Пам’яті молодшого сержанта Сергія Павліченка

Молодший сержант Сергій Павліченко загинув 5 вересня 2024 року в бою біля села Журавка Донецької області. 

Сергій був активним учасником культурного відродження, членом Київського кобзарського цеху та учасником історичного клубу «Чорні Запорожці». Сергія «Грицька» Павліченка знали практично всі, хто був причетний до патріотичних вшанувань, фестивалів та інших заходів, спрямованих на відродження української історії та культури - від Холодного Яру на Черкащині до київського Майдану. 

Відомий кобзар, лідер гурту «Хорея козацька» Тарас Компаніченко згадує: «Ми називали його в нашому колі старих друзів Грицько. Грицько Папуга – таке нове козацьке ім’я дали йому друзі в часі відродження нашого щирого Вільного Козацтва.

Щирий козак, справжній гайдамака, майстер музичних інструментів (бандури, кобзи, ліри та гуслі). Братчик «Щирого брацтва», братчик Кобзарського цеху був в колі історичного клубу «Чорні Запорожці». Активний учасник усіх Майданів та Революцій. Під час протистояння з силовиками вночі з 18 на 19 лютого був поранений.

Співавтор першого фільму про «Холодноярських гайдамаків-повстанців», співтворець кобзи, що я найбільше на ній граю. З перших днів повномасштабної війни – доброволець. Спершу ДФТГ (добровольче формування територіальної громади – ред.), потім військо – бойова бригада. Був тричі поранений».

Сергій народився 8 листопада 1968 року у Корсунь-Шевченківському. У школі захоплювався історією, яку продовжував вивчати протягом життя. Після школи відслужив в армії, а згодом поїхав до Києва, бо планував вступати до будівельного інституту. У столиці познайомився з однодумцями, разом із якими створили братство «Трахтемирівський кут». Його учасники займалися етнографічною, історичною та реконструкторською діяльністю. У 1990-1991 роках разом зняли перший фільм про отамана Холодного Яру Василя Чучупаку. Для цього Сергій відновив стрій Чорних Запорожців і брав участь у першому козацькому поході Черкащиною, пише «Меморіал героїв». 

Дідусь Сергія був поводирем у сліпого лірника. Зізнався про це рідним уже в 1990-х роках після проголошення незалежності України. Загалом дідусь зіграв важливу роль у зацікавленості онука історією України.

Свою першу бандуру Сергій змайстрував у 1992 році. Скільки інструментів встиг зробити за життя – полічити складно. Втім, точно відомо, що вони зберігаються по всьому світу.

Для Батуринського музею створив торбан Мазепи за кресленнями, які збереглися в Німеччині. Відомий британський співак із «Бітлз» і композитор Пол Маккартні придбав в українського майстра два інструменти - бандуру та кобзу. Замовляв бандуру й ірландський блюз-рок-гітарист Гері Мур.

Донька Людмила розповідає, що справжня майстерня Сергія, на жаль, не збереглася. Вона була переповнена заготовками та інструментами. «Для нас це виглядало хаотично, але для нього все було структурованим, – розповіла донька. – Він ніколи не прагнув популярності у сучасному розумінні. Для нього було важливим, щоб його інструменти видавали найкращий звук і щоб на них знову лунали думи та псалми, відновлюючи пам'ять про автентичне кобзарство. Тому й було дивно, що у рідному місті про нього знали небагато, тоді як за межами його добре знали серед кобзарів, реконструкторів та істориків».

Голос колісної ліри, яку зробив майстер, звучить у художньому фільмі «Довбуш». 

«Ти завжди був Воїном, завжди Лицарем», - наголошує режисер фільму Олесь Санін. 

Олесь Санін із лірою авторства Сергія Павліченка

Кобзарював Сергій лише вдома, коли було натхнення, бо передусім захоплювався майструванням. Його улюбленою піснею була «Гей, була в мене коняка». Також ходив до церкви, дотримувався всіх українських традицій. Любив активний відпочинок із сім'єю, займався підводним полюванням, узимку обливався холодною водою, у мороз купався в річці.

З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну чоловік став на захист своєї країни. Спочатку служив у територіальній обороні, а потім вступив до 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Виговського. Обіймав посаду стрільця-снайпера 3-го відділення 2-го взводу 1-ї мотопіхотної роти. Увесь свій бойовий шлях він пройшов на передовій, завжди був у гарячих точках.

«Сергій був дуже натхненний, не ховався. Хоч як він пройшов медкомісію – не знаю, бо у 55 років воювати надскладно. Коли їхали на похорон, то згадували приємні моменти, співали його улюблені пісні. Сергій мав козацьку вдачу і пішов по-козацьки. Бо це найбільша честь для козака – загинути в бою», - розповів друг Руслан Найда.

Сергій Павліченко загинув 5 вересня 2024 року в бою на Покровському напрямку. А 8 листопада захиснику-кобзарю мало б виповнитися 56 років.

Прощання із загиблим відбулося 13 вересня 2024 року у Спасо-Преображенському храмі в Корсунь-Шевченківському. Вічний спочинок Захисник отримав на Алеї Героїв центрального кладовища міста.

Світла пам'ять!

Фото з сімейного архіву, Фейсбук-сторінка Володимир Гонський, Фейсбук-сторінка Олесь Санін