Мертві бджоли не гудуть, але добре лікують
Кореспонденти Укрінформу побували в унікальному медовому місці на Закарпатті – де є 1000 і 1 продукт від бджілок та навіть… із них самих. Тепер ми знаємо, як гудуть мертві бджоли – і кому це помагає.
Ми усі звикли, що бувають доми моди, а ось тут вам – медовий дім. У чому фішка, розумієш потім, коли побудеш тут кілька годин – розмовляючи з господарями-пасічниками, куштуючи їхні напитки та медові наїдки (як-то шоколадний мед чи медова «нутелла», або зелений мед, що готують до Дня святого Патріка, який віднедавна відзначають в Мукачеві), дивуючись розмаїттю продуктів бджільництва та супутніх їм (тут роблять еліксири навіть із молі, яка паразитує на бджолах). Цікава також світова медова колекція – подивившись її, дізнаєтеся все про корейську медовуху. Ну, а найцікавіше спостерігати за бджолами із вбудованого в стіну скляного вулика – відчуваєш себе якимось професором-дослідником, адже видно, як, що і в якій черговості бджоли роблять у вулику. Ну й звісно, надихає медова бесіда з господарями – про те, чому літр меду має коштувати, як десять літрів бензину, чому закарпатський мед – найцінніший і чому, на жаль, його рік від року викачують пасічники менше й менше…
«ТРУТНІ ТІЛЬКИ ЇДЯТЬ І НІЧОГО НЕ РОБЛЯТЬ» – «НУ ПРОСТО, ЯК МІЙ ТАТО!»
Нас зустрічає господиня медового дому в Мукачеві – пані Людмила Переста. Ми спілкуємося у дегустаційній залі. Зазвичай сюди приходять туристи, часто – місцеві школярі та студенти, а ще – батьки з дітьми. Як правило, окрім дегустації пані Людмила проводить для них відкриті лекції – про цікавинки з життя бджіл. Деякі нюанси дітям дуже знайомі.
- Якось, – каже пані Людмила, – розповідаю дітям про трутнів, кажу, мовляв, це такі бджоли у вулику, які нічого не роблять, тільки їдять – і один із хлопчаків-тінейджерів видає на гора: «Ну зовсім, як наш тато!» Реготу було! – згадує пасічниця.
Ми вирішили звичайну лекцію замінити розмовою – про мед і все, що його стосується. Поки те та се, роздивляємося на стіні карту України (зроблену із 24 дерев'яних поличок, стилізованих під соти), а на ній – медові експонати зі всього світу.
- Тут меди, наливки та настоянки на медах (цікава бразильська чи корейська медовуха), косметика, ліки (сухе маточне молочко в коробочці – у формі цукерок «тік-так»), привезені з 66-ти країн світу, частину ми зібрали самі, щось друзі подарували, також часто поповнює нашу колекцію батько закарпатського туризму Федір Шандор.
Цікавлюся, чи все, що тут є, куштували.
- Ні, бо воно попсується, якщо відкрити – а в принципі, я й не надто прагну – не люблю чужий мед, люблю свій.
Є в цій залі й іще одна колекція – бджоляних фігурок. Є тут скляні, дерев'яні, текстильні, пластикові, фарфорові і навіть марципанові бджоли.
- Туристи завжди хочуть купити як сувенір, постійно доводиться відмовляти – бо я сама везу їх звідусіль, – каже пані Людмила.
БДЖОЛИНЕ РЕАЛІТІ-ШОУ
Тим часом господиня ще раз готується нас здивувати – показує іще одну атракцію: вбудований у стіну скляний вулик. Чисто тобі реаліті-шоу «За склом», тільки герої в ньому – бджоли. Зазвичай цей вулик закритий фанерними заслінками, вони знімаються при потребі – з приходом туристів.
- Ми довго думали, як це зробити, бо всі на дегустаціях – а особливо діти – хочуть вулик побачити. Спочатку ми поставили у дворі скляний вулик – але з ним було важко працювати, тому згодом придумали зробити ось такий – і вбудувати його в стіну, – каже пані Людмила. І додає: із такого ракурсу навіть не кожен пасічник бачить своїх бджіл, бо зазвичай заглядають у вулик зверху.
А спостерігати за ними, справді, – захопливе видовище. У вулику цьому близько 20 тисяч комах. І ти просто дивуєшся – не передивуєшся, наскільки злагоджено усі працюють, нема й натяку на хаос. Кожне собі дзумить, працює, копошиться… Не помітила жодної комахи, яка була не в русі. Сказано ж – роботящі!
