56 днів на нулі

Ці три епізоди – насправді одна історія, яка відбулася на вогневій позиції під Роботиним на Запоріжжі. Старший позиції – Антон Самков, заходив на передові позиції під Роботине 13 липня разом із побратимом Андрієм Чапухіним. Заходили на тиждень – а залишилися надовго: ворожі дрони контролювали всі стежки до передових рубежів оборони українських захисників і замінити бійців було неможливо. 

До всього, російські штурмовики підійшли впритул до наших позицій і всіма вогневими засобами викурювали наших оборонців із бліндажів і укриттів. На них летіли КАБи, Гради, снаряди, міни і скиди з дронів, але хлопці відмовилися здаватися. Щоб змінити позиції чи перебігти в інше укриття, викликали вогонь на себе.

Через 28 днів оборони 57-річного Андрія Чапухіна довелося замінити через проблеми із серцем. На його місце прийшов новобранець Іван Стасів (Антон Самков залишився керувати обороною). Хлопці витримали пекло фактично в оточенні ще 26 днів, аж поки вдалося їх вивести. 

ПОЗИЦІЮ БУЛО ЗБЕРЕЖЕНО

Солдат Самков Антон Іванович (35 років) – родом з Хмельниччини, стрілець, номер обслуги відділення мотопіхотної роти 65-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Виконуючи бойове завдання поблизу с. Роботине Пологівського району Запорізької області, Антон вчасно виявив штурмову групу противника, проявив виваженість та холоднокровність у прийнятті рішень, відбив з побратимом атаку ворогів, які підійшли впритул до позиції та переважали чисельно. Противник зазнав втрат, позицію було збережено.

Антон Самков з напарником майже місяць перебували на нулі, утримуючи передову позицію і відбиваючи всі атаки російських окупантів. За неможливості провести заміну особового складу наші бійці продовжували тримати оборону. 

Коли через 26 днів побратима змогли замінити, солдат Самков як старший на позиції прийняв рішення залишитися і утримувати рубіж. БК та воду їм скидали з дронів. Коли чули відповідь про неможливість їх заміни, хлопці казали: «Ладно, тоді киньте їсти і до побачення».

Перебуваючи в оточенні, він відмовився здаватися. Загалом на нулі боєць 65-ої бригади провів одночасно 56 днів і особисто знищив не менше п’яти окупантів, ще чотирьох поранив. 

БИВСЯ, ДОКИ НЕ ПРИХОПИЛО СЕРЦЕ

Солдат Чапухін Андрій Павлович (57 років) – родом з Луганщини, кулеметник 65-ої окремої механізованої бригади – виконував бойове завдання на позиції поблизу с. Роботине Пологівського району Запорізької області. 

Через необхідність підсилення сусідньої позиції залишились на рубежі удвох з побратимом і більше 25-ти діб утримували передову позицію до противника. Попри вік та проблеми з серцем, мужньо виконував усі розпорядження та накази по обороні позиції. 

Удвох із командиром позиції Антоном Самковим зуміли відбити не одну атаку противника, знищивши та поранивши до 10 ворожих штурмовиків. Разом вийшли з оточення, ділили одну цигарку на двох і прикривали спини один одному, даючи можливість побратиму подрімати.

Чи страшно було? Так. Парадокс, але через насиченість російських дронів над лінією зіткнення небезпечніше було йти на евакуацію, аніж залишатися на позиції. Тож бійці просили батареї до рацій, боєприпаси і їжу скидати їм дронами. Але коли в Чапухіна прихопило серце, командування батальйону зробило все можливе, щоб замінити свого бійця. Загалом на позиції солдат Андрій Чапухін провів 28 діб.

ІЗ НОВОБРАНЦІВ – У КІБОРГИ

Солдат Стасів Іван Володимирович (56 років) – родом зі Львівщини, гранатометник 65-ої окремої механізованої бригади. 

Іван Стасів прийшов на заміну побратима Андрія Чапухіна на позицію коло села Роботине на Запоріжжі. У бригаду він потрапив на початку серпня 2024 року, і це був його перший бойовий вихід, який тривав 26 днів на нулі.

Разом із Антоном Самковим вони мужньо та самовіддано виконували всі розпорядження та накази по обороні позиції. Попри переважаючі сили противника, бійці 65-ої бригади нанесли втрати російським штурмовим групам, при цьому самі не отримали поранень. 

Щоб вийти з оточення і поміняти вогневу позицію, доводилося викликати вогонь на себе: росіяни неодноразово пропонували здатися, але у відповідь отримували черги з автомата або скиди з українських дронів. 

Працювали в тісному контакті з аеророзвідкою та вогневими групами бригади, завдяки чому рубіж вдалося втримати.

*  *  *

Усі троє не отримали жодного поранення і не потребували спеціалізованої реабілітації. Про них казали: «Сталеві запорізькі кіборги»…

Після короткої відпустки усі бійці повернулися і продовжують воювати на Запоріжжі. 

Прості герої цієї проклятої війни.

Сергій Скібчик, лейтенант, прес-офіцер 65 ОМБр

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства