«Лікарі без кордонів»: комплексний меддогляд за людьми з військовими травмами

З моменту ескалації війни в Україні в лютому 2022 року в Україні різко зросла кількість людей з серйозними важкими травмами, які потребують комплексного догляду. До них відносяться люди з вибуховими травмами, уламковими ранами та ампутаціями кінцівок, всі з яких потребують інтенсивної, спеціалізованої допомоги. За даними Міністерства соціальної політики України, з моменту ескалації близько 300 000 людей були зареєстровані як такі, що живуть з фізичними вадами. Підвищений попит на послуги з ранньої реабілітації сформував додаткове навантаження на систему охорони здоров'я країни.

У відповідь «Лікарі без кордонів» (MSF) розпочали проєкт з ранньої реабілітації у Черкаській лікарні в центральній Україні в березні 2023 року. Проєкт об'єднує фізичну терапію, психологічну підтримку та догляд за пацієнтами з особливими потребами, які виникають у поранених внаслідок війни на етапах раннього одужання.

«Всі травми потребують часу» – це відчуття глибоко резонує як для медичного персоналу, так і для пацієнтів Черкаської лікарні, і для кожної групи воно має особливе значення. Для фізичних терапевтів це означає важливість кожної хвилини, витраченої на процедури та вправи одразу після операції. Для психологів – це цінність своєчасних консультаційних сесій та емоційної підтримки. Для пацієнтів це нагадування, що процес зцілення, як фізичний, так і емоційний, – це подорож, яка вимагає часу та стійкості.

27-річний Ігор уже більше місяця проходить лікування численних травм, які він отримав під час обстрілу в Сумській області. Це, зокрема, й невеликі фрагменти уламків в очах та зламане зап'ястя. "Вночі біль нестерпний", – каже Ігор. "Я кричав від болю і навіть просив ампутувати мені руку".

Фізичний терапевт «Лікарів без кордонів» Олексій Тараненко використовує терапевтичні вправи та електротерапію для лікування травмованої руки Ігоря, і стан пацієнта повільно покращується. "Минулої ночі я вперше за тиждень спав усю ніч", – каже Ігор. Протягом останніх тижнів у нього відновилася певна рухомість і тепер він може тримати літрову пляшку води протягом короткого періоду часу.

"Ті кілька моментів, коли він міг тримати щось без різкого болю, з почуттям впевненості, були справжнім досягненням, і ми святкували це", – каже Тараненко. "Ми показуємо пацієнтам, що їх стан може покращуватися; це потужний стимул  для одужання".

Багато травм, які лікуються в Черкаській лікарні, пов'язані з вибухами, і кількість пацієнтів з ампутацією кінцівок зростає. «Пацієнти приходять з важкими травмами ніг, бо хтось наступає на наземні міни, а в когось – з уламковими травмами», – каже менеджер з фізіотерапевтичної діяльності «Лікарів без кордонів» Бланш Дайле. «Війна створила «епідемію фізичних травм».

Коли пацієнти прибувають до відділення ранньої реабілітації «Лікарів без кордонів» (MAF), то скоріш за все вони вже лікувалися в двох-трьох лікарнях. На додаток до первинних травм пацієнтів, персонал «Лікарів без кордонів» часто стикається з такими ускладненнями, як м'язова атрофія та скутість (знерухомлення) суглобів. Це пов'язано з тим, що хірурги часто надають пріоритет цілісності тканин і процесу загоєння ран, що відволікає увагу від відновлення функціональності кінцівок, незважаючи на те, що саме це є необхідним для ефективної реабілітації пацієнтів.

«Уявіть, що ви доглядаєте за пацієнтами, які перенесли 20, 30 або навіть 40 операцій за короткий проміжок часу», – каже керівник психічного здоров'я «Лікарів без кордонів» Віталій Павлієв. «Ці пацієнти потребують підтримки медсестер та психологів. Одного пацієнта готували до ампутації ноги, якої хірурги не могли уникнути. Наші психологи працювали з ним, щоб допомогти йому прийняти процедуру. Після операції ми переключили увагу на менеджмент фантомного болю».

Розлади сну, панічні атаки та больові синдроми – особливо фантомний біль після ампутації – поширені серед пацієнтів «Лікарів без кордонів».

42-річний Володимир прибув до Черкаської лікарні з травмами ніг та рук. Один з його пальців довелося ампутувати. Він також відчував сильну тривогу, мав порушення сну та кошмари. Він гітарист і звукорежисер, тож ампутація пальця глибоко вплинула на нього. «Я раніше висловлював все в своїй душі через пальці, але тепер я не можу грати», – каже Володимир. Команда психологів «Лікарів без кордонів» допомагала йому змиритися зі своєю втратою. «Психологи – це люди, яким я можу все розповісти – вони слухають все про мій біль», – ділиться він.

Психолог «Лікарів без кордонів» Інна Кравченко розповідає про свій день у клініці в Черкасах:

«Сьогодні у мене кілька індивідуальних сесій. Одна – з молодим чоловіком із важкими вогнепальними пораненнями та складним посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Його переслідують кошмари та почуття провини після того, як він став свідком смерті свого друга, але не зміг нічого зробити, щоб йому допомогти через бомбардування. Тепер перед ним складний емоційний виклик – протистояти цій травмі, включаючи важкий досвід зустрічі з його матір'ю. Чи вдалося йому заснути, зокрема, минулої ночі? Коли я зайшла до палати, він привітав мене з усмішкою: «Я спав минулої ночі – вперше за довгий час!» Каже: «Я згадав техніку, якої ви мене навчили – я зосередився на своєму диханні, глибоко вдихав і видихав – і якось просто заспокоївся та й не помітив, як заснув». Його успіх – це радість для нас обох. Поки ми розмовляємо, його товариші по кімнаті приєднуються, ділячись власними думками та історіями».

«Мій день у проєкті ранньої реабілітації «Лікарів без кордонів» (MSF) у Черкасах, – ділиться далі своїм досвідом Інна Кравченко, – зазвичай складається з індивідуальних психологічних сесій, де ми працюємо зі травмами, фантомними болями та вчимося приймати своє змінене тіло. Найпоширенішими проблемами, які ми вирішуємо, є страх, біль та емоційні рани. Часто розмови з одним пацієнтом природно перетікають у дискусії з іншими в кімнаті, створюючи неформальну мережу підтримки, яка допомагає кожному зцілитися. Ми також проводимо сесії з сім'ями наших пацієнтів, де ми допомагаємо їм віднайти емоційну стійкість, необхідну для підтримки своїх близьких та їх одужання».

«В Україні вкрай рідко надають психологічну допомогу на ранніх стадіях реабілітації, – зазначає Кравченко. – Як правило, психологічна допомога надається лише після того, як фізичні рани майже загоїлися. Однак саме відсутність ранньої психологічної допомоги ускладнює пацієнтам процес прийняття та адаптації до своїх змінених тіл. Адже згодом вони можуть зіткнутися з депресією чи залежністю, іншими станами, які важче лікувати, ніж надавати своєчасну психологічну допомогу на початкових етапах реабілітації.

Наші пацієнти страждають від сильного і часто хронічного болю, в тому числі фантомного, який може бути неймовірно тривожним. Наша головна мета - психологічно стабілізувати пацієнтів, а потім рекомендувати їм довготривалу терапію у інших спеціалістів, якщо це необхідно. Ми навчаємо простим методам саморегуляції, таким як перефокусування уваги, дихальні вправи та розслаблення м'язів, щоб у пацієнтів були інструменти для управління своїм болем, коли ліки закінчилися і вони залишилися наодинці».

За даними команди психічного здоров'я «Лікарів без кордонів», думки пацієнтів та підтримка їхніх сімей і друзів відіграють вирішальну роль у їхньому успішному одужанні. Окрім надання пацієнтам психологічної підтримки один на один, команда також проводить групові заняття та працює з сім'ями пацієнтів.

Завдяки ранній реабілітації «Лікарі без кордонів» прагнуть покращити якість життя пацієнтів, стабілізувати їхній емоційний стан, зменшити біль та запобігти довготривалим ускладненням, часто пов'язаним із важкими травмами, включаючи ризики інфекції та м'язової атрофії. Зрештою, цей підхід має на меті відновити автономність пацієнтів, аби ті, хто має важкі травми, змогли в майбутньому самі піклуватися про себе.

Незважаючи на очевидні переваги міждисциплінарного підходу в наданні реабілітаційної допомоги, його впровадження в українських лікарнях є складним, оскільки наразі надто мало персоналу з відповідною кваліфікацією. Але це, можливо, зміниться в найближчі роки, каже координатор з надзвичайних ситуацій «Лікарів без кордонів» Томас Марчезе.

«Хоч зараз дедалі більше студентів проходять навчання з відповідних медичних компетенцій, знадобиться ще три-чотири роки, перш ніж вони почнуть працювати в усіх необхідних напрямках, таких як фізіотерапія та клінічна психологія», – каже Марчезе.

Щоб зменшити розрив між великими потребами людей та обмеженою кількістю кваліфікованого персоналу, «Лікарі без кордонів» пропонують якнайкраще використовувати наявні ресурси та намагатися охопити якомога більше пацієнтів. Команда «Лікарів без кордонів» тісно співпрацює з Міністерством охорони здоров'я України та іншими партнерами, щоб досвід міждисциплінарного підходу до ранньої реабілітації у Черкасах став можливим для більшої кількості регіонів для зменшення впливу складних травм, отриманих внаслідок війни, для всього населення України.

«Лікарі без кордонів»

Фото: Ангеліна Щорс, Юлія Трофімова, «Лікарі без кордонів» (MSF)

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства