Зібрання найяскравіших зразків малої прози за три десятиліття — від найуспішнішої української авторки. Читач знайде тут як визнані шедеври, перекладені багатьма мовами та поставлені на численних європейських сценах («Інопланетянка», «Дівчатка», «Казка про калинову сопілку»), так і маловідомі юнацькі спроби письменниці в різних прозових жанрах. Завершує книжку нова, щойно дописана повість, у якій драма непорозуміння між матір’ю й дочкою стає своєрідним підсумком історії цілого покоління — «покоління відкладеної війни».
Роман «Сузір’я Лебедя» — це винятковий у нашому письменстві «родинний портрет в інтер’єрі» української шляхетської родини напередодні Першої світової війни. Хоча деякі персонажі цього твору наділені певними рисами реальних членів родини Косачів-Драгоманових, цей роман — не спогади і не історія конкретної родини, а заворожливий узагальнений символ світу «старої шляхетної України» на межі його зникнення в буревіях воєн і революцій ХХ ст. Повість «Еней і життя інших» присвячена темі української національно-визвольної боротьби в апокаліпсисі Другої світової. І хоча в мереживо фіктивної дії цього твору також вплетено натяки на реальні особи й події того часу (тут, можливо, проявляються не найкращі риси Косача-людини, який мовби вивищує себе через певну гіпертрофовану алюзію на національних світочів), тема повісті Косача універсальніша. Це роман ідей, один з важливих творів нашої інтелектуальної літератури. Це, за своєю суттю, текст філософських роздумів про принципові дилеми збройної боротьби, патріотизму та відповідальності індивіда перед народом і водночас перед особистими взаєминами з найближчими людьми…
Нова книжка одної з найцікавіших сучасних українських поеток Галини Крук – це вірші 2013-2017 років про досвід дорослішання з усіма його здобутками та втратами, забороненими та дозволеними плодами, усвідомленням екзистенційної межі буття та вмінням насолоджуватися життям тут і зараз. Книжка для тих, хто намагається зрозуміти себе, змиритися зі минущістю і швидкоплинністю життя та відчути вдячність за те, що дає людині любов.
«Троща» — роман про УПА, про перемогу людини над обставинами і над собою. Сам автор каже, що книга написана для того, аби показати світові, що українці не змирилися з режимом, і продовжують боротьбу, як і раніше.
Для головного героя, вояка УПА, війна вже минула, проте боротьба не забулася. Та раптом він бачить на цвинтарі недавню могилу свого бойового товариша, і спогади наринають на нього з новою силою. «Свої» і «чужі», дружба та розбрат, кохання і зрада, помилування й помста, свобода й неволя… Перед його очима знов розгортаються бої та тривають допити, постають обличчя різних людей, та ніяк не з’являється личина зрадника…
Не озирайся і мовчи. Максим Кідрук
Уявіть, що на Землі існує місце, яке ніби застигло в часі. Місце, здатне сховати будь-кого, хто прагне втекти від реальності. Уявіть, що для того, аби туди потрапити, достатньо не озиратися й мовчати. Є лише одна проблема: в такому місці часом з’являються речі, страшніші за те, від чого ховаєшся.
Життя сім’ї Грозанів раптово змінюється. Вони переїжджають до нового будинку, і чотирнадцятирічний Марк змушений піти до нової школи. Хлопець начитаний, розумний, але дуже сором’язливий — ідеальний об’єкт для цькування. Щодень більше замикаючись в собі, він мріє про світ, де немає знущань і безпричинної жорстокості. Одного дня Марк знайомиться із Сонею, дівчиною з паралельного класу, яка розповідає йому про існування такого світу і про можливість туди потрапити… просто скориставшись ліфтом у їхньому будинку. Хлопець не розуміє, навіщо Соня вигадує нісенітниці, які легко спростувати, але зрештою вирушає за нею. Він не підозрює, що звичайна мандрівка на десятий поверх загрожує чимось набагато гіршим за руйнування уявлень про реальний світ.
