У новому випуску проєкту Укрінформу «Нація непереможних» – Вадим Кодачигов, колишній командир окремого підрозділу 36 бригади морської піхоти, оборонець Києва, а нині – гендиректор військової компанії. 

Гість студії розповів, що після подій у 2014 році виїхав із рідного Севастополя й, оселившись у Києві, почав займатися розробленням і виробництвом безпілотної авіації. Коли ж відбулося повномасштабне вторгнення, Вадим Кодачигов став на захист України. Розмовляли з ним про те, з якими труднощами сьогодні стикаються українські виробники зброї та чому необхідно її експортувати, хто має перевагу в БпЛА на фронті, а також якою має бути Перемога України.

- Перше запитання, яке ми ставимо кожному нашому гостеві: яким для вас було 24 лютого 2022 року? Що ви тоді відчували, думали, чи знали про те, що буде війна?

- Ні, не знав, що буде війна, я до останнього вважав, що Путін не наважиться напасти на Україну, це повне безглуздя. Але, мабуть, я не враховував того, що там взагалі нема мізків у людей, які вважають, що в ХХІ сторіччі можливо напасти на якусь країну і примусити її робити щось таке, чого люди цієї країни не хочуть робити. Але так сталося. У мене цей день почався в найбільшій черзі, в якій я колись стояв у своєму житті, – це була черга з добровольців у бригаду ТрО. 

- Коли почалися вибухи в Києві, що ви робили?

- Я зібрався. По-перше, для мене любов до своєї країни – це обов’язок захищати свою країну. Тому не поставало питання, чи ти будеш ховатися десь там, чи пересидиш десь. Я поїхав у військкомат. Приїхав туди, мені сказали: В тебе військовий квиток є? – Кажу: Нема, я вмію стріляти, вбивати.

- А де ви навчилися стріляти, убивати?

- В Афганістані.

- Ви пройшли Афганістан?

- Ну як пройшов, я там пів року був, – це вже був вивід з Афганістану, але я побув трішечки в Кабулі. Я пройшов спеціальну підготовку. Тому коли все це почалося, я зібрався і поїхав у військкомат. Мені сказали: Їдьте до тероборони.

Я поїхав у тероборону, у 112 бригаду, там була, реально, найбільша черга, яку я бачив, – мабуть, кілометри три. Я поїхав туди, постояв, але я був такий здивований, що стоїть черга, пішов шукати, щоб попасти, і знайшов там полковника, кажу: Заведи мене до комбрига. – Він каже: Досвід бойовий є? – Я кажу: Є. Поїхали. Він мене завів, повів зразу до комбрига, той подивися на мене, каже: Організований караул, все розумієш, сектори... Я все розумію. Він каже: За спиною у тебе найбільший склад озброєння в Києві. І тут будуть отримувати озброєння всі. Якщо цього складу не буде, не буде взагалі ніякої оборони. Я кажу: Які повноваження? – Відповідає: Сам набирай людей, сам готуй сектори, оборону, план оборони, мені не до тебе зараз. І так почала формуватися рота «Щит», так починалася моя війна, з перших днів і в такому драйві.

На адреналіні всі були. Ми були готові до всього, готові були і загинути, і воювати, гризти, вбивати, закопувати, ми були готові на все тоді.

- Ваші висловлювання на початку повномасштабного вторгнення додавали впевненості у Збройних силах України, впевненості людям звичайним, зокрема коли був наступ на Київщину. Я в соцмережах їх побачила вперше і вас постила, чому? Тому що ваші слова тоді були дуже переконливими й важливими.

- "Ну що, друзі, сьогодні в нас дуже вирішальний день. Побажайте мені удачі... Ми працюємо. Не знаю, що буде далі, але можу вам точно сказати, що ні кроку назад ми не зробимо. За нами – Київ, відступати нікуди. Все буде добре, все буде Україна. Моліться, а ми попрацюємо..."

- Я це багато разів постила. Мені настільки це важливо було почути. Навіть, бачите, собі виписала: «бийте орків вдень і вночі зі зброєю та без», «увійти до України можна, а вийти з неї живим тепер їм буде дуже складно»... І ви тоді ще сказали: «щоб і нас згадували із жахом», «наші бійці готові дати нищівний удар по ворогові», «вірте у свою армію, вона на підйомі». А на чому тоді базувалася отака ваша впевненість?

- Перше, що є в кожному змаганні, у кожній бійці, у кожній війні, – це дух, це бойовий дух. Коли ти йдеш, хай у нас нема такого озброєння, але в мене за спиною – моя жінка, моя дитина, це мій дім, моя країна. Ми готові були їх гризти, ми б не пустили їх.

- А ваша сім’я була тоді тут?

- Тут, звичайно, всі були тут.

- Знаєте, пізніше, вже коли окупанти відступили, я думала про вас, чи ви живий.

- Живий, бачите, трохи контужений, але живий.

- До 2014 року ви жили в Севастополі. Чим ви займалися і чому вирішили виїхати з Криму?

- Ви не повірите, у мене до 2014 року була дуже мирна професія – я працював ресторатором і фінансистом. У мене було дві компанії, одна займалася ресторанним бізнесом, у мене було 26 ресторанів у Криму. І я займався фінансовим бізнесом, це фінансові посередники, послуги, консультації. Але в 2014 році, коли почався Майдан, я приїхав до Києва і зразу прийшов на Майдан, і там все почалося, там у мене багато друзів було. Потім я заснував координаційний центр допомоги переселенцям, коли активні дії закінчилися і люди почали виїжджати. Я тоді поїхав у Крим... У мене там арештували всі рахунки, все позабирали, завели кримінальну справу.

- Це була така помста за Майдан?

- Так. Севастополь – це супершикарне місце, але там стільки... живе, просто жах. Я зрозумів, що зараз тут совок. Ну і є два варіанти: або ти починаєш бокувати, або відходиш убік і тихо починаєш знищувати. Ось я вибрав варіант: поїхав у Київ і буквально відтоді зайнявся розробкою зброї і знищенням русні, дотепер цим і займаюсь.

- А коли взагалі з’явилася ідея, що потрібно переходити на дистанційні засоби ведення бою, і це безпілотна авіація?

- Коли ми заїхали вже в Миколаїв і нас закинули на плацдарм Білогорка – Біла Криниця, важкий такий плацдарм. Нас було мало, і ми фактично перебували в лісі. По нас 50–70 прильотів, 6 РСЗВ стоїть, там 8 танків, десь біля 20 БМП, БРТ там 10 стоїть, – це все в зоні 5–7 км від тебе. Ти в оточенні. Якщо ти тільки вийдеш з лісу, навіть не вийдеш з лісу, тебе там покришать – і все.

Для мене найважливішими у війні є мої бійці. Тепер, коли Європа каже: ми вас потренуємо, –  ми їх можем тренувати. Вони тепер не розуміються взагалі, закупляють танки. Які танки? Танки, 15 км від лінії фронту, нема танків. Тому що є FPV-дрони, танк коштує 12 млн, а FPV хороший, якісний – 10...

- Один знайомий мені казав, що в нас тепер більше війна дронів, правильно?

- Тепер це виключно війна дронів. Тепер воюють тільки дрони, і ми трішечки програємо цю війну, тому що в рашки жорстка вертикаль влади, і вони не рахують грошей на це... На них працюють китайські технології, на них працює Китай. А ми з Європою ніяк не можемо домовитися. Європа то дає гроші, то не дає. Рашка виділяє бюджет, і все це йде в Китай, тепер фактично володарем всіх цих новітніх технологій є Китай. Вони збирають технології, які розробляє русня, збирають всі технології, які розробляє Україна, тому що 80% дронів ми імпортуємо з Китаю, закупляємо все в Китаї. Якщо ми хочемо виграти війну, то повинні розробляти своє, підтримати виробників, бо якщо закупляємо все в Китаї, то рашка закупляє всього цього в десятки разів більше. По 2022-й, 2023 рік це було полювання на техніку, тепер дрон іде на бійця, дрон – боєць.

 Наша стратегічна перевага має бути в тому, що ми повинні відкрити виробникам можливості для розроблення та вироблення, але йдемо совковим шляхом. Тендер -  що дешевше, ми те й купили, воно ж не працює, зате його багато. Ми багато купили, багато віддали, а багато віддали, поклали на склад – і що це в кінцевому результаті дає? Нічого.

- Чекайте, невже це так складно донести?

- Складно.

- Чому?

- Тому що, мабуть, у нас суспільство таке, яке сприймає, скажемо так, показуху.

- Ні, чекайте, ми зараз говоримо не про суспільство, ми говоримо про державу, про тих людей, які ухвалюють рішення в державі… 

- Це і є оцінка суспільства в державі.

- Нам же треба виграти війну.

- Так. Але розуміння того, що її потрібно виграти, є тільки в тих людей, які там сидять. А більшість людей, які сидять тут, кажуть: ой, а чому ви купили дрони по тисячі, якщо їх можна було по 300 купити? На війні немає поняття дорожче чи дешевше, найдорожче на війні –твій боєць; і там все одно, це дорого чи це дешево, це має бути ефективно.

- Ця війна нам дається такою дорогою ціною.

- Я реаліст, тому вам кажу те, що є.

- Але дивіться, ви б не були ви, якби не намагалися змінити ситуацію?

- Намагаюся, реально, тому що я стараюся донести, що виробництво в Україні завжди буде дорожчим, ніж виробництво в Китаї. Усе виробництво, що є в Україні, має стати окремим підрозділом, яким буде опікуватися держава.

- Як ви вирішили демобілізуватися і зайнятися вже не військовою справою, а саме виробництвом безпілотних літальних апаратів?

- Я колись приїхав до Міністерства оборони й показав свої розробки. Вони кажуть: Слухай, ти зможеш через три дні приїхати на нараду? Ми зберемо спеців. – Я кажу: Не можу, я через три дні на фронті буду. – На якому фронті? – На південному. – Десять розробників на всю країну, а ти воюєш?! – Так, воюю.

Ми потім вже сформували все це, я не демобілізувався, мене перевели на оптове знищення ворога, ось ми так це формулюємо, я далі воюю…

- Тобто ви переведені на оптове знищення ворога?

- Так. Тобто я дуже добре володію автоматом, але тепер я вбиваю значно більше і приношу користь своїй армії значно більшу, заснував інженерну групу, почав розробляти засоби зв’язку, які зможуть літати через російські РЕБи, розвивати нашу безпілотну авіацію.

- На сьогодні ви керуєте військовою компанією. Які безпілотники виготовляєте? Чи, можливо, ще щось, окрім безпілотників?

- Базовий напрям наш – це засоби зв’язку для безпілотних систем, системи захоплення цілі, зв’язок для FPV, для дальніх літаків, польотний маршрутизатор, апаратно-програмний комплекс, який водить літак на 1, 2, 3 тисячі км, дає йому змогу облітати різні зони, в які йому небажано залітати, робимо відеоканали для українських безпілотників.

І другий наш напрям – це РЕБи, їх з 2014 року розробляємо і робимо тепер. Ми розробили засіб, який на Харківському напрямку відпрацював чотири місяці, і це максимально ефективний засіб проти КАБів, «шахедів» і «орланів»... І тепер ми ведемо перемовини: ми зробили, а що далі? Так, тепер підемо кодифікувати і все це робити, але це займе 3–4 місяці, але КАБи літають на Запоріжжя, Харків, Суми. У Харкові нам їх ледь повернули, тому що нам їх поставити треба на озброєння, і ми їх не могли залишити там, але вони кажуть: Це єдиний засіб, який тепер там гальмує КАБи, який не дає змоги КАБам долітати до позицій, залиште нам. – Я кажу: Якщо я вам залишу ці дві, то всі інші будуть взагалі без цих засобів.

Нам треба виключно на розвиток технологій ставити акцент. І тепер у суспільстві мусується тема така, що можливо чи неможливо відкрити експорт озброєння. Це однозначне питання, треба створювати спеціальну агенцію з продажу, з експорту українського озброєння. Сьогодні армія каже: мені потрібно 10 мільйонів, промисловість каже: я можу виробити 20 мільйонів. Реально, ми здатні і 20, і 30 мільйонів виробити, але закупити можемо тільки мільйон, у нас більше немає грошей. Що буде з підприємством, яке може виробити 10 мільйонів, а виробляє тільки мільйон? Воно скорочує виробництво, економить гроші..

- Що слід зробити?

- Відкрийте експорт і дозвольте нам частину продукції експортувати, і всі податки, які будуть зняті за експорт озброєння (навіть якщо це подвійне оподаткування) йтимуть виключно на закупівлю озброєння в українських виробників.

- Ваш проєкт – «Крила помсти». Це який рік був, коли ви його започаткували, – 2023-й?

- Так.

- Наскільки вам вдалося реалізувати мету завдяки цьому проєктові, до якого могли долучитися бізнес, держава, волонтери? 

- Ось факти: літаки, які ми зробили, ми зробили без участі держави, без участі будь-якого державного фінансування, це виключно спонсори, що закуповували ці літаки для бойових підрозділів Управління розвідки.  

- Це приватні компанії, бізнес?

- Бізнес, так, вони закупили літаки і, знову ж таки, ми доробили цей літак, тепер це цяця просто, а не літак, і ми його намагаємося кодифікувати й отримати державне замовлення на нього.  До нас приїжджали делегації з Великої Британії, Польщі, Румунії, Чехії, Данії, командувач Сил оборони Данії, директор Державної агенції із закупівлі Данії. Вони вражені масштабами, обсягами виробництва, якістю, до нас приїжджали американські компанії. І тепер Україна, ми взагалі зараз – полігон, на якому випробовуються усі найновіші системи озброєння, на яких Європа зовсім не розуміється... Американці поставили нам десяток безпілотників, вони не літають. Ми виробляємо тепер нові літаки, які намагаємося кодифікувати, вони тепер працюють на фронті. І це потрібно вже, не потім, коли ми кодифікуємося, коли отримаємо замовлення. Тепер ми будемо передавати ще сім літаків…

- Хто бере участь у проєкті «Крила помсти»?

- Тепер це підрозділи Управління розвідки.

- Хто є серед найбільших ваших замовників сьогодні?

- Державні підприємства. Вони замовляють у нас системи зв’язку. Ми компанія, яка найбільше виробляє саме електроніку, тобто ми забезпечуємо декілька державних компаній електронними компонентами.

- Знаю, що в цьому проєкті «Крила помсти» ви займалися виробництвом безпілотників.

- Ні, ми почали з електроніки, уже на електроніку українського виробництва почали навішуватися всі інші. У нас є тепер і виробництво дронів, і виробництво коптерної групи, і літакова група, у нас все це є.

Хочемо постачати нові літаки, з новими системами зв’язку, з новими платами кодифікації, з новими системами захоплення цілі, але для цього потрібно пройти деякі етапи.      

- Тобто, по суті, тих безпілотників, які ви виготовляли, Росія вже не боїться? 

- Ні. І тепер, поки ми кодифікуємо ці, вони вже і цих не будуть боятися, тепер всі переходять на оптоволокно. Це, знову ж таки, новітні системи, і нам треба думати, як із цим боротися. Але якщо ми закуповуємо масово китайське виробництво, то хто буде вкладатися в нові технології? Ми багато інвестуємо в Китай, і це, на мій погляд, – шлях у нікуди.

- Що заважає нам інвестувати в себе?

- Я не знаю. Я не уряд, я виробник, я боєць і виробник.

- Розкажіть, що є тепер найпотужнішою зброєю, яку ви виготовляєте, які цілі вони можуть вражати, яку найбільшу масу вибухової речовини здатні в собі нести?

