Корупція з повітря та старого каміння
Ця тема в Україні лежала під сукном десятиріччя. Вона не кидалася в очі, оскільки державні пам'ятки не такі помітні, як, наприклад, державні монополії, на яких панує менеджмент олігархів. Музеї - не розкішні вілли держчиновників, які збудували їх, жодного дня не працюючи у бізнесі. Але музеї, прилеглі території, буферні зони національних заповідників - клондайк державних чиновників зі сфери пам'яткохоронної діяльності, контрагентами яких є рекламодавці та забудовники.
Бізнес на «охороні пам'яток культурної спадщини" це класичний випадок того, що у антикорупційних дослідженнях називають «зловживаннями компетенцією». Три найпростіші приклади корупційних заробітків або «зловживання компетенцією» на пам'яткохоронних об'єктах виглядають так.
Перше. Облік пам'яткоохоронних пам'яток.
Включення та виключення будинку з переліку пам'яток, що може дати старт для забудови у історичному ареалі без дотримання правил, без геодезичних досліджень та експертизи громадськості: чи не порушить об'єкт історичного обличчя та ландшафту. Цікаво, що раніше боротьба за збереження історичного обличчя, наприклад, столиці була у сфері інтересів лише громадських містозахисних рухів. Але сьогодні напрямок збереження історичних міст потрапив у фокус уваги Єврокомісії. У Єврокомісії є програми, пов'язані із збереженням історичних міст. Запровадження культури недоторканості історичних кварталів та пам'яток у малих містах та вписування саме таких історичних пам'яток в урбаністичні стратегії - сучасна політична тенденція та предмет опіки європейських інституцій.
Друге. Видача дозволів на забудову в історичних зонах заповідників.
Продукування дозволів на забудови в історичному ареалі - золота жила для людей із компетенцією їх видавати. Набути паперу, який дозволив би забудову у найсакральніших місцях, не складало труднощів для гаманців забудовників. Втім, у столиці це щоразу набувало негативного суспільного резонансу. Війни між забудовниками та громадськими активістами, захисниками історичного ареалу, тривають роками. Чи не кожного року активісти складають топ найскандальніших забудов. Захисники історичних ареалів склали мапу гарячих точок
недобросовісних забудовників. Ми переглянули рейтинги топ-скандалів за кілька років, найбільш показовим був рейтинг, складений 2010 року. Тут чітко демонструється, що предметом зазіхань забудовників були зони Лаври, Софії, Пейзажної Алеї, Аскольдової Могили. З роками до списку додавалися Гостинний Двір, кінотеатр" Жовтень" та багато інших об'єктів. Так виглядає топ-скандалів забудов 2014 року .
Лише після Майдану в лютому 2015 року Київрадою під тиском громадськості було накладено мораторій на виділення земельних ділянок під будівельні роботи на території буферних зон пам'яток всесвітнього значення.
Третє. Золотоносні борди на території музеїв.
Ще одне джерело надходжень, абсолютно непомітне оку суспільства, реклама у зонах національних музеїв. Території музеїв завжди цікавили рекламодавців. Дозволи на розміщення реклами залишаються найнепрозорішою ділянкою.
ХТО САМЕ ОХОРОНЯЄ?
«Пам'яткоохоронці», якщо говорити на сучасному слензі, це люди, які в силу своєї компетенції заробляють на трьох вищезазначених схемах. На які саме структури спираються забудовники? У «пам'яткоохоронній» сфері нема єдиної корупційної вертикалі, але заробляють різні відомства (є деколи одні й ті самі особи з «пам'яткоохоронних структур»). Вони вибудовують під себе дозвільну систему або лобіюють створення під себе управління чи департаменту в органах держвлади. У чорному списку містозахисного руху найвідомішої ініціативи «Збережи старий Київ» є, наприклад, окрім власне прорабів та забудовників, керівників бізнес-груп, ще й п'ять архітекторів, один з колишніх міністрів культури та один з очільників науково-дослідного інституту пам'яткоохоронної діяльності Віктор Вечерський. Офіційне завдання цієї наукової інституції - піднімати теоретико-методичний рівень пам'яткознавчих студій. Втім, очільників цього відомства Вечерського, Сердюк не раз згадують, як людей, які докладали рук до занепаду пам'яток, обгрунтовуючи дозвіл на їхнє знесення. Помітним «охоронцем» є ще один діяч Андрій Вінграновський.