VIDEO
Темнеет рано. Фоззі
Шоста книга Фоззі — це знову «харківські історії», тепер 80-х років. І хоча його герої зовсім юні, пристрасті вони переживають неабиякі та потрапляють у ситуації, з якими не всякий дорослий дасть собі раду. Кожне оповідання — окремий гостросюжетний епізод, органічно вбудований у світ тодішніх Нових Домів, що його автор відтворив із кінематографічною чіткістю та етнографічною точністю.
Червона Офелія. Лора Підгірна
Літо 1919-го року. Україна залита кров’ю патріотів. Кам’янець-Подільський на короткий час стає столицею УНР. На тлі цих драматичних подій починається історія пристрасного кохання 22-річного агентаРозвідочної управи Марка Шведа та витонченої красуні — актриси місцевого театру Олесі Біличенко. За день до приїзду до міста головнокомандувача, Симона Петлюри, агенти московської комуни викрадають кліше для друку 250-гривневої купюри, яке Маркові необхідно повернути за усяку ціну.
Заплутана історія з викраденим кліше перетворюється на справжню криваву драму, яка може зламати нашого героя або ж загартувати для майбутніх випробувань долі… Динамічно, професійно і небайдуже від журналістки, випускниці історичного факультету Кам’янець-Подільського університету Лори Підгірної про героїв минулого, котрі були такими ж живими людьми, як і ми сьогодні.
Порода. Антологія українських письменників Донбасу
До антології увійшли твори українських письменників кінця ХХ — початку ХХI ст., життя і творчість яких тісно пов’язані з Донбасом. Це автори родом з Донеччини й Луганщини; письменники, що тривалий час жили на Донбасі й віддали йому данину в своїй творчості або своєю творчістю в донецькій землі закорінені; нинішні донеччани, більшість із яких трагічного 2014-го змушена була переселитися до Києва, Харкова, Львова, Івано-Франківська та інших міст України, й лише кілька їх зосталося в Донецьку.
Академік Іван Дзюба в передмові визначає, що метою цієї антології не в останню чергу є прагнення «кинути виклик уявленню про Донеччину (принаймні літературну) як заповідник совєтщини та “совковості”: показати альтернативу, змістову й естетичну, підкреслити її».
Стожар. Ярина Каторож
Читач цього роману-фентезі потрапить до світу Патрії — держави, якої давно вже не існує. Але на землях якої переплелись давньоукраїнські імена, вишивані сорочки та холодна зброя з прихованими механізмами, що готові от-от показати свою міць. Тут панують нещадні белати, а в далеких лісах Дикого краю сплять скелі з обличчями велетнів.
Це роман про злість, жорстокість і любов. Це книга-клубок з історій, справжній палімпсест з прихованими рядками, в якому однієї миті видається, що знаєш про персонажа або ситуацію геть усе, а в наступну — ставиш собі питання: а чи довго ще до наступного розділу — можливо, там буде трохи більш відхилено завісу сюжету?
Євангеліє від ластівки. Ірина Жиленко
«Хто вам казав, що віршами треба боротися? Я ними співаю», — казала вона і змережувала свої зошити безтурботно-сонячною поезією з романтичним хмелем київської старовини і чистих почувань. Проте ревнива доля українського поета підстерегла і її — наприкінці життя сонячна енергія Ірини Жиленко перебродила в гіркі меди внутрішньої самотності, які перелилися в рядки високих поетичних вартостей. До книги вибраного однієї з найкращих українських поетів ХХ ст. увійшли вірші з усіх її тринадцяти збірок. На відміну від вибраного з такою самою назвою, яке виходило в 1999—2006 рр., ця книжка охоплює всю поетичну творчість Ірини Жиленко (28.04.1941—3.08.2013), включно з останніми прижиттєвими книгами віршів.
Дорога святого Якова. Дзвінка Матіяш
Каміно-де-Сантьяґо, або ж дорога святого Якова — це 900 кілометрів пішки з наплічником на спині через усю Іспанію до міста Сантьяґо-де-Компостела і до мису Фіністерра — Кінця Землі. Це унікальний досвід, який авторка книжки переживає разом зі своїм чоловіком. Стан перебування у дорозі, фізичні й моральні зусилля, без яких не подолати такий шлях, знайомства з людьми з різних країн, що вирішили пройти Каміно, історії людей, яких можна було би зустріти тепер і багато років тому, — про все це можна прочитати у книжці «Дорога святого Якова».
Сковорода. Найкраще
“Гіпстерське” літературно-художнє видання творів Сковороди – сучасні переклади, сучасний дизайн, передмова Андрія Любки. Таємні знання власного серця Сковорода зробив загальнонаціональною спадщиною. Його тексти – як стенограма (кардіограма?) живого спілкування з Богом. Сковорода – вічний, а отже сучасний. І актуальний як ніколи. Тому ми хочемо зробити його максимально близьким до сучасного читача.
До нашого видання увійшли вибрані твори, що складають золотий фонд спадщини Сковороди та містять головні ідеї його духовного вчення. Це нові сучасні переклади, зроблені на основі авторських текстів, педантично вивірених за оригінальними рукописами (особлива подяка проф. Ушкалову) й ілюстровані сучасною графікою молодого львівського художника-іконописця Данила Мовчана.
Травам не можна помирати. Степан Процюк
1970-ті роки. Доба арештів, судилищ, самоспалень… Радянська влада, якій зосталося жити два десятиліття, здається могутньою. Дуже мало хто вірить у перспективу її падіння. Незгодні стають жертвами кагебістських провокацій і каральної психіатрії.
Характери в новому романі знаного українського прозаїка абсолютно різні. Різне бачення себе, різна сила волі, а декотрі з героїв іще й перебувають по різні боки барикад. Персонажі Степана Процюка збірні, узагальнені. Але методи й практики, до яких вдавався, нищачи людську особистість, більшовицький режим, показані з документальною конкретністю.
Два пасинки Митрополита. Владислав Івченко
Вихованці Митрополита Шептицького — Теофіл Володимирський та Іван Великодній — щойно закінчили духовну семінарію. Іван розпочинає служіння в далекому гірському селі, а закоханий Теофіл зволікає з висвяченням й залишається у Львові поруч із Митрополитом.
Страждання й смерть, що прийшли з Другою світовою, кардинально змінюють цінності й переконання героїв, а врешті — і їхні долі. Обох чоловіків окупанти намагаються використати, щоб схилити Митрополита на свій бік. Жорстокі вбивства, несподівані зради, ігри з совістю, погрози й шантажі штовхають Івана й Теофіла на важкий шлях. Чи вдасться побороти зло силою віри чи доведеться взяти до рук інакшу зброю — питання, до якого пасинки Митрополита зовсім не готові.
Дім для Дома. Вікторія Амеліна
Смішний пудель на ім’я Дом розповідає нам історію родини — старого полковника та кількох поколінь жінок. І пес, і люди почуваються ніяково у невеличкій львівській квартирі, де жив раніше... Яка різниця хто? Камені не розкажуть. Або розкажуть — якщо маєш собаче чуття. Та хіба є історії, які допоможуть — полковнику зі сходу України чи хоча б його псові — нарешті відчути себе вдома у Львові 90-х?
Здається, до чужої скрині вже ніколи не підібрати ключа. Вже ніколи не відпустити штурвал винищувача. Ніколи ні пес, ні стіни не приймуть нових господарів. Але буває, чужа таємниця виявляється й твоєю також. І, можливо, героям цієї історії таки вдасться віднайти дім.
Огляд підготувала Оксана Ускова