Пам’яті сапера Артема Олексієнка (позивний «Балу»)
Артем народився у 1983 році в містечку Христинівка на Черкащині. Після школи здобув професію помічника машиніста тепловоза, слюсаря з ремонту рухомого складу.
«Артем був справжнім старшим братом, ми все дитинство провели разом, завжди був захисником для мене, мене ніхто і ніколи не ображав, бо у мене був старший брат», - згадує сестра воїна Ольга.
Артем працював у локомотивному депо Укрзалізниці "Христинівка" помічником машиніста тепловоза. Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, продовжував виконувати важливу роботу, забезпечуючи перевезення вантажів залізничним транспортом.
«Про те, що мій брат зібрався йти на війну ми всі здогадувались, але до останнього не вірили, що він сам піде у ТЦК, оскільки мав бронювання від Укрзалізниці. Артем ніколи не ховався за спинами інших, завжди був мужнім і безстрашним, довго обмірковував своє рішення, його намагалась стримати родина, але все ж таки прийняв рішення, що мусить сам стати на захист країни», - розповідає Ольга.
Артема мобілізували у 2023 році. Сестра розповіла, що він заборонив його проводжати та був налаштований оптимістично й казав: «У мене відчуття, що все буде добре, я фартовий».
Чоловік мав багато планів на життя: хотів дати своє прізвище дочці дружини від першого шлюбу, яку любив як рідну. Мріяв водити маленького синочка на бокс, грати з ним у футбол, їздити на риболовлю. Однак повномасштабне вторгнення змусило відкласти ці мрії на потім.
Після проходження навчання чоловік приєднався до 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади, а згодом пройшов навчання у Польщі на сапера.
Військова кар’єра Артема також була вельми стрімкою. Спочатку був солдатом, стрільцем, потім головним сержантом та зрештою командиром інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 3-го десантно-штурмового батальйону ВЧ А2582.
Сестра каже, що Артем мав позивний «Балу», однак з чим він пов’язаний, вона не знає. Хоча побратими називали його Тьома, так само, як кликала його мама.
«Артем був дуже товариський, мав багато друзів і вдома, і на війні. Про нього всі відгукувались як про чесного, справедливого й безстрашного товариша. Користувався повагою серед командування. Всі бойові завдання виконував на високому професійному рівні. Також передавав свій досвід та знання, навчав новоприбулих військовослужбовців саперній справі», - каже Ольга.
За участь у Курській операції Артем Олексієнко був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Та 1 січня 2025 року родина отримала гірку звістку: під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бондарівка Курської області Артем загинув...
Прощання з воїном відбулося в його рідній Христинівці. За розпорядженням міського голови 8 січня тут оголосили Днем жалоби за захисником. У Артема залишились батьки, сестра, дружина та діти.
Родина зареєструвала на сайті Президента петицію з проханням присвоїти Артему Олексієнку звання Героя України.
Вічна пам'ять та слава Герою!
Фото з сімейного архіву та відкритих джерел