- Тепер з того, що в нас є... По-перше, із засобів радіоелектронної боротьби, «Хмара...». Це нове покоління, ми їх колись виробляли, потім модифікували. Оцей засіб ефективний проти КАБів, «шахедів» і «орланів», він себе проявив, чотири місяці провів на нулі. Кажуть, що це бомба-ракета, працює. По-друге, ми розробили новітній зв’язок для FPV-дронів у новому діапазоні, який дає дуже класні результати. І тепер ми під нього робимо відеоканал, після випуску якого зможемо констатувати, що фактично робимо повний пакет електроніки для керованих боєприпасів на відстань до 130–140 км. Це керовані боєприпаси... Ось це вже нова епоха, нова ера війни. 

- Скільки це коштує?

- У нас є боєприпас, літаючий боєприпас, який тягне 15 кг бойової частини на відстань до 100 км, із системою захоплення цілі, складається враження, один в один, одну ціль, один об’єкт. І це відстань, яка дає змогу вражати не техніку, танки, а це вже залізничні вузли, перевалювальні бази, тренувальні бази і все таке інше, і це коштує близько 28–30 тисяч доларів. Для розуміння, один боєприпас 155 мм коштує десь 3,5 тисячі доларів, але вражання боєприпасу – це до 40 км, і так 10–12 треба витратити. А це керований боєприпас, 15 кг, 100 км, один боєприпас, одна ціль, система захоплення цілі. Вони ж, ці літаки, на відстані 600 км з новітніми системами супроводження, це 500–600 км, вагою 10 кг, ми тепер доведемо його до 15. Але в нього є велика перевага: це вузька і невеличка така «пташка», яку дуже складно вирахувати, помітити, вона літає повністю автономно. І в Україні – декілька компаній, які таке розробляють і виробляють.

- Це саме те, що треба?  

- Так, тобто якщо це буде масове виробництво, то ми можемо на день, на тиждень їх сотнями запускати.

У нас багато інженерів, розумних людей... Мої пацани – там на фронті, я за кожного з них переживаю, я хочу, щоб вони всі повернулися додому живими. Я хочу робити речі, які будуть вбивати моїх ворогів, що намагаються загарбати мою країну.

- Вадиме, наостанок – короткі запитання. Ваш улюблений вид зброї?

- Автомат. Він найнадійніший, я з ним сплю, я з ним їм, ну, зараз ні вже, а так – автомат.

- Безпілотники майбутнього, які вони?

- Це повністю автономні системи, які вміють розпізнавати, але це ж не самі безпілотники, а комплекси. Є комплекси радіорозвідки, ми над цим вже працюємо, комплекси візуальної дорозвідки. Тобто максимально ефективна зброя – це зброя, яка на максимальну відстань може вирахувати, ідентифікувати і точно в ціль прилетіти. І максимально ефективна зброя – це розвідка, радіорозвідка, оптична дорозвідка, засоби перехоплення, захоплення цілі, донаведення...

- Якби мали можливість тепер поїхати до українського Криму, то куди б саме? І, власне, де ваше місце сили?

- Севастополь, звісно, це Херсонес. Я хочу знести там автобад російський, руснявий, і побудувати нормальний національний музей Херсонес.

- Це ваша головна мета сьогодні чи якась інша?

- Та ні. Моя головна мета – щоб у нас якнайбільше людей залишилися живими і якомога більше територій ми змогли звільнити. І тепер у мене немає ніяких інших завдань, як тільки війна, війна, війна. Я виключно знищенням займаюся.

- І Перемога України – це що для вас?

- Для мене це передовсім торжество справедливості.

Я хочу, щоб увесь світ зрозумів, що справедливість – це те, що треба відвойовувати, це все те, що треба захищати. Тому що люди, які хочуть щось у тебе забрати, – це злочинці, яких треба знищувати, якщо вони не розуміють мову справедливості, мову карного кодексу, якщо вони не розуміють слова, що це – не твоє, що не можна так робити. Я захищаю свою Україну, я буду це робити до останнього свого подиху.

- Дякую.

Тетяна Кулик

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на Укрінформ TV