Плоди довженкового саду. День кіно без орденів, але з надією

Сьогодні День українського кіно. На державному рівні святкування вийшло досить скромним, бо нікому з кінематографістів нині не вручають ні орденів, ні звань. Навіть Указ про нагородження  Державною премією імені Олександра Довженка за видатний внесок у розвиток національного  кіно вчасно не підписано.

Однак кінематографічна спільнота напередодні свята традиційно зібралася біля пам'ятника батькові українського кінематографа Олександру Довженку на кіностудії його імені.

Біля постаменту стояв кошик яблук  з довженківського саду, тож кожен міг «вкусить від древа» його. Генеральний директор кіностудії Олесь Янчук  трохи сумно привітав спільноту, зауваживши, що в державі йде війна, тож - не до кіно. Та висловив сподівання, що всі ресурси, які нині йдуть на оборону, перекинуть на культуру, щойно запанує мир.

А от міністр культури Євген Нищук зауважив, що не все так погано. Наступного року на зйомки фільмів буде виділено близько півмільярда гривень, що є рекордом фінансування галузі. «Я був зворушений тим, що вулиці Серафимовича на Русанівці , де колись мешкав  актор Іван Миколайчук, присвоєно його ім'я. Так київська влада зробила гарний комплімент українському народові, - додав він. -  Сьогодні ми розрізали стрічку на місці, де закладений камінь майбутнього пам'ятника Івану Миколайчуку. Такої ж пам'яті потребує й постать Юрія Іллєнка. Дякувати Богові, нещодавно встановлено пам'ятник на могилі Богдана Ступки. А в жовтні-листопаді постане ще один пам'ятник артистові біля театру імені Івана Франка». 

«Я дихав цим повітрям, - згадав міністр і актор свої студентські роки на кіностудії Довженка.- Підглядав, коли вже Роман Балаян вийде зі свого кабінету, щоб можна було його перепитати: «А  вам не потрібні, бува, молоді артисти?» Кость Петрович Степанков запитав мене під час зйомок «Острова любові»: «А від кого у тебе такі блакитні очі?»  А я відповів: від мами. І тоді Степанков зауважив: подякуй мамі. Я це назавжди пам'ятаю»

Що ж до нагород і почесних титулів, міністр пообіцяв, що до 9 листопада -  до Дня працівників культури, в уряді виправлять ситуацію і таки присвоять дадуть звання кінематографістам.

Втім, тривожно не тільки за весь кінематограф. А й за яблуневий сад кіностудії Довженка. Бо, за словами міністра. йому настійно пропонують продати територію кіностудії у центрі міста, а натомість побудувати десь за межами столиці нову. Чи вдасться комусь так натиснути, що міністр відступить? Ніщук пообіцяв, що ні: «Я не думаю, що український кінематограф відродиться без довженківського саду».

Серед новин, що пролунали на зустрічі, мабуть загал зацікавить та, що, як сказав голова Держкіно Пилип Іллєнко, вже виділені кошти на фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри», який зніматиме режисер Олесь Янчук на кіностудії  імені Довженка.

Стало відомо й те, хто отримає цьогоріч Довженківську премію - голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач  назвав ім`я режисера Віктора Олендера. Нагороди митець удостоєний за документальний фільм «Костянтин Степанков. Спомини». Це 8 серій про історію українського кіно через призму особистості великого кіноактора. Указу президента ще не має, але, запевнив Тримбач, днями він буде підписаний.

Користуючись нагодою, «Укрінформ» провів бліц-опитування серед кінематографістів і очільників галузі. Попрохали їх склати власну ТОП-п`ятsрку найкращих українських фільмів. Багато хто був заскочений зненацька, навіть висловлювали побоювання, що колеги можуть образитись. Однак рейтинг скласти таки вдалося.

Міністр культури Євген Нищук: «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, «Поводир» Олеся Саніна,  «Плем'я» Мирослава Слабошпицького, «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, «Камінний хрест» Леоніда Осики.

Режисер Роман Балаян: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, «Земля» Олександра Довженка, «Володя великий, Володя маленький» В'ячеслава Криштофовича, «Чорна курка або підземні жителі» Віктора Греся, «Бумбараш» режисерів Миколи Рашеєва і Абрама Народицького, «Ніч коротка» Михайла Белікова

Режисер В'ячеслав Криштофович: «Земля» Довженка, усі фільми Сергія Параджанова, «Бірюк» та «Поцілунок» Романа Балаяна, «Ніч коротка» Михайла Белікова.

Режисер Олесь Янчук : «Тіні забутих предків»  Сергія Параджанова, «Біла птаха з чорною ознакою» Юрія Іллєнка, «Камінний хрест» Леоніда Осики, «Вавілон ХХ» Івана Миколайчука, «Польоти уві сні та наяву» Романа Балаяна.

Актор Тарас Жирко:  «Земля» Олександра Довженка, «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка, «Райські птахи» Романа Балаяна, «Нескорений» Олеся Янчука, серіал «Час збирати каміння» Володимира Андрощука.

Директор низки українських фільмів  Валерій  Сардудинов: «У бій йдуть одні старі» Леоніда Бикова, серіал «День народження буржуя» Анатолія Матешка, «Тарас Шевченко» Тараса Денисенка, «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка.

Голова Держкіно України Пилип Іллєнко:  «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка, «Земля» Олександра Довженка, «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, «Останній бункер» Вадима Іллєнка, «Камінний хрест» Леоніла Осики.

Як бачимо, спектр виявився широким. Хоча є стрічки, які називали майже всі. І взагалі, які фільми минулих років варто називати «українськими», а які «радянськими»? І чи взагалі можливий такий поділ? Вирішили спитати про це Пиллипа Іллєнка.

«За радянських часів, сказав голова Держкіно, вважалося, що українське кіно - це те, що зроблене в Україні. Але українським насправді можна вважати лише те, що має відповідні культурні маркери. Тому кожен з фільмів потрібно оцінювати індивідуально, але головні критерії - це мова і прив'язка до культурного дискурсу, а також  залучення до їх створення митців, які вважають себе причетними до української нації.

Однак й радянське кіно не підлягає декомунізації, бо на нього цей закон не розповсюджується».

Тож ті, хто долучив до списку найкращих українських фільмів і ті, що створені в рамках ідеології СРСР, не помилилися. Це теж українське кіно!

Ліліана Фесенко, Людмила Українка.Київ.

Фото: Павло Багмут / Укрінформ.

УКРІНФОРМ, СПИРАЮЧИСЬ НА ОЦІНКИ ІНТЕРНЕТУ, СКЛАВ СВІЙ СПИСОК 12 НАЙКРАЩИХ УКРАЇНСЬКИХ ФІЛЬМІВ ВСІХ ЧАСІВ. ЧИТАЙТЕ І ПОРІВНЮЙТЕ.

1. «Земля»

Фільм режисера Олександра Довженка, знятий у 1930 році, наразі є класикою світового кінематографа, і, мабуть одним з найвідоміших українських фільмів у світі.

Проте, в Радянському Союзі майже відразу після прем'єри картину заборонили. Її «реабілітували» лише у 1958 році, після того, як на Всесвітній виставці в Брюсселі група кіноекспертів включила роботу українського режисера в список 12 кращих фільмів всіх часів.

2. «Тіні забутих предків»

Фільм режисера Сергія Параджанова, знято на кіностудії Олександра Довженка у 1964 році, за мотивами однойменної повісті Михайла Коцюбинського.

Ця стрічка стала акторським дебютом для Івана Миколайчука. А музику для кінофільму написав нині всесвітньовідомий український композитор Мирослав Скорик.

Прикметно, що «Тіні забутих предків» український глядач побачив на рік пізніше за європейського і американського. Тільки після того, як кінострічка з тріумфом була показана в світі, радянське керівництво мусило зробити «прем'єру». Загалом фільм «Тіні забутих предків» отримав 39 міжнародних нагород та 28 призів накінофестивалях (із них - 24 гран-прі) у двадцять одній країні світу.

3. «За двома зайцями»

Фільм знятий на київській кіностудії Олександра Довженка у 1961 році режисером Віктором Івановим, й нині вважається одним з кращих українських фільмів в комедійному жанрі.

В основу стрічки лягла однойменна п'єса Михайла Старицького. Цікаво, що спочатку фільм отримав «другу категорію» і планувався до показу тільки в Україні, але коли його частково переозвучили ті ж актори російською мовою, він був представлений у всесоюзному прокаті. Досить довгий час існувала лише російськомовна версія, але у 2013 році в Маріупольському фільмофонді реставратори знайшли українську фонограму легендарного фільму. Її реставрували, і глядач зміг по-новому побачити і почути гру легендарних українських акторів Олега Борисова, Маргарити Кринициної, Нонни Копержинської, Миколи Яковченка та інших.

У 1999 році фільм «За двома зайцями» отримав державну премію імені Олександра Довженка, на жаль режисера Віктора Іванова вже не було в живих.

4. «Білий птах з чорною ознакою»

Фільм знятий на київській кіностудії імені Олександра Довженка у 1970 році режисером Юрієм Іллєнком.

Нині стрічка  є однією з перлин українського поетичного кіно. Чіткий нарратив, бездоганна «картинка» (оператор Вілен Калюта) і сузір'я акторів - Кадочникова, Миколайчук, Ступка - роблять кіноісторію про трагічну долю сім'ї Дзвонарів витвором кіномистецтва. Час лише додає краси і неповторності цій кінострічці. Ідея фільму належить Іванові Миколайчуку, сценарій писали разом: Миколайчук та Іллєнко. Події фільму відбуваються впродовж складного десятиліття 1937-1947 років на території Буковини. За радянських часів гостроти стрічці додавала й «бандерівська» тематика - один із братів Дзвонарів Орест (його неперевершено грає Богдан Ступка) стає вояком УПА.

«Білий птах з чорною ознакою» купили чимало країн, він здобув різні міжнародні нагороди: премію «Срібні сирени» в Соренто (Італія), гран-прі «Золота пектораль шаха Ірану» МКФ в Тегерані, дипломи МКФ у Сан-Франциско, Бєлграді, Токіо, Сіднеї, Мельбурні.

5. «Астенічний синдром»

Фільм режисера Кіри Муратової, знятий у 1989 році на Одеській кіностудії. Він вийшов на самісінькій межі, на зламі епох. Як завжди, про що б не знімала Муратова, у неї виходить, передусім, «про кого».

У центрі будь-якої з її кіноісторій, починаючи з дебютних «Коротких проводів» чи «Довгих зустрічей» і закінчуючи останнім «Вічним поверненням» - людина з її рефлексіями, непростими стосунками з собою, з оточуючими, взагалі зі світом. Кіно від Муратової завжди гостре і незручне, стовідсотково авторське, артхаузне. Його не дивитимуться мільйони, але уявити сучасний кінематограф без Кіри Георгіївни просто неможливо. Фільм вийшов в обмеженому прокаті, дехто з дуже радянських кінокритиків його жорстко критикував, як критикували все, що знімала Муратова. Натомість на Берлінському МКФ (1990) «Астенічний синдром» отримав «Спецприз» журі.

6. «Лебедине озеро. Зона»

Кінострічку було знято у 1990 році Юрієм Іллєнком. Цей фільм з'явився за рік до проголошення незалежності України. І в цьому ж, 1990 році пішов із життя автор сценарію  геніальний Сергій Параджанов. У фільмі йдеться про Чоловіка, який за три дні до завершення терміну ув'язнення тікає з неволі. Він переховується у напівзотлілому постаменті Серп і Молот. Його знаходить Жінка. Вони закохуються одне в одного. Оце власне і вся історія - проста, невибаглива і вічна як світ. Але фільм сповнений різного роду ремінісценцій, алюзій, так само як і передчуттів.

На міжнародному кінофестивалі в Каннах (1990) Юрій Іллєнко отримав за нього приз Міжнародної федерації кінопреси (FIPRESCI). Фільм, як і інші кінороботи Юрія Іллєнка давно став класикою українського кіно.

7. «Щастя моє»

Фільм режисера Сергія Лозниці вийшов на екрани у 2010 році.

Він є першим повнометражним фільмом документаліста Лозниці і першим ігровим фільмом, що представляв Україну в конкурсній програмі МКФ у Каннах. Це роуд-муві (дорожнє кіно), дія якого відбувається у пострадянській глибинці. Картина не для вразливих - упродовж стрічки автор, навіть, не змальовує, а фіксує майже апокаліптичний стан людської бездуховності, відчуження, насилля та жорстокості.

«Щастя моє» здобув масу схвальних відгуків від кінематографічної спільноти світу та був удостоєний нагород на багатьох кінофестивалях, зокрема він одержав Гран-прі і приз  FIPRESCI 40-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість».

8. «Той, хто пройшов крізь вогонь»

Фільм знятий продюсерським центром «ІнсайтМедіа» за підтримки Державної служби кінематографії України. Режисер Михайло Іллєнко, у головних ролях: Дмитро Лінартович, Віталій Лінецький, Ольга Гришина, Віктор Андрієнко, Іванна Іллєнко, Олексій Колесник, Олександр Ігнатуша. Прем'єра фільму у світі 21 вересня 2011 року, на українські екрани вийшов 19 січня 2012 року.

Сюжет фільму створено на справжніх подіях. В ньому розповідається про звичайного українського хлопця Івана Додоку, що народився під Полтавою, служив пілотом у радянській армії, згодом став Героєм Радянського Союзу, але його було звинувачено у державній зраді й засуджено до сталінських таборів. Не бажаючи провести решту життя за колючим дротом відважний льотчик тікає. Доля заносить його на інший континент, де він знаходить притулок у індіанському племені й згодом стає його вождем.