На думку журналістів, пара Вінграновський (він є чоловіком сестри Сергія Льовочкіна, ЗМІ стверджують про їхні спільні інтереси у сфері забудови) - Вечерський, в період Януковича у департаменті охорони культурної спадщини Міністерства культури лобіювали централізоване управління архітектурними пам'ятками, що дозволило забудовувати столицю хаотично та нехтувати збереженням цих пам`яток.
Після революції Гідності звільнити Євгену Ніщуку цю пару «охоронців» вдалося тільки, розформувавши департамент.
Але цей інститут не єдина команда, яка «охороняє» та «имеет». До тих, хто причетний до забудов активісти відносять і колишніх головних столичних архітекторів: і Бабушкіна, і Целовальника.
В березні 2014 року після революції Конфедерація будівельників України звинуватила в корупції і такі органи:
Департамент культурної спадщини та культурних цінностей Мінкультури (очолював А. Вінграновський),
Науково-методичну раду Мінкультури з питань охорони культурної спадщини (очолював В. Вечерський),
Державну архітектурно-будівельну інспекцію Києва,
Департамент містобудування та архітектури,
Державну архітектурно-будівельну інспекцію України,
Реєстраційну службу і управління архітектури у виконавчих органах усіх регіонів України.
Керівник цієї конфедерації (забудовник) Лев Парцхаладзе у недавньому інтерв'ю заявив, що Держкомзем, Держреєстр, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю та місцеві управління архітектури та містобудування є найбільш корумпованими органами. Ну якщо вчорашні забудовники, як Лев Парцхаладзе, які, до речі, також були у чорному списку активістів, декларують своє бажання жити та будувати без корупції та без зазіхань на історичну спадщину, то влада готова надати їм таку можливість.
НОВА КОНЦЕПЦІЯ ОХОРОНИ ПАМ`ЯТОК
В середу на засіданні кабінету міністрів міністр культури В'ячеслав Кириленко презентував Концепцію нового Закону про збереження нерухомої культурної спадщини. Суть концепції – в трьох принципах: дерегуляція, децентралізація та норми прямої дії.
«Ніяких спроб будувати нові об'єкти за рахунок руйнації окремих пам'яток та історичних ландшафтів цілих міст. Має бути знищена будь-яка можливість подвійного тлумачення норм пам'яткоохоронного законодавства, оскільки така можливість завжди буде життєдайним грунтом для корупції. Максимальна кількість повноважень в охороні пам'яток має бути передана на місця, а кількість дозволів і погоджень максимально зменшена», - охарактеризував завдання В'ячеслав Кириленко.
Якщо детально, то реформа виглядає так.
Дерегуляція. Вона передбачає створення нового законодавства з нормами прямої дії, які виключатимуть різні тлумачення, скасування 70% різних видів дозволів і погоджень, запровадження процедур, що забезпечать прозорість адміністрування. Спрощення і децентралізацію процедур внесення в Державний реєстр нерухомих пам'яток та створення єдиної електронної інформаційної системи, яка буде загальнодоступною та відображатиме максимально повну інформацію про всі пам'ятки в Україні. Тобто, фактично, наявність реєстру скасовує можливість зловживання із обліком та виключенням з реєстру.
Децентралізація. Вона передбачає передачу на місцевий рівень усіх повноважень щодо видачі приписів, розпоряджень, дозволів, надання адміністративних послуг, пов'язаних із охороною усіх категорій пам'яток, окрім тих, що відносяться до об'єктів ЮНЕСКО, державних історико-культурних заповідників, археологічних територій, що охороняються. При цьому на центральному рівні буде створено дієвий механізм контролю за діями і рішеннями місцевих органів охорони культурної спадщини. Тобто, керівники музеїв в містах та регіонах не їздитимуть до столиці, щоб отримати дозвіл на надання адміністративних послуг, пов'язаних із охороною усіх категорій пам'яток. Це позбавляє шматка хліба столичних продуцентів таких дозволів. На наші заперечення чиновникам з апарату міністра, що корупція може переміститися в регіони, ми почули, що за центральною владою залишається право контролю.
