Реформа освіти в Україні: релігійний аспект

2 липня 2015 р. Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів», надавши релігійним організаціям право виступати суб’єктами заснування не лише духовних, але і загальноосвітніх навчальних закладів.

Авторами законопроекту № 1447 виступили народні депутати Павло Унгурян, Лілія Гриневич та Віктор Єленський.

Поштовхом до цієї законотворчої ініціативи стали численні звернення християнських громад до Міжфракційного депутатського об’єднання «За духовність, моральність та здоров'я України».

Павло Унгурян наголосив на тому, що саме в дитячих садочках та школах, заснованих церквами, відбувалося духовне виховання та формування світогляду наших дітей”.

Представляючи законопроект у парламенті, Голова Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич, пояснила важливість таких змін:

«Сьогодні будь-яка організація чи приватна особа має право заснувати школу, а релігійна організація не має такого права. І це повністю суперечить Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», де закріплено право батьків виховувати своїх дітей відповідно до своїх переконань та ставлення до релігії».

Віктор Єленський, заступник голови Комітету ВР з питань культури і духовності зауважив, що ухваленням цього закону «законодавець покінчив з унікальною для Європи ситуацією: адже в Європейському Союзі немає країн, котрі б забороняли Церквам відкривати публічні школи та вищі навчальні заклади».

В історії християнства відзначено прагнення християн робити добро в суспільстві і покращувати умови життя, особливо в галузях медицини та освіти. Це лежить в основі християнської віри, ґрунтується на християнській точці зору, що кожна людина створена і любимо Богом. Дійсно, в Європі та США школи, засновані релігійними організаціями, мають багаторічну історію та користуються популярністю через високу якість освіти. У багатьох країнах Європи вони навіть отримують державне фінансування

Для розв’язання цього питання на законодавчому рівні протягом 25 років посткомуністичного періоду (від проголошення Україною  Незалежності) знадобилось дев’ять років! З середини 2000-х років доцільність усунення дискримінації релігійних організацій щодо надання їм права засновувати навчальні заклади різного рівня поділялась багатьма представниками експертного середовища.

З питаннями до політичного керівництва держави (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів) неодноразово зверталась і Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. Це єдине в світі міжконфесійне об’єднання, що представляє 18 церков і релігійних організацій та одну між церковну релігійну організацію, охоплюючи 95 % релігійної мережі усіх основних християнських конфесій України: православну, католицьку та протестантську та інших віросповідань.

Після ухвалення проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів)» (реєстр. № 1447), за який проголосувало 237 народних депутатів, у представників громадянського суспільства в Україні з’явилась впевненість у тому, що цей закон створить умови для реалізації міжнародних стандартів у сфері освіти (the European Convention and the EU Charter of Fundamental Rights), які гарантуватимуть право на заснування та управління навчальними закладами, та забезпечить право батьків та осіб, що їх замінюють, на вибір навчальних закладів для здобуття  освіти своєї дитини в залежності від їх філософських і релігійних переконань, як зазначено у Конвенції про права дитини.

Тому з 2015 року в Україні почався процес легалізації християнських навчальних закладів, що мають за мету: формування християнського світогляду у свідомості учнів шляхом впровадження навчальних програми з інтеграцією християнських цінностей. Інтеграція християнських цінностей - це гармонійне поєднання академічної та духовної істини в процесі викладання навчального предмета, яке впливає на знання, формування характеру та поведінки учнів. Цінності, що проголошені в українському навчальному плані, особливим чином укріплені в християнських школах, так як ці цінності кореняться в християнських традиціях. Все, що потрібно від всіх шкіл в Україні, поширюється і на християнські школи, в тому ж числі.

В  Україні християнські навчальні заклади поки що не визнані державою, попри анонсований нею процес декомунізації, навіть, з ухваленням прогресивного закону, що надає право релігійним організаціям засновувати навчальні заклади. Ситуація наступна:

-  в Україні освіта не є пріоритетом державної політики, тому відсутні відповідні фіскальні механізми, які визначали б певний податковий режим, що враховує потенційну можливість існувати і розвиватися навчальним закладам України,

- християнські навчальні заклади функціонують тільки у приватному секторі, але і в ньому виникають проблеми при реєстрації у визначенні типу приватного навчального закладу як – «християнський навчальний заклад»,

- приватні християнські навчальні заклади не мають права отримати такий самий доступ до комунальних приміщень, як загальноосвітні комунальні навчальні заклади, хоча і виконують державне замовлення, дотримуються законодавства України і необхідної якості у виконанні державних стандартів освіти,

- водночас, приватні християнські навчальні заклади щорічно економлять кошти місцевого бюджету, створюючи робочі місця та самостійно утримуючи матеріально – технічну базу невід’ємної інфраструктури навчального закладу (будівлі, приміщення, комунікації, земельна ділянка, на якій розташований заклад, спортивні та дитячі майданчики), що належить територіальній громаді міста та використовується виключно під освітню діяльність,

- державне фінансування (субвенція), як і фінансування з місцевих бюджетів, також відсутнє,

- в цілому, система освіти в Україні не забезпечує розвитку різноманітності навчальних закладів, свободи вибору і чесної конкуренції в освіті, що є гарантією демократичної правової держави.

Реформа освітньої сфери в Україні здійснюється без урахування потреб замовників освіти – батьків, що представляють різні конфесії. Крім того,  в об’єднаних територіальних громадах, які за реформою децентралізації вважаються вже створеними, члени релігійних громад складають більшість населення, особливо у західних регіонах України. Але за відсутності  соціологічних досліджень у визначеному напрямку, право на доступ до отримання якісної освіти цією категорією громадян України залишається не реалізованим.

В Україні ще панує стереотип, що зводиться або до пострадянського негативного ставлення до релігії та церкви як таких, або до упередженого ставлення щодо тих чи інших релігійних спільнот. Не дивлячись на те, що секуляризм, що панує у сучасному суспільстві, претендує на нейтральність, в реальності ж являє релігію як щось ненормальне та ірраціональне.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів» закріплює важливість надання заявлених прав:

по – перше, у забезпеченні права батьків та особам, що їх замінюють, при виборі школи для їх дітей.

по – друге, у наближенні України до європейських стандартів (нині у різних країнах світу функціонує більше 200 тис. християнських шкіл),

по – третє, у подоланні наслідків тоталітарної політики щодо ставлення до релігії та церкви,

в - четверте, у демонополізації сфери освіти та створенні умов для забезпечення здорової конкуренції в ній.

Саме тому представники релігійних організацій, громадських об’єднань, професійних спілок (педагогів – християн, юристів – християн), відповідаючи на численні запити представників міжконфесійної громадянської спільноти щодо стану християнської освіти в Україні, почали процес імплементації ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо заснування релігійними організаціями навчальних закладів» з метою роз’яснення позицій цього закону та створення умов для інституалізації християнської освіти в Україні, освіти, якої потребує громадянське суспільство.

Альбіна Паренюк 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства