"Ми не відсиджуємося в тилу": як працює 211 бригада, командир якої під слідством

Понад п’ять місяців військовослужбовці 211 понтонно-мостової бригади Сил підтримки ЗСУ перебувають у Харківському районі:риють окопи, траншеї, зводять вогневі точки, сховища, опорні пункти на першій та другій оборонній лініях. Частина цих об’єктів – за лічені кілометри від ворога.

Кореспонденти Укрінформу поспілкувалися з солдатами та сержантами, які служать  з часів створення бригади. Про будівництво фортифікаційних споруд та резонансне слідство щодо посадовців 211-ої – далі у матеріалі.

ОСНОВНЕ ЗНАРЯДДЯ – ЛОПАТИ ТА КИРКИ

Частину шляху в лісі на Харківському напрямку долаємо “ЗІЛом”: вузькою наїждженою дорогою, геть розмитою після дощу, вантажівку “кидає” зі сторони в сторону. За кермом – чернівчанин Юрій. У зведеній групі на Харківщині він працює водієм близько трьох місяців.

– Я вже втретє в армії, – говорить військовослужбовець. – Був ще в АТО. Зараз по мобілізації, з перших днів (повномасштабного вторгнення, – ред.). Потрапив у підрозділ, коли це ще був понтонний полк, розподілили мене у ремонтну роту. Мені цікава робота з технікою, це моє. Я механік.

Тим часом ми дістаємося до однієї з локацій, де облаштовують фортифікації. Трохи далі – вже позиції Сил оборони. Періодично лунають вибухи: саме в цей момент йде бойова робота українських захисників. До кордону недалеко, тож працюють засоби РЕБ. Та нам і відверто щастить – день видався дуже туманний, вранці видимість була буквально 20-50 метрів. Тож розраховуємо, що над місцевістю, де ми перебуваємо, не буде ворожих дронів. 

Військові інженерної бригади роблять так звану відхідну щілину з окопа – в неї можна заховатися, якщо почався обстріл.

– Від мінометів, “Градів” захистить. Брусами закатуємо – перший шар, потім насипаємо землі до метра, потім ще – шар брусу і ще шар землі, – розповідає сержант В’ячеслав. – Земля тут дуже важка: ґрунт – десь сантиметрів 70, а далі вже глина, і така якась, наче скам’яніла. Кирками треба роздовбувати. Все, як бачите, робиться вручну. Основні інструменти хлопців – лопата, кирка, пилка. Техніку сюди не загнати по такій дорозі, та й небезпечно.

В’ячеслав родом з Хмельниччини. Як і немало його побратимів, полишив заробітки з початком повномасштабного вторгнення.

– Працював за кордоном. Робив облицювання плиткою, загалом ремонтами квартир займався. А почалася війна – повернувся, пішов до військкомату. Дружина дуже не хотіла, щоб я приїжджав. Але ж треба було, – говорить сержант.

Такої ж думки й Іван з Івано-Франківська, який 6 років працював будівельником за кордоном.

– Якраз 24 лютого мав виїздити знову, але залишився. Робимо свою роботу, адже ворог не чекає… А тут до нього близько, це підбадьорює, – посміхається Іван.

Постійно віджартовується, піднімаючи настрій іншим військовим, Володимир із Тернопільщини. Раніше і він їздив на роботу за кордон, зокрема, у Швецію, та після початку вторгнення – у війську. Солдат у зведених групах працював на Херсонщині, ремонтував понтони та техніку різних бригад, на Донеччині будував фортифікації.

– Дізнався, що відбувається – першим рейсом додому!  Вони (росіяни, – ред.) ще мають щастя, що я з другої сторони не зайшов – з Фінляндії, – говорить Володимир.

НА ХАРКІВСЬКОМУ НАПРЯМКУ НІ ДНЯ ТИШІ

Насправді ж на прикордонні, особливо після повторного наступу на північ Харківщини, обстріли не припиняються, і непереборний гумор українців неабияк допомагає триматися.

– Вибухи тут постійно, за півроку я дня тиші не пригадаю. Ворог обстрілює, також робота наших. І дрони постійно літають, розвідтехніка, – говорить Роман із Бучі.

Нині він також працює руками, говорить, важко не лише з твердим ґрунтом, але й з обробкою деревини.

– Узагалі я за освітою програміст, але і водієм був, і будівельником, довелося багато робіт змінити. Тут ти постійно в ділі, перероблюємо руками кругляк, збиваємо, носимо, фізично, звісно, важко...

Солдат пояснює, як у зведенні фортифікацій використовується природна місцевість:

– Ми зараз працюємо у лісовому масиві, тож дерева – це додатковий захист. Бійниця, кулеметна позиція облаштовується між деревами, найкраще, коли це дуби. Коренева система тримає ґрунт, відповідно, буде менше зсувів від дощів, снігів, це по-перше. І дерева дещо додають захисту у випадку “прильоту”.

