Дві любові української Баттерфляй

Навіть далекі від мистецтва люди без особливих зусиль назвуть кілька прізвищ всесвітньо відомих оперних співаків-чоловіків. Однак коли йдеться про жінок, які тріумфували на сценах міланської «Ла Скала» і паризької «Гранд Опера», то зазвичай згадують лише Соломію Крушельницьку. І не через брак знань, а зі значно прозаїчнішої причини: наша землячка, в якій гармонійно поєднувалися краса і досконалість співу й талант драматичної актриси, досі залишається унікальним явищем в оперному світі, де зазвичай насолоджуються лише голосом, а не грою.

Широковідомо, що Соломія Крушельницька врятувала від провалу чи не найвизначніше творіння видатного композитора Джакомо Пуччіні, освистане у «Ла Скала» 17 лютого 1904 року. Там виставу довірили найкращим італійським співакам.

А через кілька місяців на повторну прем’єру опери «Мадам Баттерфляй», що відбулася 29 травня в театрі «Гранде» в північно-італійському місті Брешії, публіка прийшла швидше з цікавості, маючи упереджену думку про твір. Проте голос і гра Крушельницької в ролі Чіо-Чіо-Сан сотворили диво: артистів і композитора 17(!) разів викликали на біс. Вистава не лише повернулася на сцену «Ла Скала», а й заслужено ввійшла до загальновизнаної світової класики, досі залишаючись у репертуарі провідних театрів.

Менше відомо про воістину тернисту дорогу на велику сцену четвертої дитини у сім’ї панотця з Тернопільщини, який не мав навіть власної парафії, тобто гарантованого джерела доходів. Подвигом батьківської любові було рішення небагатої родини допомогти юній Соломії стати артисткою, що в ті пуританські часи сприймали мало не як стезю розпусти.

На юну дебютантку, яка по закінченні Львівської консерваторії розпочала кар’єру в місцевому оперному театрі, звернула увагу співачка Джемма Беллінчіоні, яка гастролювала в місті. Досвідчену артистку зачарував голос Крушельницької. За порадою старшої подруги дівчина поїхала на навчання в Італію, де нею щиро опікувалась Беллінчіоні.

Повернення до нібито рідного Львова стало холодним душем. Вискочку не лише третирували начебто майстри оперної сцени, а й нещадно критикували в газетах театральні рецензенти.

«Поїду в світ широкий і лишу поле ворогам», — ось свідчення настроїв Соломії Крушельницької того важкого для неї періоду, коли співачці-початківиці особливо були потрібні підтримка і добре слово.

Гірко й образливо, що після повернення до Мілана, де конкуренція між артистами мала б бути ще гострішою, ніж у Львові, майбутня примадонна писала друзям: «Тут ніхто чоловіка не загулькує. Розвивається талант при науці легко і вільно».

Говорити про це потрібно хоч би тому, щоб пам’ятати: славою українського П’ємонту слід не лише пишатись, а й постійно її підтверджувати.

Соломія Крушельницька зуміла добитися тріумфу, однак ніколи не забувала, де її Вітчизна і якого вона роду. У сольних концертах обов’язково виконувала українські народні пісні й твори наших композиторів. 1939 року овдовіла примадонна переїхала з ласкавої до неї Італії до рідного, попри все, Львова. Отож цілком об’єктивними стали слова композитора Кос-Анатольського на похороні української Баттерфляй: «У її житті були лише дві великі любові — до мистецтва і рідної України». 

Віктор Шпак

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства