Віолета Столярова про «особливі» умови для Криму: перевірки, доноси та відсутність інформації
Віолета Столярова прожила у Севастополі понад 30 років. Вона не змирилася з окупацією півострова і висловлювала свій протест: малювала проукраїнські графіті, розвішувала стрічки, розклеювала листівки. За це її почали переслідувати російські силовики. Стосовно Віолети загарбники відкрили кримінальну справу, її оголосили у розшук. Жінці вдалося виїхати із тимчасово окупованого Криму, нині вона будує своє життя на материковій Україні та чекає на звільнення півострова. Віолета Столярова поділилася своєю історією з Укрінформом.
СЛІДКУВАЛА ЗА РУХОМ ОПОРУ В ХЕРСОНІ ТА ПРАЦЮВАЛА, ЯК ПАРТИЗАН
- Коли розпочалася повномасштабна війна, я почала шукати в Криму антивоєнні рухи. Мені здавалося, що люди мають сказати «ні» цим подіям, – розповідає Віолета Столярова. – Але оточуючі переважно не розуміли, що відбувається, а я не розуміла, як вони не бачать усього жаху. Почувалася, ніби в божевільні. Тоді «Жовта стрічка» опублікувала повідомлення, що у Севастополі буде акція протесту. Я зраділа, та потім виявилося, що йдеться про онлайн-мітинг.
На Телеграм-каналі «Жовтої стрічки» я почала слідкувати за опором, який чинили в Херсоні. Всіляко підтримувала тамтешні мітинги, акції. Раділа за них, адже в Криму такого не було.
Я відмітила для себе, як у Херсоні боролися в умовах окупації, зокрема, розвішували листівки. Спочатку теж вхопилася за цю ідею. Роздрукувала листівки на чорно-білому принтері вдома. Обережно розклеювала, де могла: на під'їздах, парканах, лавках. Одразу швиденько йшла – було відчуття, що схоплять. Спочатку думала фотографувати свою роботу наступного ранку, адже треба було передати фото «Жовтій стрічці», їх розміщували в мережі. Але, на мій жах, на ранок не лишалося жодної листівки.
Після цього я почала розвішувати стрічки. Це слід було робити у впізнаваному місці, люди мали розуміти, що це – Севастополь, що в нас є спротив. Тож я намагалася розмістити їх десь у центрі, приміром, поблизу Севгеодезії чи пенсійного фонду, на пляжах та парках. Працювала, як партизан, автомобіль припарковувала якнайдалі. «Жовта стрічка» публікувала мої роботи і мені це приносило величезне задоволення. Так люди бачили, що Севастополь теж протистоїть.
До річниці повномасштабного вторгнення я хотіла розмістити якийсь символ спротиву в центрі міста, щоб було видно, приміром, пам'ятник затопленим кораблям. Упродовж двох днів шукала місце, та ніяк не вдавалося навіть стрічку начепити, стільки людей було навколо. Потім сіла на лавку та хотіла намалювати під нею український прапор. Зловила момент, провела жовту смугу. Після цього чекала дуже довго, але синю так і не вдалося додати.
Одного разу на камінні у парку Перемоги я хотіла намалювати літеру Ї. Витягнула фарбу, як раптом біжить якийсь чоловік. Підбіг до мене і запитує, мовляв, що ви робите. Я відповіла, що розмальовую камінь. Він сказав, що не треба цього робити. Так мене вперше засікли. Та це мене не зупинило. Я почала виходити ввечері, коли було холодно та всі лишалися вдома.
ВИПАДОК, ПІСЛЯ ЯКОГО ПРИЙШЛИ ФСБ-ШНИКИ
- Якось я хотіла перемалювати літеру Z на пісочний годинник. У мене не вийшло, надто людно було довкола, і з відчаю я вирішила зробити хоч щось. Знайшла кіоск у темному місці, подивилась, що навколо ніби немає нікого і написала на ньому «Слава Україні». При цьому автівку припаркувала поруч. Наступного ранку приїхала і побачила, що мій надпис замальовує власник кіоска. Із «Жовтої стрічки» тоді ж написали, що відеокамера зафіксувала, як я роблю надпис, і відео зі мною вже хтось виклав у соцмережі. Найгірше було те, що я сфотографувала свою роботу, адже це означало, що я комусь передала фото.
