Богдан Ступка, який боявся війни
Напередодні свого 70-літнього ювілею Богдан Ступка, жартуючи, в розмові з Олександром Ткаченком цитував свого батька: «Головне, сину дотягти до 70-ти, - а потім живи, скільки хочеш».
Жарт виявився пророчим – це був останній День народження актора. Сьогодні йому могло би виповнитися 74.
Богдан Сильвестрович Ступка народився 27 серпня 1941 року на Львівщині у селищі Куликів, яке тоді було окуповане німцями. Спогади про війну боляче врізалися в його пам’ять: «Я не люблю війни, бо з дитинства боюся стрільби. Мені було всього лише три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться бій, йдіть з будинків. І тепер усе життя мене переслідує страх. Цей страх іноді примушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш заховатися – це не ти, це завжди хтось інший.
Сім’я Ступки була артистичною - після війни батько і дядько Богдана співали у хорі Львівського оперного театру, тож дитинство хлопця минуло за лаштунками.
Навчався на заочному відділенні філологічного факультету Львівського університету. 1961 року закінчив студію при Львівському українському драматичному театрі ім. Марії Заньковецької і до 1978-го там працював. У 1970-му дебютував у кіно роллю Ореста Дзвонаря у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка.
У 1978 році Сергій Данченко - творчий наставник Богдана Ступки очолює Київський академічний драматичний театр імені Івана Франка, того ж року на його запрошення до Києва перебирається і Богдан.
Серед найвідоміших: роль Тараса Бульби в одноіменному багатосерійному проекті Володимира Бортка, роль Богдана Хмельницького у фільмі "Вогнем і мечем" Єжи Гоффмана, роль Тараса Шевченка у фільмі "Тарас Шевченко. Заповіт" Станіслава Клименка.
Богдан Ступка - народний артист СРСР (1991) і України (1980), Герой України (2011), нагороджений орденами Ярослава Мудрого IV, V ст. (2010, 2006), орденами «За заслуги» І, ІІ ст. (2001, 1999).
Лауреат численних українських і міжнародних премій, у тому числі «Тріумф» (2006), Міжнародної премії ім. К.Станіславського (1996, Росія) та ім. Сіді Таль, премії незалежних критиків «Кришталева Турандот» (Москва), кінопремії «Золотой орел» (2010, за роль Тараса Бульби), Державної премії України імені Олександра Довженка (посмертно, 2012), премії ТЕФІ за найкращу чоловічу роль (посмертно, 2015).
Але особливо дорогою для нього, як сам він не раз зізнавався, стала Національна премія України ім. Тараса Шевченка (1993), яку він отримав у 1993 році за головну роль у виставі «Тев’є-Тевель» за Шолом-Алейхемом.
«Я пишаюсь Шевченківською премією. Вона для мене дуже дорога. Я її дуже і дуже пізно отримав. Я її отримав у 93-му році. Причому символічно - за Шолом-Алейхемового «Тев’є-Тевеля». Це 93-й рік. І вистава ця, слава Богу, тьфу-тьфу-тьфу, уже 22-й рік іде. І завжди зал забитий.»
Роль Тев’є Ступка зіграв понад 300 разів. А Шевченківська премія у 1993-му складала 200 купонів. «Ми скинулися цими купонами і відзначили», - згадував пізніше Богдан Сильвестрович.
Цю роль, а також ролі Миколи Задорожного в "Украденому щасті" Івана Франка і Івана Петровича Войницького у «Дяді Вані» Антона Чехова Ступка називав найдорожчими і найпам’ятнішими своїми театральними роботами. Щодо кіно, то Богдан Сильвестрович гірко жартував, що він «український актор, який знімається в російських фільмах» і «український актор, який знімається в польських фільмах».
Богдан Ступка помер після тривалої хвороби 22 липня 2012 року. Похований на Байковому кладовищі.
Укрінформ.
