- Будь-яка нагорода приємна. До мене на одному з кінофестивалів підійшов канадський звукорежисер і, потиснувши руку, сказав: «Дуже хороше звучання». І це для мене стало більш важливою нагородою, ніж, якби я отримав офіційний диплом. Але думка професійного журі дорогого коштує: його рішення про нагороду фільму дає привід митцю рухатися далі - наче виростають крила. З'являється почуття відповідальності за нову роботу - щоб вона була не гірше за попередню. І навіть виникає страх помилки. Іноді творчі люди для стимулу і натхнення їдуть в подорож, дивляться фільми, відвідують виставки, беруть участь у самодіяльності. Адже не можна сісти за стіл і думати: я митець, я працюю, тому повинен зосередитися на своєму завданні, відгородившись від усього світу. У мене так не виходить. Мені потрібні додаткові емоції, стан закоханості... Будь-яка нагорода додає сили, щоб культивувати в собі творчий потенціал. А у даному випадку - моя премія - це ще й перемога всієї української анімації. Напевно вона надихне ще якихось режисерів на нові мультфільми. А тут ми бачимо доказ того, що країна бачить і цінує нашу роботу. Це перемога усього колективу, який створював серіал.

- Звичайно. Адже нами була проведена величезна робота. Через цей проект пройшло більше 100 молодих митців - (сценаристів, режисерів, аніматорів, художників, декораторів, акторів, монтажерів тощо...). Я був художнім керівником всього проекту і режисером 6 фільмів з 26. Ці 6 фільмів і подавалися на здобуття Шевченківської премії. В цілому, цей проект був задуманий для молодих мультиплікаторів ще 7-8 років тому. Тоді взагалі нікому було робити анімаційне кіно. Спадкоємність поколінь на той момент була перервана, а молоде ще не сформувалося. У нас режисерів-мультиплікаторів зараз виховує Сивокінь Євген Якович. Він випустив вже 4 курси молодих фахівців. Але тільки одиниці з них залишаються в професії. Адже їм нікуди подітися. Ось ми придумали нашу студію «Новаторфільм» для того, щоб дати їм трамплін - можливість зробити свої 3-хвилинні коротенькі мультфільми.

Але вийшло так, що на цей проект почали приходити не дипломовані мультиплікатори, а журналісти, перекладачі, соціологи, монтажники тощо. Приходили вони з однією-єдиною фразою - «Я все життя мріяв робити мультиплікаційне кіно». Ми нікому не відмовляли. Протягом півроку всіх навчали, виявляючи потенційні таланти. А потім за цими підсумками обирали до знімальної групи для виробництва мультфільму.

- Де можна буде побачити серії «Моя країна - Україна»?

- Складне запитання. Наш проект пролежав на полиці близько двох років. Після чого студія Новаторфільм підписала контракт з Держкіно на дистрибуцію та влаштували прем'єру мультсеріалу в Будинку Кіно, на Громадському ТБ і УТ-1. Після цього у Фейсбуці стали питати: де ці фільми можна купити? І зараз весь цикл придбала для показу компанія Воля-кабель. Відразу було обумовлено, що цей серіал не буде злитий в Інтернет.

- Так чому все ж таки скандал?

- Як мені розповіли, якийсь чиновник побачив фільм «Злидні» на фестивалі. І побачив там щось антиросійське. Мовляв, «злидні» в мультфільмі схожі на червоноармійців у будьонівці. А в одній зі сцен літак із зіркою був втоплений в болоті. Все це відбувалося ще у 2007 році. Я зробив цей фільм українською мовою, місце дії фільму і декорації були задумані як гуцульське село... Мова персонажів з Західної України російською мовою звучала дико. У російській версії вони теж говорили українською, тільки диктор російською. Озвучував анімацію за кадром актор Євген Шах, і дуже відчувалося, що це українець розмовляє російською мовою. Все це разом призвело до того, що чиновник побачив у картині антиросійський підтекст. До того ж, казки про убогість є в казках усіх народів світу. А в нашому варіанті вийшло, що деякі персонажі в будьоновках прийшли в село. Їх прогнали. Вони знову прийшли. Все зруйнували, їх знову прогнали. Вони втретє прийшли - змели все до основи, їх знову прогнали і назавжди запечатали. І фінал всієї цієї історії, що якась сила зірвала цю печатку, випустила «злидні» і вони знову відродилися.