З'явилося відчуття, що мене знайдуть. Я сховала куртку, в якій тоді працювала, та, на жаль, не сховала фарби, лишивши їх у автівці.
Через день почалися наполегливі дзвінки. Перший, другий, третій… Сімнадцять дзвінків було. Я зрозуміла, що це – ці незрозумілі «силові структури». Вирішила, що треба збиратися. Змалювала собі план, де можна перечекати деякий час, а потім, можливо, виїхати з Криму. Та не встигла. Коли ми з чоловіком снідали, до квартири почали буквально вдиратися. Ми не відчиняли двері декілька годин, думали, що можливо вони підуть і я все ж зможу виїхати. Та коли через досить довгий час я вийшла, до мене підбігло двоє чоловіків у масках. Почали кричати: «Стояти!» Я кажу, мовляв, хто ви такі, чому кричите, проходьте вже на кухню. А вони: чекайте, ще двоє зараз під'їдуть. Тоді складалося враження, що вони чіпляються за такі випадки, як мій, аби створити видимість діяльності. Типу ось яку вони «спецоперацію» провернули…
Мене змусили написати заяву на ім'я начальника відділу боротьби з екстремізмом. Запитували, навіщо я зробила той надпис. Я відповідала щось на кшталт: ну, написала, і що? Потім сказали, що треба поїхати і показати, як я це робила. Коли я сідала у свою автівку, в мене почали стукати ємності з фарбами. Вони почули і кинулися оглядати авто. Я їм сказала, що фарбувала паркан. Почали розбиратися…
Показували мені багато фото із символами спротиву, запитували, чи це я робила. Я ні в чому не зізналась, хоча у них було багато моїх робіт. Потім поїхали до відділку писати протокол. Мене переконували, що я, мовляв, не розумію, що відбувається, що мене хтось «обробив». Казали, як ви так можете, в якому світлі показуєте свою батьківщину, «владу» перед світовою спільнотою… Я їм сказала, що можу пояснити свою позицію щодо батьківщини в неслужбовій обстановці.
- Мене допитували молоді хлопці, й всі – росіяни. Це відчувалося по вимові. Севастопольців серед них не було. Вони з палаючими очима мені щось намагалися доводити. Спочатку один прочитав лекцію, потім інший… У цій ситуації не було сенсу в чомусь їх переконувати. Хоча, коли ми їхали в автівці, я сказала: ось Путін вирішив розмістити ядерну зброю у Білорусі, вважайте, що це мене підштовхнуло зробити той надпис. І один із них сказав: з «ядеркою» вони, звичайно, перебрали. Тобто в одного хоч якісь сумніви були, а інші… Загалом вони мене відпустили, я сказала, що буду співпрацювати зі слідством.
Після цього я виїхала з Криму. Розуміла, що їду до тих пір, поки його не деокупують. У мене немає жодних сумнівів, що Україна поверне Крим і я туди повернусь. Питання в часі.
Коли я приїхала на материкову Україну, моя знайома дізналась, що стосовно мене відкрили кримінальну справу, за якою мене могли запроторити до в'язниці до трьох років. Також мене оголосили в розшук.
«Я ВІДЧУЛА, ЩО ПРИЇХАЛА ДОДОМУ»
- У тимчасово окупованому Криму і на материковій Україні – абсолютно різна атмосфера. Після окупації й до повномасштабного вторгнення я щорічно приїжджала на материкову Україну. І кожна така поїздка для мене була, наче свято. Як тільки перетинала кордон у районі Красноперекопська, Армянська чи на Чонгарі, опинялася в Мелітополі чи Херсоні – почуття просто переповнювали… Очікуєш у Мелітополі на потяг до Києва і напруга ніби зникає, розслабляєшся. Зовсім інші люди, інші емоції.
Цього разу мені довелося їхати з Криму через територію Росії, міста Ростов-на-Дону, Бєлгород… Почувалася там, ніби у режимному закладі. Тебе кругом контролюють, перевіряють. Всі вокзали огороджені, потрібно пред'явити паспорт, щоб пройти до зупинки автобуса, зайти до нього… Було відчуття, що можуть схопити щомиті, адже я не знала, наскільки швидко мене кинуться шукати. Нарешті перетнула кордон, побачила українських прикордонників... Рідні хлопці! Навіть природа мене ніби зустрічала: пташки співали, навколо все зелене. І я відчула, що приїхала додому.
ПРО НАСТРОЇ В КРИМУ ПІСЛЯ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ
- Із 2022-го року, коли це сталося, люди в Криму замкнулися. Навіть страшно було запитати, за кого вони, – продовжує свою розповідь Віолета Столярова. – Ні з ким ні про що не можна було поговорити, здавалося – кожен відчував, що за зайве слово він відповідатиме. Дехто із близьких мені людей казав, що не обговорює цю тему. Доводилося чути й таку думку: це ж «уряд» вирішив, а ми що… На це я казала, що якщо ви жодного разу не були на материковій Україні, то не можете скласти свою думку, а повторюєте те, що кажуть по російському телебаченню. Адже у Криму заборонений Фейсбук та Інстаграм, де можна черпати правдиву інформацію. Звісно, хто хоче, той заходить через VPN, та значна більшість зареєстровані у фсбшних соцмережах – «Однокласниках», «ВКонтакті».
Я дуже обережно розсилала своїм знайомим у соцмережах картинки, новини про війну. Хотіла зрозуміти, яку позицію займають люди, з якими давно спілкувалася. Більшість із них мені нічого не відповідали. Ті, хто розділяв мою точку зору, надсилали у відповідь подібні матеріали. Це був ніби знак, що ця людина за нас, вона все розуміє. Після того, як я виїхала до Києва, декілька людей написали: «Яка ти молодець, ми захоплюємося твоєю хоробрістю».
Пам'ятаю, відео перших вибухів у Харкові я опублікувала «ВКонтакті». Слідкувала, як зростає кількість переглядів, та потім зрозуміла, що за цю публікацію можуть здати. Тож видалила її. Там стільки «ботів», яким платять за те, щоб вираховували людей із проукраїнськими поглядами.
ПРО ПРИЇЖДЖИХ РОСІЯН
Більшість тих, хто приїхав до Криму з Росії – держслужбовці. Вони обійняли гарні посади, приміром, у якихось департаментах, і агітують за «владу». Я закрила свій бізнес у 2020-му році й мені довелося потаксувати. Тоді зрозуміла, як багато в Криму приїжджих із Росії, зокрема з північних регіонів. Були й такі, які казали, що переїхали жити на півострів просто так. Я запитувала у них, а як же робота? Мені могли відповісти: приїхали, бо тут добре, а роботу знайдемо.
Ці люди нічого не знали про Україну, як ми жили до окупації. Вони впевнені, що Росія тут назавжди. У них не виникало питання щодо законності анексії.
Дехто запитував: «А чим ви не задоволені?». Я відповідала, що багато чого Росія зробила безцеремонно, вторгнувшись у наше життя. Багато чого у нас забрала, нав'язала своє законодавство, з яким ми не згодні. Це стосується навіть правил дорожнього руху, банківської системи, освіти, медицини, та всього! Ми незадоволені, тому що російська влада не враховує думку людей.
«СПОЧАТКУ СТВОРЮЮТЬ ПРОБЛЕМИ, А ПОТІМ ЗНАХОДЯТЬСЯ ТІ, ХТО ЇХ МАЄ ВИРІШУВАТИ»
2014-й рік у Криму був роком повного беззаконня та збагачення. Тоді можна було не сплачувати податки. Українські банки вийшли, російські ще не зайшли. У Севастополі були лише два місцеві банки, які швидко збанкрутіли. Із 2015-го почали заводити на півострів російську інфраструктуру. Казали, що мешканці Криму спочатку мають сплачувати половину суми податків, яку платять росіяни, та ми дійдемо до рівня РФ. Росіяни були незадоволені через це. Я чула від них репліки, що щастить же кримчанам: ми такі гроші платимо, а для них – особливі умови. Та я вам скажу, що всі податки для підприємців у Криму піднялися до російського рівня вже з 2017-го року. Тоді запровадили касові апарати, і це ще та біда виявилася, бо, за російським законодавством, самостійно нічого не можна зробити – одразу з'явиться фірма, яка тебе буде обслуговувати. Так, якщо раніше в мене був один бухгалтер, який вирішував усі мої питання, то тут виявилося, що потрібно укладати угоду з фірмою. Це значно дорожче обходилося.
