Пам'яті медикині Катерини Ступницької

Катерина народилася 1996 року в селі Залізниця на Рівненщині. З дитинства була дуже активною та розвинутою не по літах. У шість років вже доїла корову, в одинадцять пекла пироги, цікавилась медициною - мріяла стати лікаркою та допомагати іншим.

«Нічого не боялася, все їй було цікаво: уміла розбирати тушку курки чи качки ще дівчинкою. А якось із дітьми розрізали жабу, подивитися, що ж всередині, і влаштували їй похорон. Заступалася за малечу, могла дати відсіч і словом, і навіть кулаком. Причому лупцювала й старших хлопців. Бойова. Завжди прагнула справедливості й обурювалася, коли було щось не так. Пам'ятаю, здавали у школі якусь роботу, і тому, хто надрукував на комп'ютері, ставили на бал вищу оцінку. Катруся писала від руки. Потім допитувалася: "Ну, чому так? Я ж старалася"», - згадує мама Тетяна.

Після закінчення Дубенського медичного коледжу дівчина працювала завідувачкою у Даничівському фельдшерсько-акушерському пункті. У 20 років вирішила стати військовим медиком і у 2016 році підписала свій перший контракт зі Збройними силами України. Катерина служила санітарною інструкторкою медичного пункту 3-го механізованого батальйону в 14-й окремій механізованій бригаді у Володимирі на Волині. За два місяці від початку служби була її перша ротація у зону АТО, зокрема до Сєвєродонецька та Лисичанська Луганської області.

Попри вмовляння мами, двічі продовжувала контракт, бо вважала, що її покликання – рятувати життя наших воїнів.

«Вона весела була, така "запальничка". Очі горять. Зухвала. Не мовчала, відстоювала свою думку», - розповідає подруга Катерини Мілена.

З перших днів повномасштабного вторгнення РФ Катерина у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого брала участь в обороні Києва. Під час важких боїв за Макарів вона особисто винесла з поля бою і врятувала життя щонайменше 20 пораненим бійцям.

«… Катя на собі цілий день виносила і "двохсотих", і "трьохсотих". Таке маленьке дівчатко, а таких дядьків витягувала та ще під такими обстрілами - я б не повірив, якби сам не бачив. Зокрема, витягла і командира взводу. Вона реально безстрашна була, такий сильний дух у неї», - пригадує танкіст Василь Швець.

На жаль, 8 березня 2022 року Катерина загинула внаслідок авіаудару по медпункту в селі Наливайківка під Макаровом. Їй було лише 25 років. Звістку про загибель доньки батькам повідомила її бойова посестра Оксана Горпініч.

«Коли мені повідомили, що "Катю вбило, але вона ціла", - я не могла одразу зрозуміти, як це вона ціла, якщо її вбило. Спочатку не приходило усвідомлення, як таке може бути. Потім лише розповіли, що біля Каті розірвалася така бомба, що там могло бути, що завгодно», - поділилась мама дівчини.

Посестра, каже, радилася з сімʼєю, ховати Катю в сукні чи у формі, і сама придбала все необхідне - білу весільну сукню, білу шубку, фату й труну. Це став її останній подарунок для незаміжньої дівчини. Саме Оксана привезла тіло загиблої доньки батькам…

19 березня 2022 року указом Президента України Катерині Ступницькій присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно).

Ім'ям Катерини Ступницької названа школа, у якій вона навчалася. На її честь також назвали вулиці в рідному Корці, Рівному та Києві.

«Два... Вже два страшних роки війни ми без тебе. Боляче це усвідомлювати, боляче вірити, зрозуміти, чому так, - неможливо... Щодня в думках твій голос, твоє дзвінке "Ну, шо ви там?" і таке відчуття, що дзвінок від тебе ще пролунає», - написала нещодавно у дописі в Інстаграмі двоюрідна сестра Каті Ксенія.

У Героїні залишились мама, тато, два молодших брати та бабуся.

Вічна пам'ять Героїні!

Фото з відкритих джерел