Третій елемент реформи - посилення адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення пам'яткоохоронного законодавства, створення на законодавчому рівні ефективних інструментів для негайного припинення виявлених порушень.
До норм прямої дії відноситься заборона розміщення реклами на пам'ятках об'єктів ЮНЕСКО та державних історико-культурних заповідників, законодавче обмеження щодо розміщення реклами в буферних зонах об'єктів ЮНЕСКО, на інших пам'ятках, в межах їх територій, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць.
ПЕРША РЕАКЦІЯ ЕКСПЕРТІВ ТА СОЦМЕРЕЖ
Ігор Луценко, народний депутат України, голова руху «Збережемо старий Київ»:
«Безумовно, це величезний крок уперед. І підхід правильний. Ми зараз маємо законодавство, яке у частині захисту пам'яток державні органи просто відмовляються застосовувати, а в частині дозволів на будівництво та розміщення реклами існує маса підзаконних актів, котрі діють на руку нечесним чиновникам та бізнесменам.
Потрібно вивести максимум норм на рівень закону.
Утім, про реальну реформу можна буде говорити лише тоді, коли документ пройде Кабмін, потрапить у Раду, і парламент ухвалить законопроект хоча б у першому читанні. Поки що - лише початок дискусії. В законі чітко слід прописати процедуру, яку б не зміг скасувати жоден підзаконний акт. Якщо цей законопроект проголосують у залі, то я буду вважати це проривом. Бо хороший текст можуть довго мурижити в парламенті. Наприклад, я говорив із профільним будівельним комітетом і передбачаю, що вони там будуть чинити опір прийняттю закону. У Верховній раді представлені лобісти забудовників. І будемо відверті: забудовники і зараз активні, пам'яткоохоронне законодавство все одно порушується. Я думаю, що слід взагалі поставити питання про скасування пам'яткохоронних інститутів, які були джерелом корупції. Наш рух робив все, щоб найбільш одіозні фігури у сфері забудови не були присутні у державній владі. Хоча я вважаю, що справи по Сердюк та Вінграновському давно повинні бути в суді. Певні персони зі сфери пішли. Ну Кличко звільнив головного архітектора Целовальника. Пізно, правда. Але, наприклад, архітектурна інспекція, яка погоджує дозволи, до сих пір - кримінал, корупція та суцільний злочин.
Іван Дивний, історик, коментуючи пропозиції Кириленка менш оптимістиний:«Пам'яткоохоронне законодавство за своєю суттю обмежувальне, отже його дозволи і погодження - це основний інструмент регулювання пам'яткоохоронного процесу і стримування забудовників від вільного чи невільного вандалізму. Міністр Кириленко щасливий повідомити першим пунктом, що "70% діючих дозволів і погоджень скасовуємо". Отже, в моєму розумінні, робочий, функціональний інструментарій послаблюється. До того ж, "більшість погоджень, які лишаються, передаємо на місця як повноваження місцевих громад". Тобто, туди де переважно бракує фаховості у пам"яткоохоронних питаннях, де ці питання завжди поступалися приземленішим, прагматичним побутовим проблемам і де вистачає своєї локальної корупції та лобізму. Натомість, як противага, "адміністративна та кримінальна відповідальність за пошкодження чи руйнацію пам'яток посилюється в рази". Тобто, будуть суворіше карати за те, що й зараз карається.
Х Х Х
Напевно, обидва експерти мають рацію. Хоча Ігор Луценко, не лише теоретик, а й практик містозахисного руху, переконаний, що якщо усі існуючі заборони не працювали, штатні «пам'яткоохоронці" їздили на мерседесах та жили у розкішних будинках, а з мапи зникали історичні пам'ятки, то прийшов час кардинальних змін. Точним критерієм корисності закону буде реакція профільних комітетів. Але історик Іан Дивний має рацію у тому, що передача дозвільної системи вниз може просто перенести центри корупції. Чи вистачить міністерству сил для контролю?
І, нарешті, третє. Більшість коментаторів переконані, що головним пам'яткоохоронним імпульсом могла б стати умова, якби хтось з вищезгаданих осіб сів за видачу дозволів та погоджень. Тоді і суспільство, і забудовники зрозуміли б, що держава не жартує.
Лана Самохвалова. Київ.