Такий підхід створює проблеми у багатьох сферах життя. Приміром, у нашому садовому товаристві на мисі Фіолент постійно виникали проблеми зі світлом та газом. Хотілося б відмітити, що Росія – країна, в якої так багато газу, а в Криму Фіолент за всі ці роки так і не газифікували. Старі мережі також ніхто не намагається модернізувати. Взагалі, на Фіоленті, у рекреаційній зоні, вони збиралися будувати СІЗО, уявляєте? Та люди вийшли на протест, відстояли.
Росіяни все їхали й їхали на Фіолент, землі скуповували та скуповували. Електромережі взагалі вже не витримували навантаження. Раніше наше товариство обслуговував місцевий електрик. А тут сказали, що це незаконно і треба укладати угоду з такою-то фірмою. А вона – не зрозуміло де, крайніх там не знайдеш. От і сиділи люди взимку без світла та газу. Ось вона, система російська. Якось усе так у них побудовано, що спочатку вам створюють проблеми, а потім нібито знаходяться якісь фірми, які мають їх вирішувати. Та насправді на вас паразитують.
Загалом із 2015-го року почали «закручувати гайки» у всьому. Ліцензії, дозволи, плати-плати... Звичайно, доходи почали зменшуватися.
Цікава ситуація склалася щодо виплати пенсій. Росіяни пішли на хитрість: дали гарні гроші тим, хто вийшов на пенсію в 2014-му році. Також одразу підняли зарплати вчителям, бюджетникам. Цим людей підкупили. Та вийшло так, що людям, які виходили на пенсії в інші роки, не було підвищених виплат. Заробітні плати також почали знижувати то там, то там. Приміром, у 2018-му році пенсії в Криму були копійчані навіть за російським рівнем. Потім почали щось індексувати, щоб присікти незадоволення. Все, що могла Росія гарного запропонувати – підвищити на рубль пенсію.
ПРО «БОРДЮРНУ ЕПОПЕЮ», РЕМОНТ ПАРКУ ПЕРЕМОГИ ТА БУДІВНИЦТВО ОБ'ЇЗНОЇ ДОРОГИ В СЕВАСТОПОЛІ
По всьому Севастополю, та й по Криму в цілому, після окупації почалася “бордюрна епопея”, – згадує Віолета Столярова. – Де треба, де не треба, виривали старі бордюри та встановлювали нові. Люди обурювались: вам що, немає чого робити? Здавалося, і сміх, і гріх із цими бордюрми. Та якось стало відомо, що у мера Севастополя – свій бордюрний завод.
Та згодом виявилося, що бордюри – це квіточки. Бо в Севастополі взялися перебудовувати парк Перемоги. Змінилося декілька компаній, які його реконструювали. Укладали угоду, виділяли гроші, а за деякий час фірма зникала. Ні грошей, ні ремонту, все розбите стоїть. Знаходять іншу фірму – те саме. Складалося враження, що такий задум. Коли я їхала, парк так і не доробили.
Просто «казкова» ситуація була із будівництвом об'їзної дороги. Скільки на ній підрядників змінилося... П'ять років будували дорогу довжиною 10 кілометрів. Затори, спека, ремонт… Ось така відмінна риса в росіян. З подібним ми в Криму до окупації не зустрічалися. Тому дуже сподіваємося, що ЗСУ виженуть цю орду і ми почнемо будувати світлий, вільний, привітний до всіх людей з усіх країн Крим.
Валентина Рингель