- Деколи вдається побачити матку, якщо вона наближається до котроїсь зі стінок, – каже господиня, – Вона мічена білою цяткою, і коли діти її бачать , вони у захваті! Фотографують, як справжню королеву-зірку.
Знадвору на стіну будинку прироблений іще один вулик – так, аби вхід до нього було видно з вікна дегустаційної зали, тут можна спостерігати, як у вулик залітають бджоли з пилком, а інші – виконують той самий бджолиний танок, або ще треті – стоять "обличчям" до вулика і махають крильцями: вентилюють свій дім. Усе це ви, якщо цікавитеся життям цих комах, звісно бачили у науково-популярних фільмах – але відчуття, що ти можеш споглядати за цим вживу, й оце все робиться отут, перед твоїм носом – просто фантастичне.
- Я сама часто сиджу тут і на них дивлюся, – каже Людмила Переста. – А найбільше люблю спостерігати за бджолами зранку, вони тоді виходять на свій «ґанок» сідають головою до сонця, воно їх дуже гарно підсвічує – вони такі красиві сидять, бородаті!
Мед із цих вуликів господарі не відкачують регулярно, а тільки раз – у кінці сезону. Тому він дуже цінний і його зовсім мало.
Ну й апофеозом для нас під час споглядання цього бджолиного реаліті-шоу стала пропозиція господині їх послухати. До вулику у стіні проведений шланг – відкупоривши його і приклавши до вуха, можна підслухати, що ж там у них відбувається.
СПРАВЖНЮ «ВІАГРУ» РОБЛЯТЬ ІЗ ТРУТНІВ
Нарешті переходимо до розмови про власне продукцію пасічників Перест. Перед нами – стенд десь із 20-ма позиціями. І якщо ви думали, що бджоли дають тільки мед, і що він буває тільки звичного медового кольору в жовто-коричневій гаммі – ви глибоко помилялися. У Перест на пасіці мед буває зелений.
- Його виготовляємо до Дня святого Патріка, який кілька років святкують у Мукачеві (вважається, що це місто зв'язане з історією кельтів, тому в березні щороку проводять «зелений» парад до Дня святого Патріка, – ред.). Він розлітається за лічені дні, – каже пані Людмила. – Це мед із додаванням алое або весняної зелені: петрушки, кропу та черемші.
А ще крім медів, медовух, бальзамів, прополісу та перги – пасічники роблять забрус, медовий оцет, еліксири з бджолиного підмору, личинок воскової молі та трутнів.
Для того, аби виготовити усе це медове різноманіття Перести працюють на двох пасіках. Одна у лісі, у віддаленому селі, інша – в Іршавському районі, за 40 км звідси.
Цікавимося, для чого це все потрібне. Ясна річ – для людського здоров'я, але ж як саме на нього впливають, наприклад, мертві бджоли?
- О, так, мертві бджоли не гудуть – але добре лікують. Тільця мертвих бджіл називають підмором. Лікувальні властивості має хітиновий покрив комах, відтак підмор – ефективний лікарський засіб. Його застосовують при серцево-судинних захворюваннях, варикозі та тромбофлебіті, хворобах суглобів і короткозорості, – посвячує нас у нюанси лікування продуктами бджільництва пані Людмила.
А от личинки молі – шкідники бджіл, з яких Перести також роблять настоянку, корисні при захворюваннях бронхо-легеневої системи, дають результати при лікуванні туберкульозу – здатні заліковувати каверни в легенях.
Ну, а віджим із трутнів або гомогенат трутневих личинок – це дуже цінний біологічно активний продукт, має білків стільки ж, як м'ясо та гриби, а вітаміну Д навіть більше ніж риб'ячий жир. Добре діє на розсмоктування пухлин, а також є натуральною віагрою.
- Мало хто з пасічників займається виробництвом цих настоянок – це досить важко, марудна робота. От наприклад, для того, аби зробити настоянку з воскової молі – треба підготувати спеціальний молярій. Ми для нього беремо старі рамки з воском і пергою, у молярії повинна бути стала температура та вологість, і там ми можемо вирощувати личинок молі. Їх треба добре годувати, потім відбираємо тучненьких – я з ними, як із людьми говорю: «Ви, товстуни, зараз ідете зі мною, а ви, малеча, ще тут поки підростете», – розповідає Людмила Переста.
До речі, усі ці продукти розроблені Інститутом бджільництва ім. Прокоповича, і саме вони найбільше вражають іноземних туристів.
- Іноземці, – каже володарка "Медового дому", – сидять, записують, як що робити, і навіщо вживати.
А МОЖНА НАМ ЗАМІСТЬ МЕДУ НА ДЕГУСТАЦІЮ ПОДВІЙНУ ПОРЦІЮ МЕДОВУХИ?
