Україна без російського кіно. Ціна і перспективи
Ось уже з місяць, як в нашій країні діє Закон про внесення змін до Закону України "Про кінематографію" (щодо фільмів держави-агресора), згідно з яким в Україні забороняється показ кінострічок, створених в Росії після 1 січня 2014 року. Для нашої країни, яка довгі роки створювала фільми і серіали в ко-продукції з Росією, причому віддавала їй провідну роль на світовому кіноринку, цей закон, з одного боку, повинен допомогти встати на ноги, але з іншого - занадто багато хто об'єднався з російської кіноіндустрією. Тому з приводу його введення було висловлено чимало думок і зламано списів.
Але, як відомо, теорія повіряється практикою. Тому Укрінформ поцікавився, як провідні українські кіновиробники сприйняли Закон, який застосовується до їхньої роботи.
Є СВОЇ ПЛЮСИ
Андрій Коваль, програмний директор каналу 1+1 упевнений, що закон про заборону показу російських фільмів стане благом для національної кіноіндустрії: «Заборона російської продукції, як я розумію, не в тому, що вона шкодить чомусь або комусь. Це спроба наших законодавців позбавити «українських» грошей телевізійну та кіноіндустрію Росії, які багато в чому вплинули на підігрівання конфлікту всередині України і формування ворожої громадської думки стосовно української держави серед самих росіян.
Хоча, зазначає Коваль, ворожі для України пропагандистські кліше і месиджі зустрічаються в (на перший погляд) нешкідливих і нейтральних продуктах. Як люблять говорити видатні пропагандисти - найкраща пропаганда та, яка що такою не вважається.
Схоже, що канал 1+1 першим відчув кон'юнктуру ринку, практично замінивши всю російську продукцію на українську і європейську. І навіть скупив турецьке виробництво, частуючи домогосподарок східним серіальним милом. А на питання: «чи Готові наші кіностудії створити достатню кількість українських фільмів, щоб заповнити вітчизняний ефір». Андрій Коваль запевняє, що вже зараз сітка каналу 1+1 на 80%-90% складається з неросійського контенту. А в перспективі 2-3-х років таким можна зробити мовлення на всіх російських каналах, питання тільки до його якості. А так як канал 1+1 давно вів політику використання власного продукту, то Закон аж ніяк не вплинув на його роботу. «Ми і так в своїй роботі керувалися не тільки буквою, а й духом закону», - запевняє Коваль.
Позитивно в цілому оцінив Закон, у розмові з кореспондентом Укрінформу, заступник керівника групи StarLightMedia Анатолій Максимчук. «Сам собою Закон про внесення змін до Закону України "Про кінематографію" (№3359), на мій погляд, корисний. Він вносить уточнення відносно російських фільмів та серіалів, які ствоені після 1 січня 2014 року».
А актор Олексій Зубков, відомий з фільму «Охоронець», зауважив, що зараз його стали запрошувати і українські кіновиробники, які раніше воліли бачити на знімальних майданчиках російських артистів. Олексій не тільки не постраждав від закону, але і виграв. Нещодавно по «Інтеру» пройшов український серіал «Запитайте у осені» за участю Зубкова.
КИЛИМОВЕ БОМБОМЕТАННЯ
Тим не менш, обмеження, запроваджені Законом, багато хто вважає надмірними. Анатолій Максимчук, наприклад, порівняв їх з «килимовим бомбометанням».
«Що стосується самої заборони, зазначив він, то, звичайно, таке "килимове бомбометання" заборон - це не те, як має діяти держава в демократичній країні у 21 столітті. Заборони, які застосовуються державою відносно до творів культури і мистецтва, повинні бути точковими та обґрунтованими на рівні змісту твору. І тільки після аналізу вмісту. Не заперечуючи власне права держави на заборону, їм важливо не захоплюватися. Ніхто не проти обмежень на показ в телеефірі тих чи інших екранних продуктів, ми самі не раз відмовлялися від серіалу або фільму, якщо вважали його таким, що принижував національну гідність наших глядачів. Але ми проти спрощеного підходу і відсікання художніх творів виключно за формальними ознаками».
Безумовно, сказав Максимчук, «ми повинні знімати своє. Але хочеться це робити не через заборони. Бо лінійного зв'язку "заборонили серіал якості Х - зняли новий серіал якості Х" не існує. Забороняти легко, навіть дуже легко. Тому, коли дізнаєшся, що держава все більше захоплюється заборонами, вдаючись до них, як до головного інструменту управління культурою, - це засмучує».
