Під їхнє виконання Державного гімну щоранку прокидається країна. З ними починають і закінчують свої пленарні сесії народні депутати.  Вони обов'язково присутні у культурній програмі кожного важливого «паркетного» заходу. Але ці визнані «академіки» народної української культури давно вийшли за межі залів з оксамитовими шторами – вони виступають й у прифронтовій зоні, і у соборах та церквах, і в клубах райцентрів та на весіллях.

Про 75-річчя творчої діяльності славетного колективу, про модернізацію та збереження традицій, «всеїдність» репертуару та пошук нових форматів, державний патронат і фінансову незалежність, непросту елітну трупу та спільні експерименти зі світовими зірками – в інтерв'ю Укрінформу генерального  директора – художнього керівника Національного заслуженого академічного українського народного хору  ім. Г.Верьовки  Зеновія Корінця.

 В ОДЕСІ ЗАЛА ВСТАЛА І ВИГУКУВАЛА "СЛАВА УКРАЇНІ!"

- Вітаю вас з ювілеєм колективу, Зеновію. Власне, формально постановою він був створений 11 вересня 1943 року. Але святкування нині розтягується в часі, маєте кілька заходів, а ювілейний концерт – аж у жовтні.

- Так, великий ювілейний концерт відбудеться 15 жовтня у Палаці спорту. І це символічно, бо напередодні – Покрова, козацьке свято, День захисника Вітчизни. Ми спеціально так вибирали. До того ж це було зумовлено наявністю великого залу і потребою зручної дати – ми хочемо, щоб цей зал був заповнений.

- Що нового, особливого буде в цьому концерті? Адже це своєрідний звіт і за останні два роки, відколи ви очолили колектив, і водночас за усі 75 його років. Враховуючи те, що ви маєте бути цікаві для різної аудиторії, маєте вписуватися в час. І в країні точиться війна...

- Наш колектив якраз був створений під час Другої світової, у 1943 році, невдовзі після визволення Харкова. Григорію Гуровичу Верьовці дали завдання створити український народний хор – щоб піднімати дух Радянської армії, щоб показати, що держава впевнено зводиться на ноги. Ідеологія в Радянському Союзі була на першому місці. І вона, на щастя, прислужилася для народження колективу. Нині в державі відбулися великі суспільні і ментальні зміни. А ми знову у війні! І знову колектив працює на ідеологічному фронті – вже для своєї, незалежної української армії. Це наше чи не найперше завдання сьогодні.

- Тобто ви їздите в зону АТО, нині ООС, на прифронтові території?

- Так, обов'язково. Від 2015-го ми щороку, інколи й двічі на рік, виступаємо на Сході та Півдні України. Це й повномасштабні концерти з великими залами-тисячниками. Скажімо, у Маріуполі завжди повний зал, а там 1200 місць! І до солдат їздимо. Під кулями, звісно, не працювали, хоча у військових частинах і  таке бувало. Нам важливо давати концерти на прифронтових територіях, підтримувати бойовий дух у наших солдат, навертати до українства місцеве населення. От буквально 24 вересня ми виїжджаємо з туром Бердянськ - Маріуполь - Покровськ - Краматорськ - Дніпро.

А днями нам телефонували з Генштабу Збройних сил України і дуже просили поїхати на Слобожанщину. Ми мали з ними зустріч, відпрацювали маршрути, тож хор Верьовки поїде піднімати патріотичний дух до Харкова, Одеси та Львова.

- Ви на прямому зв'язку з Генштабом. Просто клас!

- Звичайно. І хор Верьовки дуже багато їздить. І ми проводимо концерти як  соціальні – для солдат і місцевого населення, так і комерційні. Це важливо і багато про що свідчить. Бо якщо людина на Донбасі купляє квиточок,  аби послухати українську пісню, побачити український танок, почути українську музику, значить, їй це необхідно.

- Чи запрошуєте бійців, ветеранів на якісь безплатні або пільгові концерти?

- Організатори наших концертів на місцях спеціально організовують відвідання для солдат, для населення, яке неспроможне собі купити квиточки. А вже, наприклад, у Краматорську, Маріуполі, де люди мають роботу, там купують квитки. Так само на Півдні – Херсон, Миколаїв, Одеса. Ми цього року виступали в Одесі, у театрі музкомедії імені Михайла Водяного, – там встала вся зала на тисячу місць і кричала "Слава Україні!". У багатонаціональній, музично обдарованій Одесі! Ну ще що потрібно артистам? Приємно усвідомлювати, що ми можемо сприяти об'єднанню України.

