Технологія русифікації Криму: імперські уроки

За словами імператриці, новоприєднані території могли повноцінно увійти до складу держави лише за умов жорсткої самодержавної політики та «поступового і ненав’язливого» обрусіння (русифікації). Виходячи з аналізу першоджерел та наукової літератури, можна виокремити конкретні напрямки, за якими відбувалась інтеграція Кримського Ханства до правової системи Російської імперії. Насамперед, була проведена адміністративна реформа, відповідно до якої відбувалася ліквідація кримськотатарських традиційних засад адміністративно-територіального поділу. У зв’язку з цим, замість попереднього поділу території Кримського Ханства на каймаканства, на цих землях було утворено волості за великоросійським зразком. Загалом же територію Кримського Ханства було включено спочатку до складу Новоросійської, а згодом – Таврійської губернії.

Наступним кроком імперської влади було проведення земельної реформи на нових територіях. Фактично відбувся перехід від однієї моделі феодальних земельних відносин до іншої. Однак погляди дослідників на сутність та хід земельної реформи у Криму суттєво різняться. Так, російські науковці стверджують, що на кримських селян дія кріпосного права не поширювалася. За їх версією, земельна політика Російської імперії сприяла розвитку господарства приєднаного регіону та процвітанню традиційних для цієї місцевості засобів виробництва. Цьому, зокрема, мало сприяти збільшення кількості трудових ресурсів за рахунок переселення з російських територій селян разом із поміщиками, яким виділялися землі у Криму. Однак така позиція російської історіографії йде врозріз із положеннями Жалуваної грамоти 1785 р., за якою відбувалося зрівняння у правах представників кримської знаті та російського дворянства. Останнє включало так само і характер відносин між поміщиками та селянами, визначало зміст залежного статусу селян.

У той же час, на думку західних істориків, на кримських селян не поширювалося лише положення про особисту залежність від поміщиків. Разом з тим, установлювалися рентні зобов’язання у вигляді обов’язкової передачі селянами поміщикам половини врожаю, вирощеного на власних землях. Така система економічних відносин призводила до значних фінансових втрат селян як сільськогосподарських товаровиробників. За таких умов, стверджують дослідники, селяни опинялись у скрутному економічному становищі, унаслідок чого змушені були віддавати свою землю поміщикам в оренду. Проте кримські селяни були повністю звільнені від військової повинності. Такий крок імперської влади можна пояснити тим, що у перші роки перебування кримських земель у складі Російської імперії у новому статусі російських дворян землями володіли представники колишніх знатних родів Кримського Ханства. За таких умов держава намагалась уникнути селянських повстань проти посилення економічної залежності населення від давньої місцевої знаті.

Інший погляд на земельну реформу у Криму полягає в тому, що метою змін у системі земельних відносин було обезземелювання селян. Зокрема, С. Лапіцька зазначала, що найпершим кроком нової влади у Криму став перерозподіл усіх ханських земель між місцевою знаттю та новими російськими поміщиками, переселеними на ці території. Коли ж виявилося, що розміри ханських земель не могли задовольнити потреб усіх охочих узяти участь у їх розподілі, почалися масові вилучення землі у місцевих селян. До того ж, самодержавна влада подбала і про належне юридичне забезпечення такої політики: у жалуваних грамотах про виділення землі місцевим поміщикам зазначалися лише розміри належних їм маєтностей, однак відсутніми були будь-які вказівки на їх територіальні межі. Формулюючи положення жалуваних грамот у такий спосіб, російське самодержавство тим самим фактично розв’язувало поміщикам руки для закріпачення селян, позаяк заборони таких дій прямо ніде не прописувалось. Причому така система розподілу земель була однаковою як для російських поміщиків, так і для місцевої кримськотатарської знаті у новому дворянському статусі. Можна припустити, що однією з передумов запровадження російською владою такого юридичного механізму розподілу земель було спонукання колишньої ханської знаті змушувати місцеве населення висловлювати прихильність російському самодержавству.

Втім, урозріз із офіційною політикою імперської влади йшли наміри російських поміщиків, які колонізували кримські землі. Представники цієї категорії землевласників прагнули поширити на територію Криму загальноросійські засади кріпосницької системи. Якщо статус феодально залежного населення у Кримському Ханстві обмежувався лише релігійним статусом (мусульмани – немусульмани) та економічними зобов’язаннями перед представниками місцевої знаті, то самодержавне кріпосне право передбачало повне економічне підпорядкування селянина поміщику разом із цілковитим правом власності останнього на майно та особу селянина. У той же час, російські колоністи не вдавалися до змін у місцевій системі господарювання, оскільки для росіян особливості місцевого кримського господарства були чужими. На підтвердження цього наведемо позицію одного з російських колоністів Криму графа М. Мордвинова: «Я встановлюю для себе за правило обстоювати вірне та безтурботне ведення господарства ... і завжди вважаю найвигіднішими оброки та оренди».

Російський дослідник проукраїнського спрямування В. Возгрін переконаний, що провідну роль у реформуванні селянського землеволодіння у Криму відіграла самодержавна російська влада. На його думку, найпершим кроком російської влади після включення Криму до складу своєї держави стала докорінна зміна засад селянського землеволодіння, а вже після цього змінювався правовий статус місцевих феодальних землеволодінь. Усі ці території у результаті були вилучені у власників. Мотивуючи свої рішення подібного роду, російська влада виробляла ряд аргументів щодо «шкідливості» татарського населення Криму. Фактично кримське корінне населення було визнане політично неблагонадійним і ворожим до представників християнства. До того ж, вивільнені у селян землі розподілялися між знаттю шляхом самозахоплення, а законного порядку націоналізації земель розроблено не було. Іноземні ж колонізатори купували місцеві землі з найвищим рівнем родючості ґрунтів фактично за безцінь.

Подібною була ситуація і зі становищем місцевих промислів. Так, встановлення високих податків на прибуток та прихід на місцевий ринок великоросійських поміщиків-монополістів суттєво гальмували розвиток дрібного підприємництва. За таких умов місцеві ремісники змушені були продавати свою справу великим промисловцям, причому за дуже низькими цінами. Останні ж, у свою чергу, використовували такі надбання для отримання дуже великих доходів. Нарешті, торгівля на ринках опинилася цілком під контролем російського великого капіталу. Іноземні гості Криму відзначали високі порівняно із західноєвропейськими місцеві ціни на продовольчі товари, більшість із яких були традиційними для цієї місцевості. У такий спосіб Крим штучно інтегрувався до єдиного економічного простору Російської імперії.

Важливим видається питання щодо закріплення юридичних гарантій національних прав кримських татар після приєднання Криму до Російської імперії. Так, у Маніфесті 1783 р. був закріплений широкий перелік національних прав для татарського населення Криму, проте зазначалося, що реалізуватися ці права можуть на території інших регіонів держави (Кубань, Курська губернія і т. ін.). Так само продовжувалося насильницьке виселення кримськотатарського населення з місць постійного проживання при виділенні земель «колоністам», про що зазначалося вище. У адміністративно-територіальному відношенні Крим став входити до складу Таврійської губернії, з 1796 р. – Новоросійської, а з 1802 р. – знову Таврійської губернії. За свідченнями іноземних мандрівників, у перші десятиліття перебування Криму у складі Російської імперії чисельність колоністів, які одержували землі на новоприєднаних територіях, перевищувала кількість корінних жителів, які обслуговували маєтності цих відставних офіцерів. Питання забезпечення колоністів безкоштовною робочою силою, яка б обслуговувала надані їм земельні наділи, вирішувалося не в останню чергу шляхом переселення кріпосних селян з інших російських територій.

Російська імперія опосередковано ліквідовувала залишки національно-культурної автономії кримських татар. Так, попри відсутність формальної заборони на діяльність Курултаю та Меджлісу як органів національного самоврядування кримських татар, за Городовим положенням 1785 р. на територію Криму поширювалась єдина система місцевого самоврядування Російської імперії. Однак часто у місцевих органах влади жодна особа не володіла російською мовою, і про російську владу, за влучним висловом істориків, там нагадував лише портрет імператора на стіні. Під час міської реформи 1870 р. зроблено більш масштабну спробу русифікації місцевих органів влади та управління у Криму. Так, відтоді до влади могли прийти лише представники знатних верств населення, у більшості проросійських. Ці обставини спричинили нову хвилю еміграції кримських татар до країн Західної Європи та Османської імперії.

Чи відрізняється чимось неоімперська русифікація?

Національна академія СБУ