ЗАБОРОНЕНИЙ СТУПКА
Не секрет, що для багатьох вітчизняних каналів всі ці роки головним джерелом наповнення ефіру були російські серіали і навіть російські тематичні передачі, куплені як «секонд хенд». Втім, ця практика продовжується і сьогодні, адже на наших телеекранах не вгамовуються вінтажні «Вгадай мелодію» або «Слідство ведуть знавці...». Це і зрозуміло - завжди простіше просто купити чи «позичити» програму зрозумілою українському телеглядачеві мовою, ніж створювати свою «з нуля».
Все це потворно позначилося на пріоритетах вітчизняного споживача культури. Чудово пам'ятаю глибокодумні висновки редакторів, з якими доводилося працювати: мовляв, наші провідні виконавці, актори і режисери - це «не формат», а ось витівки Діми Білана або інтерв'ю з якою-небудь затрапезною серіальною артисткою з Москви - саме те! Вихований російською масовою культурою глядач і слухач таке ковтав з щенячим захопленням.
І ось ваги справедливості різко хитнулися в інший бік. Чи Не занадто різко?
Цого року Україна готується відзначити 75-річчя талановитого артиста Богдана Ступки. І от питання: а чи зможемо ми в ці дні побачити його в ролі Тараса Бульби в однойменному фільмі Володимира Бортка? Так, можливо, фільм антиукраїнський, «русскомирский», і сам Бортко - недоброзичливець України, але за 7 років прокату всіма кінотеатрами і телеканалами країни, вже дійшов свого висновку.
Сам Богдан Сильвестрович під час прем'єри «Тараса Бульби» говорив, що для України картину потрібно перекласти українською мовою, щоб позбавитися перекручування в діалогах, і тоді «Бульба» зазвучить, як патріотична вітчизняна стрічка. Не переклали. Але заборонили!
Туди ж потрапили фільми, зняті українською Film.ua «Будинок з ліліями», «Метелики», наша давня українська кінематографічна гордість «Польоти уві сні і наяву» Романа Балаяна, талановите «Собаче серце», не кажучи вже про російські «Дубровський», «Орлову і Александрова», «Сільського вчителя» і ще 160 фільмів.
Справедливості заради зазначу: є в цьому списку і сучасні стрічки про «непереможну радянську армію», але більшість - сльозливі мелодрами про провінційну любов. І не можна не визнати, що це - чимала частина життя пересічного українця, домогосподарок і пенсіонерів. І аргументовано пояснити: чому ці фільми чи серіали могли зашкодити нашій державі, ніхто не спромігся.
Офіційні причини заборони іноді виглядають просто гнітюче - «там в кадрі 5 хвилин грає старий маразматик якийсь».
ГРОШОВІ СПРАВИ
Не обійшлося і без фінансових втрат для кіновиробників і прокату. Про зниження темпів кіновиробництва після заборони російської ко-продукції каже кінознавець Антон Філатов. «Після відходу російських продюсерів знизилися і темпи, і фінансові потужності кіноіндустрії. Все-таки росіяни набагато більше вкладали в кіно, ніж це відбувається у нас. Але з 2014 року через зрозумілі причини вони пішли з України в Білорусію тому, що там кіновиробництво дешевше, ніж у самій Росії. І хоча голова Держкіно Пилип Іллєнко запевняє, що український продакшн як і раніше активно працює, але цифр, які це підтверджують, я поки не знайшов».
Через політичні розбіжності з російськими акторами каналу 1+1 довелося закрити успішний серіал «Свати». Хоча, за словами актора Федора Добронравова, зйомки тільки тимчасово припинені через неможливість московських артистів приїхати до Київа. На питання, чи закрили серіал, Добронравов відповів: «Ми не можемо приїхати на зйомки туди, а вони - до нас. Все! Як тільки ця можливість з'явиться, сподіваюся, зйомки відразу відновляться".
Чимало українських акторів через почуття патріотизму ще до офіційних заборон відмовилися від роботи в російському кіно. Це Римма Зюбіна, Ірма Вітовська, Ада Роговцева, Ахтем Сейтаблаєв... Список можна продовжити. Артисти не хотіли працювати на кіноіндустрію агресора. Але всі вони постраждали у фінансовому плані. І багато артистів просто не бачать виходу, як їм обійтися без російських гонорарів. В Україні у них немає роботи.
ЯК ОБІЙТИ ЗАКОН
А паралельно знаходяться лазівки, щоб обійти заборони. «В попередній версії закону був лише термін "зроблені", і це залишає можливість показати фільм, знятий в 2014-му, який законодавці хотіли заборонити», - зазначає Максимчук.
Андрій Коваль в свою чергу вважає, що доповнення до закону лише уточнює і ліквідує прогалини базового акту: «Деякі телекомпанії продовжували купувати новий російський контент і намагалися видавати його за продукцію, вироблену до зазначеної дати. Після поправки стає неважливим, коли вироблений продукт, головне - коли була його світова прем'єра. Тепер, в ефірі наших каналів стане менше серіалів і кіно з роком 2013 виробництва і світовою прем'єрою в березні 2016.»
Чи будуть намагатися обходити це обмеження? «Так, - вважає Коваль, - але більш грубо - видаючи російський контент за український, або контент третіх країн. Але такі маніпуляції будуть вже більш очевидними для контролюючих органів».
Актор Олексій Зубков, взагалі впевнений, що в ситуації зі зйомками російських фільмів в Україні нічого суттєво не змінилося. Він, як і раніше, знімається в російських серіалах. І російські артисти, як і раніше приїздять на зйомки в Україну, запевняє Олексій Зубков. Адже багато творці вважають, що вони вище політики.
Інформація про російських виконавців в українських фільмах мене дуже здивувала. Сумніви в правдивості цих відомостей розвіяла Поліна Толмачова, PR - директор Film.ua group. Поліна пояснила: «Для нашої кінокомпанії головне не національність артиста, а те, наскільки він підходить для ролі. Його типаж, талант, мова. Ми може запросити і британця, якщо він нам підійде. Тому і росіяни у нас зараз знімаються, але набагато менше, ніж раніше. Звичайно, ми спочатку проводимо кастинги серед українських артистів та запрошуємо у першу чергу їх. Але якщо виконавця не знаходимо, то шукаємо за кордоном. І російські артисти найзатребуваніші через мову. У них немає акценту. Це все творчі завдання. Політика тут ні при чому».
НЕ ЗАБОРОНА, А ПРОТЕКЦІЯ
В цілому ж, «потрібно видавати протекціоністські закони для розвитку власного кіновиробництва, а не складати чорні списки», впевнений артист Остап Ступка.
Остап пропонує українським законодавцям простудіювати закони про кіно, прийняті у Франції та Польщі, де «свій» фільм у прокаті отримує пільги, а відсоток від реклами на телебаченні спрямовується на розвиток кінематографа. Саме ці положення допомогли європейським країнам гідно конкурувати з Голлівудом за гаманці і серця глядачів.
«Нове законодавство з кінематографії має також впорядкувати продюсерську систему в Україні і полегшити роботу менеджерів кіно. У кіновиробництві саме продюсер несе відповідальність за розробку проекту та за його остаточний результат».
І потрібно ввести поняття «національний продукт» для ко-продукції, як це зроблено у Франції, вважає Ступка: «Там існує 100-бальна система, де кожна позиція виробництва фільму, починаючи від авторів і до виконавців першої, другої, третьої ролі, а також мови, якою знімається стрічка, визначають у результаті національність цього фільму. Ця шкала і забезпечує пільги для фільмів».
***
Ситуація сьогодні склалася дивна - заборони є, допомоги немає. Кожен повинен виживати, як може. Думки представників галузі однозначні: зараз потрібно не просто дати більше грошей на виробництво художніх фільмів, але і підтримати телекомпанії в їх прагненні створити справжній український серіал. Потрібні закони, які надають пільги національному продукту при оподаткуванні. Потрібні закони про меценатство, які успішно працюють в Європі.
Мені можуть заперечити, що кіно і серіал - це індустрія. Так, індустрія, але не у нас. Більшість фільмів в прокаті не збирає навіть тих грошей, які на них витрачені. Це, найчастіше, успішна тільки фестивальна, а не прокатна кар'єра. А щоб видати на гора кілька шедеврів, потрібно запустити сотні картин, серед яких викристалізується один-два діаманта.
Згадайте, адже у нас є прекрасний досвід тієї ж «Роксолани» Бориса Небієридзе, створеної в голодні 90-ті роки, є «Украдене щастя» Андрія Дончика (2004 рік), які користувалися успіхом не тільки у нас, але і за кордоном. Хоча і не шедеври, і зняті вони були не за мільйонні бюджети. Просто робили ці фільми справжні ентузіасти, ряди яких, на жаль, все рідшають.
Ліліана Фесенко, Київ.