- І все ж, повертаючись до питання про репертуар і новації, чим дивуватимете глядача?

- Ми завжди працюємо ансамблем: хор, оркестр і балет. І маємо надзвичайно багатий репертуар, бо прагнемо показати Україну широко. Його основою є музичний мелос всієї України. Водночас у кожному регіоні він має свою специфіку. І ми наголошуємо, що Крим – це Україна, і танцюємо кримськотатарський танець, співаємо кримськотатарську пісню.  Ми враховуємо, що на Буковині живуть і молдовани, і румуни, і роми. Що на Закарпатті чимало угорців, тому в репертуарі, наприклад, є танець угорських українців, які живуть у Берегівському районі. Угорцям, які бунтують проти нового закону про освіту і звинувачують нас у шовінізмі, ми наочно показуємо: дивіться, ваша культура в Україні процвітає, ми її пропагуємо.

- І ваша культурна дипломатія працює?

- Так. А наприкінці липня ми мали великі гастролі в Польщі. Ми підписали спільну декларацію з польським ансамблем пісні і танцю "Шльонськ" і тепер працюємо на їхніх майданчиках у Польщі, а вони приїздять до України. Співали польські пісні й чимало спільних пісень, як то "Гей, соколи". Особливо поляки, буквально із сльозами на очах, сприймають улюблену пісню Іоанна-Павла ІІ "Барка" – це пісня про човен, який несе людину в життєвому морі. Люди завжди зворушені. І поляки завжди пам'ятають, що мати "любимого Папи" була українкою. І це теж працює на те, аби знизити градус політичної напруги, який штучно піднімають польські популісти. Ми демонструємо, що ми – нормальна європейська нація. І ми, до речі, так назвали і свою ювілейну програму – «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ВИСТАЧАЄ НА ЗАРПЛАТИ І... ЧОБОТИ ДЛЯ НОВОЇ ПОСТАНОВКИ

- Хор Верьовки – один із топових культурних брендів України. Про вас завжди говорять як про найкращий, найвідоміший у світі хоровий колектив України...

- Це так і є, але за це звання потрібно боротися кожен день. Це як у спорті – треба постійно підтримувати форму. Звісно, можна якийсь період жити старими заслугами, але якщо ти не будеш працювати над репертуаром, над своєю художньо-творчою формою, що тебе чекає? Та й економічна складова вкрай важлива, і значною мірою це клопіт безпосередньо керівництва колективу.

- Тобто держава вас не фінансує – гастролі, постановки, зарплати?

- Держава дає кошти на зарплату і частково – на утримання приміщення, де міститься так звана творча база колективу. Щодо постановок, то цього року нам дали кошти на постановку вокально-хореографічної композиції «Аркан. Опришки». Нам цих коштів вистачає частково – на чоботи, ми купуємо 41 пару, і на пошиття сорочок. Але ми не жаліємося, бо, слава Богу, публіка ходить на концерти. До слова, на концерт у Палаці спорту ми жодної копійки у Міністерства культури не взяли.

-  Але ж кошторис такого концерту, ймовірно, чималий...

-  Тільки оренда залу – понад чверть мільйона. Це без освітлення, без звуку, без сцени і навіть без стільців у партері. Два дні буде монтуватися сцена: світло, звук, екрани... Все це – сучасна техніка, і ці витрати, уточню, взяла на себе концертна агенція "Аншлаг". Ми хочемо бути модерним колективом, але з унікальними традиціями! Ми показуватимемо різні періоди нашої творчості – часів Григорія Верьовки, Анатолія Авдієвського і нині, але сучасними засобами.

- Чи знаєте, вже всі квитки продані на концерт?

- На повну ми запустили рекламу концерту тільки з вересня. Зал великий – 8 тисяч місць. Хор Верьовки – вперше! – виступатиме у такому великому просторі. Тож квитки ще є. І це потребує великих зусиль менеджменту для наповнення залу. А від нас – креативного виступу. Але ми впевнені, що все буде гаразд.

- Квитки дорогі?

- Найдорожчий квиток – 400 гривень. Ми просили організатора концерту – компанію «Аншлаг», щоб були соціальні квитки, аби студенти та пенсіонери мали знижку, і вони на це погодились. Тож є також і квитки по 100 гривень.

- А багато квитків доводиться роздавати чиновникам? Чи вони ходять за свої кошти?

- Всі квитки ми продаємо. Але, звичайно, що будуть запрошені гості. Міністр буде вітати нас на сцені. Сподіваємось, буде президентський указ – ми очікуємо від Президента присвоєння почесних звань нашим артистам.

- А як складаються ваші стосунки із владою?

- Влада за всіх часів завжди нас патронувала. Ми ж державний колектив з центром управління у Міністерстві культури. Але воно не втручається безпосередньо в нашу творчу роботу та господарську діяльність. А от гастролі за кордон, бо це питання ідеологічне, мусимо узгоджувати, брати дозвіл.

- Мабуть, до Росії ви не їздите? А коли востаннє були в Росії?

- У Росії ми від 2012 року не працювали. Та ми і не поїхали би зараз туди. А востаннє ми працювали там у грудні 2012-го. Російський канал «Культура» навіть знімав телеверсію нашого концерту. А взагалі до Майдану ми часто виступали в Росії, особливо в тих регіонах, де живуть українці – на Кубані, на Смоленщині, у Воронезькій області... Пам'ятаю, якось в Астрахані, на Каспії, ми спізнилися на дві години через прикордонну бюрократію. Приїжджаємо, зал повний сидить, люди чекають і співають «Несе Галя воду», «Чом ти не прийшов»...  У Москві ми щороку мали великий концерт, нас запрошували.

МИ «ВСЕЇДНІ» У РЕПЕРТУАРІ, АЛЕ – ГУРМАНИ У РОЗУМІННІ СМАКУ І ЯКОСТІ МУЗИКИ  

- Скажіть, Зеновію, як багато змінилося у вас з часів Авдієвського, власне за останні два роки? Чи збагатився репертуар?

- Мабуть, доречно згадати, що 11 вересня ми давали концерт на честь Анатолія Авдієвського, якому б цього року виповнилося 85, та з нагоди ювілею хору в Голубій залі університету імені Драгоманова. Звучали оригінальні твори Авдієвського і твори в його обробці. В першу чергу на концерт прийшов факультет імені Авдієвського – колишнього музично-педагогічного інституту, а також прийшли студенти університету. Ми взагалі співпрацюємо з цим закладом. І я там викладаю, з 2001 року. До речі, ректор університету Віктор Андрущенко, який є великим прихильником нашого колективу, під час концерту нагородив почесними відзнаками університету 16 наших артистів.

А щодо змін... Багато що змінилося, але тут потрібне, перш за все, судження самих глядачів. Ми починаємо експериментувати...

- І що це за експерименти?

- Анатолій Тимофійович керував колективом 50 років і вважав, що публіку треба виховувати. І ми тримаємося цієї політики, яку він проводив все своє життя. Але ми шукаємо нові форми. Зробили дуже багато нових програм. Скажімо, вже два роки їздимо по всіх регіонах з програмою оригінальних колядок «Різдво іде по Україні». Взагалі Різдвяні свята для нас – інтенсивний період: колядки, щедрівки. Раніше ми не колядували. А зараз коляда починається вже на Миколая і закінчується аж 21 січня...

Або можемо самостійно виконати оперу Євгена Станковича «Цвіт Папороті». Вона у нас записана з Національним симфонічним оркестром.

Ми також зробили весь Реквієм Моцарта з симфонічним оркестром. При Авдієвському у нас були тільки чотири частини з цього світового шедевру, а нині ми співаємо весь твір. Вже виконали його на Західній Україні – у Львові і Чернівцях. Перше виконання було в Києві, в Баптистській церкві, разом з Київським симфонічним оркестром та хором. А в Одесі ми співали разом з симфонічним оркестром Одеської національної опери. Це було цікаво для одеситів, бо цей твір прозвучав у них вперше. І, знаєте, весь оперний театр прийшов – бо як: народний хор Верьовки співає Реквієм?! Ми їх здивували, вони були у захваті. Ми ж можемо! Ми співаємо різним звуком – і академічним, і народним, тим, який є традиційним на Україні.

Ми зараз інтесивно розвиваємо малі форми: чоловічий вокальний квінтет, жіноче вокальне тріо, інструментальний секстет, даємо можливість сольно артистам проявляти свої музичні здібності.  На сьогодні кожна група колективу – чи то хор, чи балет, чи оркестр – має окрему сольну програму.  

Ще нове те, що у програму великої української класики ми включили українську літургію наших вітчизняних композиторів. Це виховна, елітна музика для слухання. Звичайно, Палац спорту – не це те місце, де вона має звучати. Але вона може звучати в спеціальних залах, у філармоніях. Або частенько ми співаємо служби просто в церкві. Коли починається Великий піст, ми традиційні концерти не даємо, запрошуємо публіку прийти на ту музику, яка готує до великого свята Пасхи.

- І куди ж ви запрошуєте? До храму?

- У храми. І це з симфонічним оркестром. Цього року ми дали Реквієм Моцарта з симфонічним оркестром Чернівецької філармонії, з львівським симфонічним оркестром в органному залі у Львові. Зараз домовляємося про Харків. Люди виходять із собору дуже вдячні, кажуть: ми не думали, що ви ще й так умієте! Я кажу: а ввечері приходьте на стадіон, там почуєте все, що українці співають.

Зараз наше завдання – постати як колектив, що пропагує найширший спектр: від автентичного фольклору до високої класики. Тобто ми намагаємося бути різними, по-хорошому «всеїдними». Але – гурманами у розумінні смаку, якості музики, репертуару. Ми професійний колектив, в репертуарі якого мають бути і Реквієм Моцарта, і духовна класична музика, і наша автентична музика.

А ще, – забув сказати! – ми відтворили народні обряди. І нас зараз часто запрошують на весілля! Минулої суботи одружувався німець, а вона – українка, вони запросили зробити обряд зняття фати, як це колись було у наших предків. І цього року було вже кілька заходів такого плану.

- Як цікаво! То ви і гроші за це одержуєте?

- Так. Ми заробляємо, як можемо. В церкві за виступи грошей не беремо. А за обряди – так. Людям це подобається. І це – зручний спосіб поновлювати обряди і популяризувати, тому що вони втрачаються. Це те нове, що з'явилося. Ми стараємося бути скрізь у нашому культурному полі.

ХОР ВЕРЬОВКИ – ЦЕ АРТИСТИ З ВИСОКИМ МУЗИЧНИМ РІВНЕМ IQ

- А чи у вас стабільний колектив, є плинність кадрів? Новий закон про культуру,  яким введено контрактну систему, якось на цьому позначився?

- Контрактна система є і корисною, але має й певні негативні речі. Відкритість конкурсу – це плюс, а процедура відбору – радше, мінус, бо занадто формалізована: спробуй зібрати комісію на прослуховування, в якій повинно бути 9 членів комісії, шестеро з яких запрошені?! Всі ж зайняті! А не збереш – то,  виходить, що конкурс провів не за правилами.

- До вас, мабуть, багато хто хоче? Чи конкурс великий? Ви ж – Національний заслужений академічний колектив!

- Наш статус дає нам можливість брати у трупу справжню музичну еліту, артистів з високим музичним рівнем IQ. І тут є плюс. Плюс і в тому, що зараз, згідно з новим законом, контракт з артистом підписується від року до трьох. Юридично у керівника вже розв'язані руки: якщо артист «вичерпав себе», ти за місяць до закінчення терміну контракту маєш людину повідомити: друже, все, твій контракт не пролонговується. Так можна оновлювати, освіжувати колектив.

- А можете ви звільнити людину тільки тому, що вона вам не подобається?

- Я поясню. Міністерство проводить таку саму процедуру відбору через комісію і визначає, хто буде керувати такими знаними, славетними колективами. І, маю надію, обирає адекватних. Також відомство делегує право керівникові обирати людей не тільки творчих і талановитих, а й теж адекватних. Бо ви ж розумієте, що люди бувають різні – за характером та звичками. Іноді на прослуховуваннях трапляються люди дивні...

Але в колективі майже всі талановиті! Це позитивно. І я зараз веду таку політику, що в колектив треба брати артиста, який є безпосереднім носієм народної музики. Я вважаю, що неправильно вчити або "натаскувати". Сюди мають прийти ті, в яких це просто в душі, в голові, хто каже: я знаю 500 пісень, мене бабця чи мати навчила. Але, звісно, талановиті, з відповідними даними, з голосом. Так само і з танцюристами, нам потрібні самобутні артисти. І Григорій Верьовка так колись набирав: він їздив по селах і збирав у хор самородків, а тих, що самі приходили, запитував, чи їм батьки співали. Скажімо, коли наша видатна Ніна Матвієнко прийшла у хор, вона знала дуже багато автентичного матеріалу.

ПЛАНУЄМО ПОВТОРИТИ ВИСТУП З БОЧЕЛЛІ І З'ЯВИТИСЯ НА "МЕЦЦО"

- Щодо творчих експериментів, маю на увазі спільні виступи з якимись зірками, як це практикується у світі. Ви ж виступали зі славетним італійським тенором Андреа Бочеллі! Торік тут, у Києві, на НСК Олімпійський.

- Так, якраз у вересні. Компанія, що організовувала цей концерт, вибирала з багатьох колективів і зупинилася на хорі Верьовки. Ми разом з Бочеллі у супроводі Національного симфонічного оркестру виконали 12 творів оперної класики. До речі, у той день, 23 вересня, Бочеллі мав день народження, то ми йому заспівали «Многая літа». Він був дуже зворушений.

І наша співпраця може бути продовжена. Ми вже домовилися з диригентом Марчелло Рота, що і надалі, якщо видатний тенор буде в Україні, хор Верьовки буде його супроводжувати. Ми їм дуже сподобалися. Ми також готуємо подібний виступ в Італії. Але це буде щонайменше через два роки, бо такі речі у світі високої музики плануються заздалегідь.

- Взагалі такі грандіозні проекти, як концерт з Бочеллі, чи записи на каналі «Культура»... Чи ви щось робите для того, щоб свої концерти, свої унікальні номери десь зафіксувати? Щоб більше себе спропагувати – відео, диски, кіно? Чи ви присутні в українському телевізорі? Чи це може бути на каналі «Меццо»? Хай би світ послухав наші українські пісні. Україна би цим гордилася.

- Це, ясна річ, треба робити. Треба десь записувати, щоб це залишилось, щоб це було зафіксовано. Було б непогано, щоби нам допомогли професіонали. Чому цього не робить UA:Культура чи UA:Суспільне?!

А щодо "Меццо", то навіть і нещодавно були розмови. Хоча це не їхній формат, бо формат "Меццо" – це класика, джазова музика. Але вони погодилися! І якби наш ювілейний концерт ми давали в Палаці «Україна», – так вони хотіли! – то "Меццо" знімав би.

Але це і технічно, і фінансово обтяжливий для нас варіант. Палац "Україна" для нас просто дорогий. І за канал "Меццо" треба багато платити. І ми би це не потягнули. Це мали би бути дуже дорогі квитки. А робити ювілейний концерт тільки заради комерції нам не цікаво. Як же публіка? Молодь, пенсіонери, старші люди не куплять квиток. І нам не вдалося зараз знайти мецената для того, щоб провів цей захід.

НАШ ГРАФІК РОЗПИСАНИЙ НА ДВА РОКИ, І ЦЕ – БЕЗ «ЯЛИНОК»

- А наскільки вже у вас спланований графік?

- На два роки вперед. Графік щільний, вже підписано чимало контрактів. За тиждень ми маємо два концерти у Китаї. Далі – Донбас. І після Донбасу, як ви знаєте, великий концерт у Палаці спорту.

В листопаді поїдемо у Польщу, де виступатимемо в Палацах спорту в Плоцьку та Тороні. 

У грудні – сольний концерт у філармонії, який ми приурочимо до дня народження Григорія Гурійовича Верьовки. Та різдвяна програма у Німеччині... Домовилися також про концерти в Хорватії, Словенії, Білорусі. Опрацьовуємо Австрію. І це все – поза гастролями Україною.

А щоб у вас не складалось враження, що ми прихильники «великих форм» і великих міст, скажу, що днями, 12 вересня, ми їздили із сольним концертом – 50 артистів – у Миронівку, в райцентр на Київщині.

- Тобто ви в маленькі містечка теж їздите? Які молодці!

-  Для нас це принципово: ми хочемо бути доступні широкому глядачеві. А людина із села, з маленького містечка не може приїхати в Київ і дозволити собі купити тут квиток – київські квитки для неї дорогі, хоч у нас і різна цінова політика. Тому їздимо і в райцентри, і навіть у селища. Це непросто, бо сцени там невеликі, не кожна площадка може нас прийняти. Але творчими групами по 15-20 артистів представляємо невеликі програми.

- Скільки ж у вас виходить концертів на рік?

- Раніше, за планом, було 60. Нині – 70 концертів. А до кінця 2021 року я запланував, що колектив даватиме 100 концертів на рік. І це, як у тому анекдоті, без «ялинок».

- Це класно! Ви так багато робите! Мрієте про більше? Взагалі, які у вас мрії?

- Мрій багато! Мрію зробити світове турне, але щоб його зробити, нам потрібно пройти ще якісь орбіти. Це як в космос!.. Власне, це вже питання стратегічного планування і менеджменту.

Валентина Пащенко, Київ.

Фото: Сірик Анатолій, Укрінформ