Роман зауважує, що історія зі слідством щодо командира та “кумівством” у бригаді не впливає на його особисту мотивацію.

– Кожен робить свою роботу: ми маємо зробити на совість, щоби хлопці були захищені, щоби могли оборонятися ефективно. Те, що говорять, що по якомусь “блату” потрапляли в бригаду… Я такого не знаю. Що ми у тилу відсиджуємося – це зовсім не так. Я служу від часу формування. Бригада постійно на виїздах по своїй специфіці, на напрямках від Херсона до Сум. Щоб на місці стояли без задач якісь батальйони чи взводи, такого не було, – говорить солдат.

Чи не найстарший серед військовослужбовців на локації 54-річний Олександр з Вінниччини. У цивільному житті – завідувач цвинтаря, а ще – батько п’ятьох дітей.

– Я місяць ходив до військкомату, щоб мене взяли. Спочатку брали з досвідом, молодих, але потім дійшла черга і до мене – самі подзвонили. З 27 березня 2022-го в армії. Я вважаю, це обов'язок кожного – служити, захищати країну. Байдуже, з якої ти області. Вони (війська РФ, – ред.) зараз десь тут пройдуть і підуть далі – вже до твого дому.

Під час повномасштабки в Олександра від тяжкої хвороби померла мати. Поруч він не міг бути, допомагав фінансово – купував ліки. Родина вмовляє чоловіка звільнитися, та він не хоче.

– Я вирішив, що вже маю від початку і до кінця бути… Важко всім хлопцям, що боронять. Думаю, не вистачає нам тямущих офіцерів, керівників. Були вони на початку, багато вже загинули, – розмірковує Іван.

У цивільному житті на своїй роботі він споглядав багато людського горя, та це не зробило його менш емпатичним:

– Війна все дуже загострила… Тут важко зрозуміти, що до чого, як йде і чим завершиться, і кожного дня все змінюється…

НАЙДОВША СТВОРЕНА ПЕРЕПРАВА – 260 МЕТРІВ

За словами старшого сержанта львів’янина Андрія, на Харківщині групи 211 бригади облаштували сотні кілометрів фортифікацій. 

– Є опорні пункти, які неможливо обладнати з використанням техніки – люди фізично просто “сточуються” на цих роботах. Коли є змога використовувати техніку – це трішки легше. Я був старшим ВОПа і на Донеччині, і тут. Люди викладаються на 100%. У нас хороший колектив, справді, – говорить Андрій.

Надважким випробуванням для бригади був Херсонський напрямок восени 2023-го: це холод, сильні річкові течії та ворожі удари, пояснює військовий. Забезпечуючи переправи для просування ЗСУ, 211-та втратила багато техніки та найголовніше – людей.

Військовослужбовець Флор – один із тих, хто тоді відзначився – попри все виконав певні завдання. За це його нагороджено орденом “За мужність”. 

– Ми потрапили під обстріл, загинули хлопці… Мій командир, мій товариш-водій загинули, також були поранені, – говорить Флор.

26 лютого 2022 року він повернувся з-за кордону та приєднався до тероборони, а у квітні потрапив на службу в інженерну бригаду.

– Ми не тилова частина, у нас ротації на всіх ділянках фронту. І на зараз майже вся бригада на виїздах, – наголошує Флор. 

За словами старшого сержанта Сергія, на Херсонщині була створена найдовша переправа – 260 метрів. А найліпші погодні умови для подібної роботи – дощ і вітер, аби не було дронів, пояснює військовий.

– Загалом наші підрозділи навели десяток мостів через притоку Дніпра. В умовах обстрілів ці мости “жили” недовго, але все одно підрозділи, які мали переправитися за лічені години, встигали це зробити. А далі – знову ж таки тяжка праця. Пошкоджені понтони потрібно діставати, потрібно ремонтувати. А до цього – розмінувати місцевість, щоб підступитися до берега, бо вже порозліталися касетні боєприпаси, – зазначає Сергій.

Аспект, який неохоче коментують військові – потреба у спеціальній техніці. 

– Використовуємо все, що у наявності. Забезпечення мінімальне йде, допомагають, але це ж така ситуація не лише у нас, усім бригадам, підрозділам потрібна зброя, техніка. Нестача – вона всюди, – зазначає сержант.

У серпні групи 211-ої були залучені до Курської операції, та про це поки розповідати зарано, говорить Сергій.

За його словами, зараз найбільші зусилля бригади, за завданням ЗСУ, сконцентровані на фортифікаціях у Харківській і Донецькій областях, також виконуються певні роботи на Запорізькому напрямку.

– В основному зараз займаємося мінуванням і побудовою різноманітних споруд, найчастіше – взводних опорних пунктів. І повірте, що всі вони розраховані на те, щоб прикривати найбільш ризиковані напрямки можливого наступу. Ми зараз говоримо у ВОПі – не можемо з вами вказувати, де – але ви самі бачите, який важливий напрямок він прикриває, – зауважує Сергій.