Фільм отримав перше визнання на Гран-прі ІІІ Київського міжнародного кінофестивалю; головна нагорода у номінації «Повнометражний ігровий фільм» на Омському кінофестивалі; спецдиплом журі та Приз Гільдії кінознавців і кінокритиків Слон відкритого фестивалю кіно країн СНД, Латвії, Литви і Естонії «Кіношок-2012».

9. «Хайтарма»

Перший кримськотатарський повнометражний художній фільм, створений каналом АТR в 2012 році, прем'єра фільму відбулася 17 травня 2013 року

Режисер Ахтем Сейтаблаєв, актори фільму: Ахтем Сейтаблаєв, Олексій Горбунов, Усніє Халілова, Андрій Мостренко, Андрій Самінін, Валерій Шітовалов, Юрій Цурило, Леся Самаєва, Олексій Тритенко, Дмитро Суржиков.

Стрічка створена на основі реальних подій і розповідає про сталінську депортацію кримських татар, вчинену у травні 1944 року. Ця трагічна сторінка в історії кримських татар показана через призму сприйняття прославленого льотчика Амет-Хана Султана. За збігом обставин на час перебування льотчиків у Алупці припала операція НКВС з примусової депортації кримських татар.

Картина отримала нагороди кінопремія «Ніка»; найкращий повнометражний фільм; дві премії на міжнародному кінофестивалі «Кімерія» в Італії; найкращий український фільм за версією Премії Національної спілки кінематографістів України; Гран-прі трускавецького міжнародного кінофестивалю «Корона Карпат».

10. «Плем'я»

Фільм є дебютною повнометражною роботою українського кінорежисера Мирослава Слабошпицького. Світова прем'єра стрічки відбулась у травні 2014 року на престижному МКФ у Каннах. Крім цього, фільм був представлений ще на майже 100 кінофестивалях світу і здобув рекордну кількість нагород - понад 40. Найпрестижнішим є мабуть Гран-прі «Тижня критиків» на тому ж таки Каннському кінофестивалі. Схвальні відгуки про кіно від українського режисера можна було почути з вуст найіменитіших метрів світового кінематографа, що для Слабошпицького було неабиякою відзнакою, не менш вартісною, аніж почесні статуетки.

Особливістю «Племені» є те, що він є першим фільмом у світі, знятим без єдиного слова - виключно мовою жестів, і при цьому не має субтитрів, інтертитрів чи закадрового голосу. Драматична історія, що розгортається поміж молодими людьми в одному з інтернатів для глухих захоплює глядача від початку і тримає в високовольтному напруженні до самого кінця.

11. «Поводир, або Квіти мають очі»

Фільм режисера Олеся Саніна, знятий у 2014 році.

Це історична драма, в якій йдеться про мандри Радянською Україною американського хлопчика і українського сліпого кобзаря напередодні та під час Голодомору 1932-1933 років. Над сценарієм фільму працювали, окрім самого кінорежисера, такі відомі в українському культурному просторі особи, як Ірен Роздобудько та Олександр Ірванець. Одну з ролей у фільмі зіграла, як завжди неперевершена, Джамала, можна там побачити і Сергія Жадана, який грає (майже себе) поета Михайля Семенка. Фільм захоплюючий і хвилюючий водночас, до того ж, вирізняється гарним кадром - оператором був Сергій Михальчук.

12. «Брати. Остання сповідь»

Фільм знятий Pronto Film за підтримки Державного агентства з питань кіно. Українська прем'єра стрічки відбулася 18 вересня 2014 року в головному конкурсі на київському міжнародному кінофестивалі «Молодість». В український широкий прокат вийшла 24 вересня 2015 року.

Режисер Вікторія Трофіменко, актори фільму: Наталія Половинка, Віктор Демерташ, Олег Мосійчук, Роман Луцький, Микола Береза, Вероніка Шостак, Ягиш Орест, Юрій Денисенков.

Фільм знятий за мотивами роману «Джмелиний мед» шведського письменника Торні Ліндрена. Це психологічна драма про двох братів-гуцулів, які доживають віку в гірському селі в Карпатах.

Стрічка була представлена на 21 кінофестивалі, і отримала 4 нагороди на міжнародних кінофестивалях. Разом з тим, «Брати...» є першим українським фільмом, який відібрали на три кінофестивалі класу «А» - в Індії, Шанхаї та Москві. У Румунії фільм визнали «Найкращим дебютом», а на кінофестивалі «Кіношок» стрічка здобула нагороду за «Найкращий сценарій».

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.