Як уже мова зайшла про іноземних пасічників – принагідно цікавлюся у пані Людмили, як же їм ведеться за кордоном.
- Іноді здається, що у нас насправді різні професії, - каже пасічниця. – От у Канаді, наприклад, зовсім інша структура професії. Є бджолярі – це люди, які займаються бджолами, доглядають за ними, їхня робота – вивозити бджоли на поля. От у нього є план на рік – із конкретним переліком місць, куди він має заїхати зі своєю пасікою. Так от, його запрошують фермери, укладають договори – мовляв, на оце поле треба стільки сімей, на те – стільки. І пасічникам за це фермери платять – за запилення. «А мед, який зроблять бджоли, ми потім просто здаємо - це на сигарети», – фраза, яку мені сказав канадський бджоляр. Тобто, вони мед від своїх бджіл навіть не відкачують.
У нас із точністю до навпаки: пасічник повинен заплатити фермеру за те, що той дасть дозвіл на розміщення пасіки на його полі. А заробити намагаються саме на меді. Хоча це досить важко. Чому? Бо мед – це не продукт першої необхідності в Україні, на жаль. От хліб, ковбаса і горілка - продукти першої необхідності, як видається.
От тільки з нашого досвіду – маємо два набори для туристів: один включає два види меду та пилок, інший – два види медовухи і бальзам. На другий не встигаємо докуповувати упаковки, а перший купують удвічі менше. Буває, що навіть туроператори, замовляючи дегустацію, дзвонять наперед і просять – а можна нашим клієнтам дегустацію без меду – зате із подвійною порцією медовухи? Отака тенденція.
Чому так? Бозна. Ми, українці, мало меду їмо – тому основна частина йде на експорт. У нас нема культури споживання меду. У Європі меду їдять набагато більше. Це як із грецькими горіхами – які зараз масово здають на продаж до Європи. От равликів вирощують і експортують – хоча воно надзвичайно корисне і добре, але тут нема культури споживання цього продукту.
Хоча щодо Закарпаття – цікавий нюанс, ми єдина область у країні, яка не є експортером меду. У нас його дуже мало. Зате він екологічний, і за смаковими якостями значно кращий, насиченіший, багатший за інші.
Цікавлюся, чи їдять пасічники меду більше, як пересічні українці.
- У нас із чоловіком обов'язкове правило – зранку погар джерельної води з розчиненою в нім столовою ложкою меду. І ще – з додаванням медового оцту. Син та мама люблять тільки акацієвий мед, син його через соломку п'є. Поки діти росли, завжди давали їм мед із прополісом – про його цінність і користь не треба зайвий раз розказувати. Самі вживаємо прополіс, як їдемо на фестиваль чи на виставку, де багато людей.
- Цікавий нюанс ви підмітили – що з кожним роком меду стає все менше. Чому так?
- Це ситуація, яку ми спостерігаємо вже п'ятий рік підряд. Справа у зміні клімату – ночі холодні, і на квітах не встигає сформуватися достатня кількість пилку. Тому бджоли працюють, літають, збирають – але приносять до вулика менше. Ця тенденція уже стійка останні п'ять років. Від року до року качаємо менше. Ми думаємо завжди, що поганий рік – а воно складається у якусь сталу тенденцію до зменшення. Кажуть, що все зміниться за рік – мине так званий семирічний цикл, але якщо не мине?..
- А я було подумала, що меду менше через те, що бджоли гинуть і хворіють, – ваші колеги-пасічники часто саме про це говорять, що загибель бджіл – основний бич для бджолярів…
- І це теж. Бджоли справді хворіють і гинуть – і до цього ми самі призводимо, через використання радіозв'язку. І треба сказати, що у сусідній, більш цивілізованій Європі, ця ситуація ще гірша. Бджоли гинуть страшними темпами – це правда. У них багато хвороб, але крім цього – вони злітають і просто не повертаються назад до вуликів.
- Ви, до речі, вірите у це передбачення Ванги – що людство зникне тоді, коли на планеті зникнуть бджоли?
- Передбачення-передбаченнями – але нині ми вже маємо ситуацію, коли бджоли перестали запилювати сади. Зараз у Китаї та Японії на період цвітіння садів наймають робітників, які ходять і запилюють дерева, замість бджіл. І ми теж до цього йдемо.
- Напевно, враховуючи ці тенденції – мед невдовзі буде на вагу золота?
- Ну, чи на вагу золота, не знаю, але ми у нашому крафтовому виробництві меду керуємося принципом: літр меду повинен коштувати стільки ж, як десять літрів бензину. У нас він так і вартує. І це правильно.
Тетяна Когутич, Ужгород.
Фото Сергія Гудака.