***

За даними слідства, комбриг восени 2023 року залучив чотирьох підлеглих до будівництва свого будинку у Хмельницькій області, при цьому військових офіційно включили у наказ про відрядження у Миколаївську область, де вони нібито виконували обов’язки, і на цій підставі їм виплатили зарплату та бойові на загалом майже мільйон гривень.

Також повідомлено про підозру у перевищенні службових повноважень, самовільному залишенні місця служби та дезертирстві (ч. 5 ст. 426-1, ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України) вже колишньому командиру одного зі взводів першого батальйону бригади Владиславу Пастуху. 

Правоохоронці вважають, що з лютого по травень 2024 року під час перебування в зоні виконання завдань на Сході країни командир неодноразово застосовував насильство щонайменше щодо трьох військовослужбовців: бив солдатів, які перебували у стані алкогольного сп’яніння, віддав наказ підлеглим прив’язати п’яного до дерев’яної конструкції, вимагав і отримував гроші від порушників, ще перевіряються можливі випадки насильства через нібито неналежне звернення та скарги на умови проживання. Зараз Владислав Пастух переховується, його оголосили у розшук.

Офіційним повідомленням відомств передувала публікація “Української правди”: окрім інформації про знущання та вимагання грошей, у матеріалі від 16 грудня йшлося про те, що “замість справедливо покарати винних, майже всіх залучених до внутрішніх розслідувань, включно з постраждалими й офіцерами, які служили в ППД на Тернопільщині, командування бригади перевело в піхотні частини”. Також журналісти вказали на “кумівство”, що існує в бригаді: служба батьків і синів, чоловіків і дружин, інших родичів, друзів. Зокрема, відомо, що батько підозрюваного Валерій Пастух – начальник штабу, заступник комбрига 211-ої, а Пастух-молодший – ще й похресник комбрига.

Всі викладені у ЗМІ факти перевіряє Головна інспекція Міністерства оборони України.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець зазначив, що з’ясовує не лише обставини знущань, але і “яка була реакція на попередні звернення” військовослужбовців щодо дій конкретного посадовця. 

***

Військовослужбовці 211-ої зараз офіційно не можуть коментувати та обговорювати те, що є предметом кримінального провадження. З особовим складом працюють як представники інспекції Міноборони, так і слідчі. Водночас у відділенні комунікацій 211 бригади запевняють, що резонансні факти є виключеннями, і за них мають понести відповідальність конкретні люди. Також у відділенні просять “не навішувати ярликів на всю бригаду загалом, адже це нівелює ту працю, яку щоденно роблять військові”.

Щодо вживання алкоголю, то такі випадки бувають, і на них реагують у законний спосіб, говорить керівниця відділення комунікацій Ольга Адамович.

“Є процедура освідчення з залученням медиків і складання протоколів”, – каже вона.

І якщо у суспільстві резонансна інформація про бригаду викликала безумовне обурення та засудження, то у середовищі самих військових ця реакція була не настільки однозначною. Бо йдеться не лише про перевищення повноважень. Цей скандал укотре поставив питання про законні механізми боротьби з алкоголем у війську та їхню дієвість.

“А шо в нас таке? На 11-му році війноньки, ми, *лять відкрили очі і побачили? що аватари і прочі, це пухлина армії?! Ні*уя собі ви очі довго відкриваєте… Першого лимаря в ямі я зустрів на славкурорті (Донеччина, – ред.) в серпні 2014-го, в нього замість білки був вже єнот, від якого він видавав знатні кардебоблі. Методів впливу було два, фізичний і моральний, зазвичай їх поєднували і садили в яму на три доби, а потом опять, і ше раз опять, і знову, і ще раз, аж до дембеля. Велика війнонька показала більше таких плодів, але не за рахунок якості, а за рахунок кількості війська. Так, армія  - це середній зріз суспільства <...> Займіться, будь ласка, тим поколінням, яке зараз ще в школі, виховайте з нього націю, здорову морально, ментально і фізично, яка в подальшому буде відстоювати інтереси вашої країни, бо якщо ви і це про**ете, то не буде вже що тут боронити і захищати”, – зокрема, написав у Фейсбуці військовослужбовець, інструктор, блогер Олександр Морозов. 

“Ситуація, описана “УП”, не про боротьбу з пʼянством. Бо історію про те, як небезпечних крутили/вирубали і поміщали на підвал, як це відбувається найчастіше, ніхто б не дізнався. Та історія – про зловживання і втрату почуття реальності через безкарність. Командири, яким дане явище приносить непогані доходи”, – вважає бойовий медик, фотографка Укрінформу Олена Худякова. Водночас вона радить не хвилюватися “за запойних благородних донів, яких водять під руки капатися на медпункт”.

Катерина Олександрова, Харківщина

Фото В’ячеслава Мадієвського та відділення комунікацій бригади