- Ведучі - симпатичні.

- Відбирали й українці, й європейці, тому що всі ключові рішення ми повинні приймати спільно з Європейською мовною спілкою - в цьому природа «Євробачення». Тобто, вони повинні подобатися не тільки українцям як організаторам, але й більшості наших європейських колег. Тому це спільна робота, і вони беруть у цьому активну участь і схвалюють також наш вибір і наші пропозиції. Запорука успіху в тому, що це - спільна робота.

10-12 березня керівники делегацій усіх 43 країн-учасниць «Євробачення», які будуть брати участь у конкурсі, приїдуть до України. У них відбудеться засідання, і вони вперше відвідають арену Міжнародного виставкового центру, де відбуватиметься пісенний конкурс. І після їхнього огляду, з 18 березня ми починаємо вже повністю підготовчий етап до «Євробачення» у МВЦ. Арена закривається, запроваджується спеціальний режим, починають будувати конструкції трибун, сцени і т. д. І 30 квітня починаються перші події «Євробачення»: репетиції, проби звуку і т. д.

- Я переконаний, що ці серіали будуть. Трохи загальмувалася справа з новим законом про державну підтримку кінематографії. Президент вніс кілька пропозицій, але в парламенті поки що їх не розглядали. Однак, я переконаний, найближчим часом Верховна Рада проголосує пропозиції Президента, і закон після цього набуде чинності. Там якраз передбачений, серед іншого, механізм підтримки телесеріального виробництва з боку держави. Тобто, 50% може вкладати держава, 50% - відповідний  телеканал. Це оптимальний підхід, тому що телеканал тоді забезпечує трансляцію. Фільм повинен з самого початку мати заздалегідь заплановану і гарантовану аудиторію. Тобто, якщо будь-який з великих телеканалів дає 50% своїх коштів, то вони, по-перше, ними ризикують і розраховують на повернення, з іншого боку - дають свій ефір. Це вже успіх. 50% дає держава, щоб стимулювати телеканали. При цьому держава, враховуючи, що в новому законі є і культурний тест і т. д., дає кошти тільки на телесеріали, які мають суспільне значення. В широкій рамці, але мають. І тому з'явиться тема і про Мазепу, і про інших наших героїв, про все, що може бути зняте повчально і важливо для нашого світогляду. А з іншого боку - цікаво, з живими перипетіями, з усіма кінематографічними підходами, які забезпечують касу телевізійну чи кінотеатральну.

- У парламенті є три мовні законопроекти. Один, який готували громадські активісти - Тарас Шамайда, Катерина Чепура, Сергій Оснач. А внесли, як і два інших, теж депутати з різних фракцій. Але, за моїми оцінками, ситуація в парламенті така, що жоден з них поки що не проходить. І ситуацію, і зміст ще будуть обговорювати. Те, що має бути ухвалений новий закон про державну мову - це 100%, для мене  - це повна очевидність. І те, що має бути скасований закон Колесніченка-Ківалова, так само. Зараз Конституційний Суд розглядає цю справу. Якщо він підійде бодай мінімально неупереджено, закон буде скасований хоча б тому, що він ухвалений з грубими порушеннями закону про регламент тоді, ще 2012 року.

- Я знаю, що ви суворий націонал-демократ з традицією, але все одно запровадження закону знову викличе бурю, чому б не йти потроху, вносити зміни в існуючі закони?

- Я думаю, що в Україні всі мовні питання просуваються дуже потрошки, починаючи від 1989 року. Як був ухвалений закон про мови, з того часу все дуже поволі просувається. Можна йти шляхом внесення змін, наприклад, як у питання з квотами були внесені зміни до закону Колісніченка-Ківалова в перехідних положеннях.  Але таких законопроектів у такому випадку треба внести сотні. Тому що закон КаКа (Колесніченко-Ківалова - ред.) практично повністю змінив законодавче поле у частині мовної політики. Тож впроваджувати мовну політику сотнею змін до існуючих законів - невдячна і дивна праця. Дивна тому, що у нас проукраїнська проєвропейська більшість парламенту. І тому треба шукати консенсус щодо нового базового мовного закону. Може він втратить якісь найбільш контраверсійні норми, які зараз дебатуються, але треба ухвалювати базовий закон про мову, це однозначно. І це рано чи пізно трапиться. Просто, на мою думку, чинний парламент, для цього видається найкращим, а яким буде наступний - важко сказати. Я думаю, що в наступному провести ці питання буде ще складніше. Всі три законопроекти зараз на розгляді. І депутати вийдуть на якийсь один закон в ідеалі.

- Я, з вашого дозволу, не буду думати, що робити з їхніми активами, але я скажу, що кожен канал, якщо він має ліцензію на мовлення в Україні, повинен бути проукраїнським. Тобто, працювати не на окупанта,  а на українські національні інтереси, не поширювати зневіру, ненависть, ворожнечу, в  найчутливіших питаннях давати підходи, які зміцнюють країну, а не бути підривним каналом. От і все. В будь-якій країні світу підривні канали закриваються.

- Як жест доброї волі, вони могли б взяти або самі зняти, наприклад, серіал про Мазепу, так, як підтвердження лояльності?

- Це питання до власників, але програмова політика має збігатися з ліцензійними умовами і українським законодавством будь-якого каналу, не залежно від того, хто власник. Яка різниця, хто власник, якщо канал працює на Україну - це одне питання; якщо він працює проти України, також не повинно бути різниці, хто є власником. Має бути рішення Нацради з питань телебачення та радіомовлення, попередження і скасування ліцензії, і це повинно стосуватися кожного каналу, тим більше в умовах війни Росії проти України.

Те, що Україна нині зовсім інша, доведено героїзмом наших бійців на Сході - і добровольців, і бійців регулярних формувань

- Чи є стратегія консолідації українського суспільства?

- Безумовно, ступінь патріотизму значно вищий, ніж це було до початку Революції Гідності. Значна частина наших співвітчизників, які вважали Росію «старшим братом», який ніколи не підніме руку на «молодшого» -  я це беру в лапки, бо це в їхній системі координат було, отямилися вже тільки після того, коли почалася війна на Півдні й на Сході. Це для них був шок, світоглядний шок. І з огляду на переосмислення цією частиною людей своїх поглядів на життя, на Україну, на Росію, на українсько-російські стосунки, ступінь патріотизму в країні значно виріс. І це вже зовсім інша Україна, ніж та, що була до 2014 року. Це факт, який, по суті, не потребує вже доведень, бо все це доведено героїзмом наших бійців на Сході - і добровольців, і бійців регулярних формувань. І ці факти дістають підтвердження щодня після кожного обстрілу і кожного бою.