Рекрутинг: Не цифри, а долі

Центр рекрутингу української армії в Кропивницькому працює понад пів року. Тут консультують Леся Нестройна та Юлія Король. Леся раніше була завідувачкою відділом у Музеї мистецтв. Її чоловік воює, вона таким чином вирішила допомагати армії. Юлія все життя хотіла працювати у військовій сфері, але рідні, які мають досвід служби, були проти. Обіймала посаду начальника відділу прийому звернень громадян, але кілька місяців тому вирішила повністю змінити сферу діяльності на ту, до якої завжди лежала душа.

Леся та Юлія пройшли навчання, стали колегами й допомагають людям знайти свій шлях до армії. Про те, як рекрутерки це роблять, а також про долі їхніх кандидатів, – у публікації Укрінформу.

НАЙМОЛОДШІЙ КАНДИДАТЦІ – 19 РОКІВ

У кабінеті на момент розмови відвідувачів немає. Юлія та Леся працюють поруч, на робочих столах – буклети з інформацією про бригади.

- Ми відкрилися 17 червня. За цей час до нас звернулось багато жінок та чоловіків. Найняті – люди, які звернулись у червні-серпні, вони пройшли базову загальну військову підготовку і вже перебувають у військових частинах на посадах. Нам приємно, що всі, хто від нас зайшов на контракт, потрапили в ті військові частини й на ті посади, які вказані в рекомендаційних листах, – розповідає Леся.

Як зазначає рекрутерка, до них звертаються і чоловіки, і жінки. Наймолодшій із тих, кого відправили служити – 19 років, найстаршим жінкам – по 55.

Леся розповідає про 55-річну Тетяну з Херсонщини. Жінка пережила окупацію, після чого вивезла на Кіровоградщину свою родину – чоловіка з інвалідністю та двох дітей. Працювала кухарем у одній із військових частин у Херсонській області. Рекрутерки попередили Тетяну, що завести її навіть на аналогічну посаду може бути складним завданням, оскільки все одно доведеться проходити базову загальну військову підготовку, що фізично може бути непросто. Але жінка виявила наполегливість, зрештою пройшла 60 днів підготовки та потрапила на службу саме за фахом – кухарем.

- Ми підтримували зв'язок, і коли Тетяна до нас зайшла у військовій формі, ми її навіть не впізнали. Форма і служба дуже змінюють людей. Жінка настільки добре себе зарекомендувала, що їй уже пропонують стати начальником їдальні. Сказала: "Дівчата, ви мене врятували”. Обіймала нас, дякувала. Хоча вважаємо, що то ми їй маємо дякувати за ініціативу й бажання служити у війську. Ми дивувалися її духу та вмотивованості. Вона казала: "Дівчата, я просто бачила пекло, що рашисти творили у нашому селі”, – згадує Леся.

Рекрутерки також розповідають про однолітку Тетяни – Альону. Жінка працювала в податковій, заміжня, має дітей.

- Альона звернулася до нас у серпні. Прийшла, каже: "Я не можу дивитися, як чоловіки переховуються, намагаються ухилитися. Хочу бути корисною ЗСУ”. Попри вік, вона пройшла базову загальну військову підготовку. І ми завели її на посаду,  – говорить Нестройна.

Серед наймолодших кандидаток – дві Анастасії.

- Одній із них – 21 рік. Дівчина хотіла бути операторкою БпЛА. Ми відмовляли, але вона не здавалася. Спочатку завітала до центру, ми познайомилися та почали шукати бригади, які можуть її взяти. У неї ще й незакінчена освіта, працювала баристою. Але ми підібрали бажану вакансію. Вона була кращою на курсі, її дуже хвалили. Зараз Анастасія служить на Сумщині, показує чудові результати, – розповідає Леся.  

Друга Анастасія – наймолодший рекрут у кропивницькому центрі.

- Їй 19 років, вона теж зайшла як оператор БпЛА в окремий штурмовий батальйон. Ось-ось має закінчити навчання і відправляється на Харківщину, – додає рекрутерка.

На запитання щодо нюансів служби жінок, Леся каже, що, за словами військовослужбовиць, в армії все ще трапляються прояви сексизму, також є банальні побутові незручності, пов'язані з питаннями гігієни тощо. Про це жінки розповіли вже після початку служби, оскільки рекрутерки опікуються їхньою долею від моменту звернення і після підписання контракту чи мобілізації.

ТВОРЧИМ ОСОБИСТОСТЯМ ТАКОЖ ПІДБЕРУТЬ ПОСАДУ

Розглядаємо із Лесею та Юлією абстрактну ситуацію: авторка тексту хоче служити. Військового досвіду не має, освіта – цивільна, без військової кафедри, але цікавиться, які є можливості долучитися до лав ЗСУ. Тож запитую у рекрутерок, що б вони робили з таким запитом.

- Для початку б познайомилися. Запитали, скільки років, яка саме освіта та професія у цивільному житті, про сімейний стан, чи є діти. Уточнили б, чи знаєте, що таке базова загальна військова підготовка, чи впевнені, що пройдете її. Розповіли б, що для будь-якої посади ви все одно вчитеся стріляти, кидати гранати, опановувати тактичну медицину та інженерну справу, – каже Леся.

За її словами, за 45 днів загальної військової підготовки отримуєш тільки базовий фах – стрільця. Якщо людина планує служити оператором БпЛА, зв'язківцем, працювати із засобами РЕБ, то проходить фахову перепідготовку, інколи – за кордоном. Тож є питання, чи готові жінки тривалий період не бачити своїх дітей, за необхідності – й не спілкуватися з ними, адже часом треба надовго вимикати телефон. Служба у частині – теж довгі розлуки. Не всі можуть витримати психологічно.

Леся зазначає: очевидно, це – не для всіх, хоча багато хто думає, що служба, особливо в тилу, як робочий день – із 8:00 до 17:00. Рекрутерки пояснюють, що й із тилу можуть відправити на бойові позиції, хоча це трапляється рідко. Окремо пояснюють, що війну не варто романтизувати.

- Війна – це страх, піт, кров, біда, психологічно і фізично дуже важко, – додає Юлія.

Рекрутерки зауважують, що гуманітарна освіта – не перепона для служби, посаду підберуть.

- В армії є люди з педагогічною або психологічною освітою, потрібні й фотографи, і журналісти. Щоб служити, приміром, пресофіцером, необхідна військова кафедра, але можна також вести сторінки бригад у соцмережах, частково опікуватися комунікаціями. А у штабах багато паперової роботи, – розповідає Леся.

Рекрутери зауважують, що запитують у кандидатів, ким вони бачать себе у Збройних Силах України, але не всі можуть одразу відповісти. Тоді цікавляться хобі, уточнюють, чи є водійські права, чи вміють щось ремонтувати, чи люблять плавати тощо. Леся говорить, що саме у такі моменти людина розкривається.

- Буває, що людина ніби хоче бути тільки оператором БпЛА, а потім зацікавлюється підводними дронами і змінює рішення, – додає Нестройна.

Рекрутерки кажуть, що одна із найзатребуваніших посад – водій.

- Якщо є декілька водійських категорій, то це взагалі «золота» людина. Вашу кандидатуру готові розглядати всі бригади, тому що водії зараз дуже потрібні у будь-які підрозділи, особливо в механізовані, – пояснює Леся.

Після того, як обрали посаду, проходить співбесіда з представником конкретної військової частини. Якщо кандидат підходить, надають рекомендаційний лист. Із ним потрібно йти до ТЦК, де відкривають особову справу. Протягом двох-трьох тижнів необхідно пройти ВЛК та чекати виклику з ТЦК на відправку.

- Щодо того, який буде навчальний центр, вирішує ТЦК, а не військова частина. Базова загальна військова підготовка триває орієнтовно півтора-два місяці. Упродовж цього періоду ми людину не залишаємо, спілкуємося. Тобто супроводжуємо впродовж всього шляху, – говорить Юлія.

Уточнює, що цей алгоритм стосується тих, хто планує підписати контракт, – а  центри рекрутингу першочергово націлені саме на це. Проте бувають випадки, коли кандидати хочуть потрапити до війська за мобілізацією, оскільки це, зокрема, дозволяє зберегти робоче місце.

- Якщо контракт гарантує, що ви потрапите в обрану військову частину, то мобілізація – ні, тут шансів 50 на 50, – зауважує вона.

Леся додає, що трохи складніше, коли людина має лише шкільну освіту. Проте й тоді можна підібрати посаду – приміром, на кухні.

«БАЧУ СЕБЕ ТІЛЬКИ В МОРСЬКІЙ ПІХОТІ»

Юлія розповідає, що один із кандидатів – 29-річний Олександр – прагнув продовжити справу свого батька й дідуся, які служили в авіації. Але в нього – проблеми із зором, тому не зміг піти у цю сферу.

- В армії він хотів служити оператором безпілотника, а кандидати на подібні посади здебільшого також повинні мати стовідсотковий зір. Ми дуже довго шукали для нього місце. І з'явилася одна бригада, представник якої дуже зацікавився Олександром. Загальну військову підготовку він пройшов на відмінно, уже “літає” на БпЛА, – каже рекрутерка.

Її колега пригадує ще одну історію, коли кандидату допомогли потрапити до морської піхоти.

- Приходить чоловік, каже: «Бачу себе тільки в морській піхоті». Мовляв, уміє плавати, пірнати. Високий, фізично здоровий, колишній працівник поліції. Тоді у нас саме був представник морської піхоти. Розповів, які є вакансії, одразу провів співбесіду, виписав рекомендаційний лист, і чоловік пішов того ж дня оформлювати документи в ТЦК. Тепер – матрос, служить у водолазному відділенні, – ділиться Юлія.

«ІЗ ВТРАТАМИ НЕМОЖЛИВО ЗМИРИТИСЬ»

Додає, що зазвичай так і відбувається: кандидати телефонують, дякують за допомогу, що потрапити на бажану посаду. Але тут рекрутерка говорить тихіше, на очах з'являються сльози.

- Найгіркіший момент нашої роботи був кілька тижнів тому. Ми довідалися про загибель одного з наших кандидатів – офіцера, старшого лейтенанта. У нього – третя група інвалідності, я близько місяця заводила його на посаду. Воював, учасник АТО. Завели його без БЗВП на посаду командира взводу розвідки. 25 жовтня був наказ. І ось нещодавно дізналися, що він загинув. Як нам потім сказав представник цієї бригади, воїн встиг за короткий час вбити достатньо наших ворогів. Але перший раз за мою майже пів річну роботу я плакала, – говорить Леся.

І додає, що з втратами неможливо змиритися: «Хоча ми розуміємо, що війна, що маємо бути готові й до цього, але важко. Кожна людина – доля. Ми не знаємо, як у кого складеться. Ти пам'ятаєш кожного, знаєш його історію».

“МИ ТУТ І ПЕДАГОГИ, І ПСИХОЛОГИ, І МАМИ, І ТАТА”

Рекрутерки розповідають, що до них звертаються з різними питаннями і бувають ситуації, в яких незрозуміло: сміятися чи плакати. Прикладом, згадують співробітниці центру, одна жінка просила мобілізувати її замість чоловіка, адже переймалася, раптом хтось в армії «накине на нього оком».

Додають, що бувають і випадки, коли жінки хочуть піти служити, щоб чоловік залишився вдома з дітьми.

- До речі, останнім часом жінки часто приходять і кажуть: "Служить мій чоловік, син. Я також піду, хочу в десантно-штурмові війська, в таку-то бригаду”. Ми пояснюємо, що у ДШВ дуже складно в плані фізичної підготовки, навичок, витривалості. Навіть якщо служити медиком, то БЗВП не оминути, а жінкам часто – за 50 років. І це – армія, ніхто не гарантує, що вони потраплять саме в той батальйон, де служить син чи чоловік, – говорить Леся.

Вона додає, що інколи звертаються подружні пари, просять спрямувати в одну бригаду. Але центр рекрутингу не може гарантувати саме такого варіанту.

Якщо чоловік і дружина йдуть служити, виникає питання, хто буде з дітьми, якщо вони є.

- За відгуками жінок, які служать, бабусі чи інші родичі не завжди справляються з вихованням дітей, особливо якщо це підлітки, – каже рекрутерка.

Юлія наголошує, що вона та її колега завжди просять людей зважувати життєві обставини й ризики: «Треба обдумати всі «за» і «проти». Це – не та робота, з якої можна розвернутись і піти. Навіть якщо мріяли про військову службу на певній посаді – не романтизуйте. Абсолютно ніякої романтики тут немає. Це дуже складно, людям варто це пояснювати».

Рекрутерки додають, що їм часто доводиться бути «і педагогами, і психологами, і мамами, і татами».

- Буває, що жінка плаче, і ми її заспокоюємо, говоримо про те, що її тривожить. А ще часто емоційні хлопці, які приходять після поранень шукати нове місце служби. Ми їх також заспокоюємо, обіймаємо, якщо людина дозволяє. Працюючи рекрутером, мусиш мати різні навички, – зауважує Юлія.  

Рекрутерки наголошують, що найліпша нагорода за їхню роботу – вдячність від людей, з якими вони працюють, а також рішення, яким вони допомагають стати невипадковими.

Мирослава Липа, Кропивницький

Фото автора