Сергій Мовчун одним із перших добровільно долучився до стрілецького батальйону поліції. У рідному селі його й досі згадують як чуйного, впевненого та готового прийти на допомогу односельчанина.  

Сергій народився 26 вересня 1983 року в селі Неньковичі Зарічненської громади на Рівненщині. Батьки з дитинства привчали його бути чесним та поважати людей. Чоловік присвятив життя службі в органах Національної поліції України, яку розпочав після строкової служби в ЗСУ у 2008 році. П'ять років був дільничним інспектором, потім працював у секторі реагування патрульної поліції, а останні чотири роки – у черговій частині. Обіймаючи посаду інспектора батальйону поліції особливого призначення, він сумлінно та самовіддано виконував службові обов’язки. Колеги згадують його як відповідальну, спокійну та надійну людину. «На Сергія завжди можна було покластися. Його поважали в колективі. Він був доброзичливим, професійним, завжди готовим допомогти», – згадує колега Руслан Островський.  

З майбутньою дружиною Оксаною Сергій був знайомий із дитинства – вони виросли в одному селі, проте стосунки почалися після його повернення з армії. На весіллі брата Оксана першою запросила Сергія на танець, а через три тижні він зробив їй пропозицію. Деякий час подружня пара жила та працювала в Києві, але згодом повернулася на Рівненщину, тут виховували трьох дітей. «Він завжди знав, чого хоче. А головне – завжди виконував свої обіцянки», – говорить про чоловіка Оксана. У родині Сергій не любив гучних слів – турботу про близьких показував вчинками: міг привезти дружині річ, яка їй сподобалася, замість зрізаних букетів привозив рослини, які можна було посадити біля дому, багато часу проводив із дітьми – навчав їх збирати гриби, коли підросли – вчив керувати автомобілем, із сином їздив на риболовлю та ремонтував техніку. Щонеділі, поки дружина з дітьми була в церкві, готував для родини обід. Старша донька Марія згадує: «Я дуже пишалася тим, що мій тато – поліцейський. Дякую тобі за дуже гарне дитинство». 

Сергій часто допомагав людям, але про це його родина повною мірою дізналася після його загибелі. «Він ніколи не говорив, що комусь допоміг. Просто робив добро і забував. А коли його не стало – до нас прийшли всі, кому він колись простягнув руку», – згадує дружина. 

Так про нього говорять і побратими: «Світла людина, справжній товариш. Завжди ділився останнім. Навіть коли води залишалося лише кілька ковтків, ми ділили її порівну», – розповідає боєць стрілецького батальйону на псевдо Череп. 

У червні 2024 року, коли формувався стрілецький батальйон, капітан поліції Мовчун без вагань одним із перших долучився до підрозділу. Дружина намагалася його відмовити, але він відповів: «Я 17 років служив і не буду ховатися». Після тривалого періоду підготовки у червні 2025 року чоловік вирушив на передову. Про фронтові будні із рідними говорив мало, не хотів, щоб вони хвилювалися. На прохання дружини розповісти більше, відповідав коротко: «Я повернуся – тоді все розповім». 

12 серпня Сергій надіслав родині своє фото, хоча робив це нечасто, бо не любив фотографуватися, поговорив з дружиною телефоном. На її запитання чи тихо у них, Сергій відповів: «Тут ніколи не буває тихо». Наступного ранку, як завжди о 6:50, надіслав коханій смайлик.  

13 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку Сергій Мовчун загинув унаслідок удару ворожого дрона. З того моменту 41-річного поліцейського вважали безвісти зниклим, адже через постійні обстріли тіло не вдавалося евакуювати з передової. Лише з третьої спроби, коли погіршилася погода й активність ворожих дронів знизилася, побратимам вдалося евакуювати тіло воїна.  

10 вересня 2025 року Сергія Мовчуна поховали на кладовищі села Неньковичі. У нього залишилися дружина, троє дітей та мама. 

Указом Президента України капітан поліції Сергій Мовчун удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Також посмертно його нагородили відзнакою «За оборону України». 

У вересні 2025 року в Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області дошку пам’яті поповнили портретом капітана поліції Сергія Мовчуна. У березні цього року на фасаді школи, де навчався Сергій, відкрили меморіальну дошку. Його світлина – на банері серед портретів полеглих захисників на Алеї Слави в рідному селі. 

Вічна пам’ять і шана Захисникові!  

Тетяна Тиндик

Фото: Нацполіція

За матеріалами: Нацполіції

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform