає? – киваю на тумблер від РЕБу.

- Минулого тижня допомогло. Віз хлопцям БК, прилетіла ФПВиха, вдалося приглушити, суку, – приземлилася метрів за десять. Напевно, допомогло, інакше б ні БК, ні пежо, ні “Грубого”, – каже. 

Ми без пригод доїжджаємо до “точки”, заганяємо авто у посадку, – тож, напевно, РЕБ допомогла і нам. І пішки, щоб не залишати накату, йдемо до позиції артилерійського розрахунку. На нас уже чекає командир гармати на позивний “Ларі”. 

- Пішов на початку повномасштабки у військкомат, а там не було місць, поставили в чергу. Я їм надзвонював - надзвонював, і в один прекрасний момент вони віддзвонились. Сказали: приходь, будемо шо-то пробувати. І всьо, повідомили, що формується дуже серйозна бригада. Я мовив: добре, хочу туди. І мене відправили в Третю штурмову. Спочатку був рекрутом у Києві. Є така базова підготовка, її зобов'язані пройти всі хлопці, котрі хочуть потрапити в бригаду, щоб зрозуміти, можуть вони пройти той шлях, чи ні, – ділиться "Ларі".

- Ну, і як тобі?, – питаю.

- Та бачите, якщо я тут, значить, все чітко. Важко було, але… Третя штурмова для молодих хлопців, мені здається, буде досить правильним життєвим уроком. Тим, хто думає, нехай не вагаються, тому що це – серйозна бригада, де ніхто не буде обділений в плані кар'єрного зростання чи обмежений у можливостях. Усі розвиваються дуже швидко, це не “срочка”, де все згідно-відповідно. Тут командир – побратим, друг, брат, а не лейтенант чи капітан. Третя штурмова – родина, сила, ну, і найголовніше, це двіж, – розповідає командир гармати.

КЛАСНА ІГРАШКА ДЛЯ БОРОДАТИХ ДЯДЬКІВ

"Ларі" пройшов Бахмут, Авдіївку, допомагав побратимам у Тернах на Донеччині, а зараз зі своїм підрозділом боронить Харківщину. Каже, що всюди тяжко, найстрашніше було під Авдіївкою.

 - У Бахмуті – “Ланцети”, ФПВшки і все таке час від часу. Щось ти можеш побачити, ФПВшку почуєш і приблизно згрупуєшся. Якщо вихід із якоїсь зброї наших ворогів, теж можна визначити, звідки стріляє і куди прилетить, укритися. Авдіївка – то КАБи!! І нічого не зробиш. Від мене КАБ падав за 150 метрів, це дуже відчувається. Ми були на хаті, повилітали всі вікна й двері, переконтузило пару пацанів. Поряд проїжджали хлопці, їм не пощастило, всі “двохсоті”. КАБ – дуже потужна сила. Але нічого, ми зі своєї гармати теж робимо речі, – додає "Ларі"

- Яка ж у вас гармата?, – уточнюю.

- “Британка”, AS-90. Це велика класна іграшка для здорових бородатих дядьків. Досить точна. Мені є з чим порівнювати, бо я – майже кадровий артилерист: у 2007-2008 роках проходив строкову службу, був навідником «Смерча», – пояснює.

- Так а чому іграшка?

- Легко на ній работать, майже граючись.

Тишу порушила команда «до бою» по рації, і бійці побігли «гратися британкою». Кожен знав, де його місце, що робити. 45 тонн мотивованого заліза, накритого маскувальною ковдрою, “спали” до цього у капонірі, та раптом “прокинулися”. Зі ствола гармати 155-мм калібру зняли маскувальну сітку, гармата “задерла носа” догори. Почалася робота, що декілька разів, після команди з рації, переривалась та відновлювалась.

Нарешті все закінчилося, з черева гармати до нас виліз задоволений "Ларі".

- Бачу, сумувати вам не доводиться, – кажу командиру голосніше, ніж зазвичай, адже трохи приголомшений інтенсивною канонадою. 

- Так, працюємо інтенсивно. В мене таке відчуття, що коли пі...ри дізнаються, що заїжджаємо ми, то починається дебелий двіж. Бо ті вояки, котрих ми змінили, казали: «Хлопці, до вас було так спокійно, тільки заїхала Третя штурмова, одразу почалося». А ми вимушені двіжувати, бо хочемо якнайшвидше вибити оту нечисть із нашої землі. На цьому напрямку стабільно їх душимо, тільки би давали, чим. А так все чьотко, – коментує Ларі.

Підійшов «Грубий» і сказав, що пора повертатися: можливо, прилетить “отвєтка”.

Розпрощався з хлопцями із розрахунку. Тисну руку “Ларі”, моя долоня тоне в його, і я на мить побачив на лівій кисті татуювання у вигляді жінки.

- Дружина? – запитую без сумніву.

- Ні, це тату символізує нашу Україну. Вона плаче кривавими сльозами за своїми синами, яких уже не повернути. А в короні вона тому, що завжди залишається королевою. І в мене немає жодного сумніву, що ми будемо з короною. Ну а пі..рам – пи..да, всім до одного, – впевнений "Ларі". – Україна – понад усе!

Дмитро Смольєнко

Фото автора