Пам’яті Героя України Ольги Сімонової (позивний «Сімба»)

«Треба воювати до перемоги. Якісь перемир’я – не наш шлях. Наш шлях – тільки до перемоги. І поки ми не перемогли, нічого не можу сказати, бо планувати на війні – марна справа, бо кожний день може стати останнім», – це слова з допису Ольги у Фейсбуці.

Ольга народилася 12 липня 1988 року в російському Челябінську. Ще з підліткового віку професійно займалася спортом, основний напрям – контактні єдиноборства. Була майстром спорту та кандидатом у майстри з кількох видів: від карате до скелелазіння. Активно виступала на змаганнях, включаючи чемпіонат Європи.

«До 2014 року політикою не цікавилася і телевізор не дивилася. Але коли сповна відчула великодержавний психоз через «Крим наш» та дізналася про війну на Донбасі, обурилася, зібрала речі і купила квиток до Києва в один бік. …Близькі знали, що я їду, але не знали чому і чи надовго. А потім спілкування припинилося, коли мене один із близьких запитав: “Ти більше не повернешся?”. Я сказала: “Ні”. Тепер я ні з ким (у Росії, – ред.) не спілкуюся», – розповідала вона про себе.  

В Україну Ольга приїхала у грудні 2014 року, а вже на початку 2015 року пішла на фронт добровольцем-парамедиком. Служила в батальйонах «Північ» і «Золоті ворота», Першому добровольчому мобільному шпиталі ім. Пирогова та полку «Дніпро-1», але це було не зовсім те, чого вона хотіла – воювати зі зброєю на передовій. «Сімба» почала виїжджати на фронт у складі добробатів.

У 2016 році Ольга уклала трирічний контракт із ЗСУ, почався її військовий шлях у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, де вона служила у розвідці.

«У мене був вибір піти воювати на бік Росії або України. Однак правда на боці України, то як я можу воювати за Росію? На фронті мене нормально сприймали. Я не пам’ятаю, щоб у мене були якісь проблеми. Навпаки мене підтримували. Звичайно, що були й ті, які недовіряли. Казали, що для них росіяни всі однакові. Проте після місяця спільних навчань, людина підходила, вибачалась», – розповідала вона.

У 2017 році жінка першою серед іноземців-військовослужбовців отримала паспорт громадянки України. Відмова від російського громадянства була для захисниці принциповою, у неї не залишилося ніяких документів РФ, вона відправила їх разом із паспортом поштою рекомендованим листом.

«Сімба» вивчила українську мову та історію, пишалася тим, що стала українкою. Побратими пригадують, що вона завжди була веселою, справедливою та справжньою. Відкидала сексизм, не любила фемінітивів. Для неї військовослужбовець не мав статі, у всіх однакові обов’язки й усі мали їх виконувати. Хто з нею вперше зустрічався, намагався ставитися як до дівчини, але вона це припиняла, не любила, щоб їй допомагали.

Під час ротацій на фронті Ольга завжди опікувалася тваринами – покинутими собаками і котами. Вона не лише їх годувала, але й намагалася знаходити їм нових господарів, вивозити з війни. У неї самої з’явилися собака Дашка, киця Пуша та кіт Кіт – усі тварини були привезені з Донбасу.

Наприкінці 2018 року захисниця пройшла навчання в «Десні», зі старшого солдата і стрільця дослужилася до сержанта та командира БМП.

У 2020 році Ольга звільнилася із ЗСУ. Намагалася відновити здоров’я, мала проблеми зі спиною. Але знайти себе у цивільному житті не змогла і знову повернулася в армію у 2021 році. Підписала спочатку контракт на 6 місяців, потім ще один.

Повномасштабна війна змусила «Сімбу» повернутися на фронт. З лютого боронила найгарячіші точки Луганщини, потім її підрозділ перекинули на південь.

13 вересня 2022 року командир БМП 34-річна Ольга Сімонова загинула під час наступу, визволяючи українську Херсонщину.

«Господи, скажіть мені хтось, що це неправда... Для мене вона була символом українства майбутнього. Українства, яке приймають усім серцем. Символом того, що справжнім українцем стають, а не народжуються… Glory Grand, що народилась у далекому Челябінську росіянкою і загинула українкою на Дикому полі, нехай янголи у вишиванках несуть на небо твою хоробру і чисту душу...» – написав у Фейсбуці керівник Першого добровольчого медичного шпиталю Геннадій Друзенко.

«Дівчина з ластовинням і коротким волоссям, яка сміється навіть там, де всі думають, що не сміються. Ви б ніколи не засумнівалися в тому, що Оля насправді воює. В неї руки, які треба в кіно знімати. Руки людини, яка воює. Олю обожнюють журналісти. Сьогодні плачуть навіть ті, хто зазвичай стримуються. В тому рядку, де «про себе» у Facebook у неї написано: «Життя відбувається за крок до смерті», – написала про Ольгу журналістка Наталія Нагорна.

Попрощалися із захисницею в Києві 16 липня 2022 року. В Україні Ольга не мала родичів, але на церемонію прийшли сотні людей – побратими, військові, волонтери. На її домовину поклали іграшкове левеня Сімбу...

Указом Президента України Володимира Зеленського старшому сержанту Ользі Сімоновій присвоєно звання Героя України (посмертно).

Вічна пам’ять і шана Захисниці!

Фото: Фейсбук-сторінка Glory Grand, Фейсбук-сторінка Vika Karpinska, Фейсбук-сторінка Gennadiy Druzenko, Фейсбук-сторінка Natasya Nagorna, з відкритих джерел