Чий Крим: погляд з 1954 року

Передбачалось нібито укріплення економічних та політичних позицій нових обласних центрів. Саме тому і було здійснено передачу Кримської області до складу УРСР у 1954 р.

Безпосереднє обґрунтування доцільності рішення тодішнього очільника радянської держави М. Хрущова про зміну правового статусу Кримської області слід шукати в економічних зв’язках останньої з Українською РСР, що склалися у відбудовний період після Другої Світової війни. Так, знелюднілі після масових депортацій кримських татар, греків, німців, болгар та представників інших народів та спустошені внаслідок воєнних дій і радянської тактики «випаленої землі», спрямованої на запобігання можливому поверненню депортованих громадян на батьківщину, населені пункти Криму потребували як нових робочих рук, так і значної кількості продукції різноманітних видів промисловості – від важкої до легкої. Потужний потенціал місцевих галузей сільського господарства (переважно плодових) хоч і зазнав відчутних збитків під час війни, проте підлягав відновленню, яке вимагало значних зусиль.

Позаяк природні умови центральних та південних регіонів УРСР були близькими до кримських і місцеві мешканці звикли саме до таких особливостей ведення сільського господарства, у перші повоєнні роки активізувалися масові переселення українців на півострів з метою відбудови місцевого сільського господарства. У окремих місцевостях в умовах адміністративно-командної економіки навіть складалися плани таких переселень, і до Криму переїжджали цілі родини. Причому переселенню підлягали в основному досвідчені представники сільськогосподарської галузі, які могли би використовувати накопичений досвід під час роботи у Криму. Росіяни ж, яких також масово направляли до Криму, не були звиклими до таких умов роботи і в основному швидко поверталися додому.

Українські підприємства постачали до Криму сільськогосподарське устаткування, техніку, мінеральні добрива та будівельні матеріали, призначені як для відродження сільського господарства, так і для відбудови практично винищених населених пунктів. Наукові установи УРСР розробляли плани з поліпшення інфраструктури області, нові технології сільськогосподарського та промислового виробництва для потреб регіону. Саме у перші повоєнні роки з’явились, зокрема, і перші проекти будівництва зрошувального каналу, який би з’єднав водні артерії материкової частини УРСР з територією Кримської області. Однак через складність механізму фінансування таких проектів, яке мала би здійснювати РРФСР за прямим підпорядкуванням, будівництво каналу було відкладено майже на півтора десятиліття. Кримська область, у свою чергу, також робила значні внески у розвиток економіки УРСР. Так, із території цієї області до України постачалися продукти виноградарства та виноробства, окремі корисні копалини, продовольчі товари. Зрештою, територія Південного Берегу Криму все більше і більше приваблювала туристів – спочатку у вигляді «дикого» відпочинку, а потім і новозбудованими курортами, оздоровницями, базами відпочинку, санаторіями.

Редактор газети «Кримська правда» М. Кур’янов у своїй статті, надрукованій у випуску мистецького вісника «Вітчизна», присвяченому «величному акту дружби народів», наводить важливі дані щодо економічної взаємодії Криму та України у повоєнні роки. Журналіст наголошує, насамперед, на історичних економічних зв’язках, маючи на увазі торговельні шляхи з України до Криму, якими до України завозилися сіль, вино, риба та килими. Україна, своєю чергою, постачала до Криму полотно, гончарні та металеві вироби. Розвиток же рибальства та курортних зв’язків автор пов’язує з періодом перебування Криму у складі Російської імперії.

Безпосередньо ж за радянської доби, за словами М. Кур’янова, між Кримською областю та УРСР було прокладено шляхи сполучення залізничним, водним та повітряним видами транспорту, що сприяло розвитку обміну промисловою продукцією. Зокрема, з України до Криму постачалися різні види машин та промислового устаткування будівельні матеріали та продукти харчової промисловості. У свою чергу, Кримська область постачала до України продукцію чорної металургії, будівельні матеріали та промислове устаткування, які не вироблялися в УРСР, продукцію ливарної та хімічної галузей промисловості, продукцію садівництва, виноградарства, рибальства, виноробної та легкої (зокрема, шкіряно-взуттєвої) промисловості.

Будучи на порядок багатшою за рівнем забезпеченості природними ресурсами, Кримська область значно відставала від південних регіонів УРСР в економічному розвитку та у сільському господарстві. Однією із причин цього була відсутність власних прісноводних артерій у Криму. Місцеве партійне керівництво розробляло проекти створення Херсонського економічного району з метою створення умов для допомоги кримському населенню у відбудові свого регіону. Однак кримська політична верхівка розглядала такі кроки як применшення ролі Криму на радянській політичній арені та не була схильною до співпраці у цьому напрямі. Така ситуація додатково доводила необхідність установлення прямого підпорядкування між Кримською областю та центральною владою УРСР.

Слід звернути увагу на те, що у підготовці передачі Кримської області до складу УРСР були задіяні також і працівники наукових установ. Так, у 1949 р. відбулася сесія Академії наук СРСР з історії Криму, під час роботи якої було розглянуто питання стародавньої та середньовічної історії півострова. А вже у 1952 р. у Сімферополі засідала Об’єднана наукова сесія відділень історії, філософії та економіки Академії наук СРСР, на яку покладалося завдання перегляду кримської історії у світлі ідеологічних гасел праць Й. Сталіна. На цій же сесії науковці одержали вказівку дослідити історичні зв’язки між російським та українським «братніми» народами. Акцентувалась увага на нібито значних економічних вигодах для Криму після його приєднання до Російської імперії у 1783 р.

Незадовго до юридичного оформлення передачі Кримської області до складу УРСР Перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов виголосив з трибуни Верховної Ради СРСР доповідь про спільну історичну долю українського та російського народів. Незважаючи на те, що ця доповідь містила значні фальсифікації ряду фактів з історії України, метою її було продемонструвати «братні» зв’язки між двома народами. Якщо взяти до уваги думки істориків про те, що влада РРФСР намагалася схилити представників УРСР до прийняття до свого складу проблемного в економічному аспекті регіону, то можна припустити, що саме така історична фальсифікація була одним із способів такого переконання. У той же час, історики цілком достовірно встановили факти зв’язків між запорозькими козаками та Кримським Ханством, а саме союзницький характер цих зв’язків. Між козацькою та ханською державами сформувалися не лише торговельні відносини, а й укладалися союзи для боротьби проти спільних зовнішніх ворогів.

Формально-юридичний аспект зміни правового статусу Кримської області виступає, з одного боку, найбільш дослідженим, а з іншого – викликає найбільше суперечок серед політиків та науковців. Саме тому заслуговує на увагу історіографія цього питання. Проте спершу слід зупинитися на аналізі правової природи процесу зміни кордонів УРСР та РРФСР у 1954 р. Традиційно історики виділяють у процесі юридичного оформлення передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР такі етапи: прийняття рішення Комісією Ради Міністрів РРФСР про доцільність передачі Кримської області до складу УРСР та направлення запиту до Верховної Ради РРФСР; надання Верховною Радою РРФСР згоди на передачу Кримської області до складу УРСР та направлення звернення до Верховної Ради УРСР; розгляд Верховною Радою УРСР звернення Верховної Ради РРФСР із пропозицією щодо передачі Кримської області та надання згоди на такі дії; направлення Верховними Радами УРСР та РРФСР звернень із проханням про зміну кордонів республік до Верховної Ради СРСР; розгляд Верховною Радою СРСР цього питання по суті та ухвалення за результатами розгляду Указу Президії про передачу Кримської області до складу УРСР як «акт дружби двох братніх народів» та з огляду на тісні історичні, соціально-економічні та культурні зв’язки Криму з УРСР; внесення змін до Конституції СРСР та Конституції УРСР і РРФСР щодо нових кордонів цих республік.

Саме такий порядок зміни кордонів республік передбачався нормами чинної на той час Конституції СРСР 1936 р. з подальшими змінами та доповненнями. Однак окремі дослідники (здебільшого російські) стверджують, що питання про передачу Кримської області до складу УРСР мало вирішуватись на референдумі. Обстоюючи офіційну позицію Кремля, ці науковці не враховують того, що, насамперед, інституту референдуму радянське законодавство на 1954 р. іще не знало. До того ж, подібні питання в інших республіках вирішувалися без референдумів і у такий же конституційний спосіб. В. Буткевич характеризує таку конституційну процедуру як «порівняно демократичну». оскільки верховна рада республіки діяла як представницький орган громадян цієї республіки і, відповідно, мала висловлювати згоду цих громадян на проведення територіальних змін. Зокрема, ст. 22 Конституції УРСР 1937 р. та ст. 23 Конституції РРФСР 1937 р. закріплювали положення про те, що до компетенції Верховної Ради входило здійснення повноважень, віднесених союзною Конституцією до сфери відання кожної з республік в особі її вищих органів влади та управління. Тому юридичне оформлення процесу перепідпорядкування Кримської області в аспекті його імплементації на республіканському рівні аж ніяк не суперечило чинному законодавству СРСР, УРСР та РРФСР.

Де, коли і яку букву закону порушили в 1954 році? Ніде і ніяку. Хто не згоден - російський корабель вказав напрям. 

Національна академія СБУ 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства