- Знаєте, ображає. Але це не підходяще в даному випадку слово. Що значить «ображає»? Тебе вбивають, а я словом ображаю? Тому оцей біль мусимо пережити. І все одно перемогти. Я зараз на завершальній фазі чергової пісні «Бандера-2». Дуже крута буде історія. Тобто, зберігається той самий агресор-ватник і наш світлий українець. Але вже навпаки. Там історія починається з іншого. Агресор-ватник вже йде нібито на примирення: «Алё, бандэра, ты чё обиделся, да? Какого х..ра? Короче, давай мириться. Какая на фиг, между нами граница. К тебе приду я и обниму. Я от пиндосов лично спасу». Я кажу: «В твоїй башці гудуть не ті колокола. В своїй душі спалив ти людяність дотла. А під вікном моїм цвіте калина, і хоче спокою моя родина. А під вікном моїм цвіте калина. Та й не простить тебе моя родина». (Співає). Не буду розповідати всю історію. Хай буде такою маленькою інтригою. Мені, до речі, надсилали листи з Москви: «Сергей, пожалуйста. Мы приглашаем на телепередачу на программу «Время покажет» в качестве эксперта по международным отношениям. Оплачиваем перелет, гостиницу, суточные». Я кажу у відповідь: «Дуже вдячний. Я вас запрошую з камерой та програмою «Время покажет» на Майдан. Дам всі оцінки, всі необхідні коментарі. А в додаток поведу по бруківці, де пролита кров, де ваші снайпери стріляли в наших хлопців та дівчат. Буде вам програма «Файфура покажет». Вони зникали, потім знову з'являлися. 

- Ви їздите в зону АТО з об'єднанням Музбат. Як атошники вас сприймають?

- Мене вразило найбільше, що у хлопців внутрішній спокій. Вони всі такі усміхнені. Я вперше як приїхав,  згадалася мені повість «Тарас Бульба» Гоголя. Вони такі увішані кулеметами, пістолями з боку на штанях і т.д. Але є внутрішній спокій, правда, є усмішки. Вони відкриті люди, розумієте. І це дуже приємно, що є от така душевність.

- Різні є, згоден. Але в мене, якось так вдається, що я в усіх педагогів просто влюбляюся. Ну, вони мене примагнічують. По-перше, тим, що вони більше знають. І до того тягнешся, липнеш. Я пам'ятаю, першу лекцію. За вікном сніг, в підрясниках молоді студенти, такі, знаєте, «грачи прилетели» на білому снігу, прочищали доріжки. А професор Чернишов у семінарії каже нам: дивіться, на всіх старезних схилах колись розпочали рити свої перші печери Преподобні Антоній, Феодосій, і вже пройшли віки, які вже досягнення, духовні, а вони завжди з нами. Вам зараз дається така благодать від Господа: почерпнути дещо, в духовній школі. І в мене отакі потьоки, пацьорки сліз, бо неможливо це стримати. Думаєш: Господи, дійсно, яка благодать. Більше скажу, Лана, я чітко усвідомлюю, я не написав би жодної своєї пісні, якби я не навчався в семінарії. То дало такий поштовх, вони не просто мною придумуються, так як ми з вами говорили, де черпаєш сюжети. Не черпаю, вони от є, їх треба просто брати і зафіксувати. Тому я просинаюсь і серед ночі, і запишу, а потім зранку читаю, думаю. Семінарія - це і оновлення життя, і спонукання до того, щоб запрацювали по-іншому твої глузди. І щиросердечно скажу: запрацювало. Тепер з'являються слова, словосполучення, мелодії, часто вночі. Потім я їх для себе розшифровую, ті слова зранку і сам дивуюсь. Я через пісню даю меседж, посил, цю інформацію, це одкровення, якщо хочете. Для того, щоб воно капнуло в мозок. Я прошу, наприклад: ти вбий в собі звіря - кацапа. Кацап хто такий? Кацап з тюркського - вбивця, різник. Ти повинен у собі вбити його. Ти. І воскреси в собі людину. Я спеціально звертаюся російською: «Воскреси в себе человека». І далі вже українською: «Ось тобі моя права рука».

- Ми можемо сказати вашим друзям, що пісня «Бандера» - це благовєствованіє, бо теж народилася після навчання у семінарії?

- А й слухайте, там так смішно в семінарії... Бо якщо у такому поважному віці прийти в семінарію і писати доноси митрополиту на Файфуру, шо вот, какой нєнадьожний.

- Ви знаєте, мені чогось так здається, Лано, що у кожного народу своя закваска. Ми всі - тварі Божі, але все одно, якимось дивним чином кожен народ має свою характерну йому поведінку, відношення до життя, світосприйняття. З огляду на це я відповім, як того громадянина сформувати. В Україні це одна історія. Ми м'якші, душевніші, культурніші, європейськіші. Там у Росії, як би не було, інша закваска. Там вона просто зовсім інша. Я особисто для себе роблю таку оцінку: вони - народ-каїніти, тобто вбивці. Шкода, що це так. Але знаєте, Каїн був чи не був? Був. Він вбив? Вбив. Від нього рід далі пішов чи не пішов. Але гени, хромосоми нікуди не діваються, нікуди. Враховуючи це, ми маємо 140 мільйонів каїнітів - вбивць. Не всі вони такі далеко, але я кажу про підгрунтя, то яке воно дано. Ну що зробиш, на жаль. 

- ... богословія Сергія Файфури. 

- Ні, так воно не мною придумано. Я для себе його розшифровую. Але разом з тим, маючи отаке колосальне військо дикунів і вбивць, ми повинні відноситися, як до дурненького і хворого - треба його приласкати, дати цукерочок, похвалити, ох який ти. 

Ми зараз як нація перебуваємо в стані весни. Нехай затяжної, але все одно весни. І маємо підготуватися до повноцінного воскресіння. Воно затягнулося. Я не кажу, що це ті 20 років новітньої історії України, ні. Воно затягнулося можливо віками вже. Ця весна, яка ніяк не дозріє до благодатного літа. Але має бути і те благодатне тепле літо, та золота доба, і повноцінно насичена, багатюща осінь, як дари божественні. Обов'язково це має бути.

Розмовляла Лана Самохвалова

Фото: Олена Худякова, Укрінформ