Недокументальна правда про «Бандераса». Кіно дня

11 жовтня в широкий український прокат вийшов військовий детективний фільм режисера Зази Буадзе «Позивний Бандерас».

І поки глядачі ще знайомляться з новими кіногероями, сценаристи фільму Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов йдуть далі – видають однойменну книгу.   

На презентації нового видання, що вийшло друком у видавництві «Фабула», крім авторів, був присутній і Сергій Башков – нацгвардієць з позивним «Індіанець», який своїми щоденниками надихнув на створення книги і сценарію фільму.

Насамперед мені була цікава думка самого «Індіанця», наскільки він задоволений художнім втіленням своїх особистих записок та чи запрошували його до участі в роботі над фільмом.

- Так, запрошували. Наприклад, коли режисерська група та продюсери розбирали сценарій по сценам. Мені було цікаво долучитися, але для мене найбільш цінне те, що хлопців будуть пам’ятати, бо так склалося, що я вижив, а вони ні… До речі, один із них був режисером, він з Франції приїхав воювати і у нього там і сценарії були готові, але він уже нічого зняти не зможе…

Башков розповів, що зі сценаристами його зовсім випадково познайомила волонтер Євгенія, яка ще з 2014 року приїздила до військових під Слов’янськ.

“Вона привозила нам форму, бо ми ж були з першої хвилі, у кросівках та джинсах. Коли я, поранений, лежав у Харкові, вона провідувала нас. Досі ми дружимо”, – розповів він.

Питаю, чи не шкодує, що на весь світ поділилися сокровенними спогадами, – дивиться мені просто в очі й майже пошепки: “Для мене головне, що будуть пам’ятати хлопців, які своє головне завдання в житті вже виконали. А наше завдання – пам’ятати і розповідати”.

Для дуету сценаристів Дзюби та Кірсанова – це перший досвід у кіно й у літературі. “Було дуже цікаве відчуття, що, пишучи книгу вже за сценарієм, ти не можеш щось змінити. Тобто, сценарій пишеться у дедлайні, тобі постійно не вистачає часу, а тут – у тебе є час, і ти бачиш, де можна було ще щось зробити, ще щось накрутити, дотиснути, але ти не можеш, тому що фільм вже знятий! Не може ж бути в книзі одне, а в кіно – інше.

Тому у книзі «Позивний Бандерас» ми сконцентрувалися, насамперед, на тому, щоб пояснити сцени, які, можливо, у когось викликали нерозуміння, і зробили це таким чином, що головні сцени перевели з реальної дії в психологію героїв, а допоміжні – залишили дієвими, – розповів про спільну роботу Артемій Кірсанов.

Вони поділилися, як у них зароджувалася ідея створення фільму – все почалося з бажання написати сценарій про АТО.

- Перша ідея у нас була – фільм про блокпост, ми хотіли показати життя людей, яких розмежували: почалася війна, хтось залишився по один бік, а хтось – по інший, і от, як вони між собою спілкуються. Є бійці ЗСУ, а є люди, яких ці бійці начебто захищають, а чи потрібно це тим людям? Чи вважають вони їх своїми захисниками?

Ця ситуація нас драматургійно зацікавила, ми почали шукати саме таких людей, і ось, коли нам Сергій почав розповідати, що він був саме в такій сірій зоні, де є такі люди і він з ними спілкувався, то нас звісно це зацікавило, – згадує Дзюба.

Кірсанов додав, що з Сергієм (Індіанцем) вони зустрілися в кінці 2014 року, вже в квітні 2015-го у них був готовий перший драфт, в грудні 2015-го року сценарієм зацікавилися, і вже на наступний рік, в 2016-му, він виграв дев’ятий пітчинг у Держкіно.

Сценарій постійно вдосконалювався, автори намагалися зробити його більш динамічним та наближеним до реальності. Хоча зізнаються, що остаточна огранка вже відбувалася під час зйомок фільму.

- А для того, щоб на екрані все було достовірним, ми не просто консультувалися з фахівцями: на майданчику був консультант-військовий командир, який був головним, у нього була залізна дисципліна, всі військові його слухалися, а там взагалі не було жодної сторонньої людини, тобто, ніякої масовки, всі бійці справжні, – розповів він.

Дзюба доповнив свого колегу і нагадав, що вони використовували справжні корегування військових. Згадав про курйозний випадок, коли їм довелося навіть переписати епізод, бо, за їхнім задумом, військові мали нести «градину» в руках. «Нам хотілося драматизму, щоб вони її несли, а хтось послизнувся, снаряд упав, але не вибухнув, а сапер нам сказав: ви що, з глузду з’їхали? Так не буває. Ми послухалися і доробили ці моменти у сценарії. У фільмі це знято дуже реалістично.

До того ж, виконавець головної ролі Олег Шульга (Антон Саєнко, «Бандерас») рік був у АТО, а вся масовка табору – справжні військові, то ж коли дивишся фільм, відчуваєш правду. 

Але автори сценарію наголошують – це не документальна правда. «Наприклад, фільм «Донбас» - гарний фільм, він справляє сильне враження, але у його автора манера – робити стрічку, ніби це знято, як документальне кіно.

У нас не було такого завдання, у нас – художня правда, і тому наш головний герой – такий собі Стейтем – може покласти за раз п’ять-десять сепаратистів. Такого може ніколи й не було, але це ефектно, і воно має так бути, тому що це – жанрове кіно, бойовик і люди хочуть бачити, як герой перемагає зло», – переконаний Кірсанов.

Він додав, що деякі критики вже дорікнули, наприклад, що в Олега Шульги («Бандераса») не дуже багато емоцій на обличчі. «Але, давайте згадаємо, хто грав у бойовиках – Стейтем, Шварценеггер, Сталлоне, Ван Дам, що у них – дуже сильна міміка, чи хтось із них Джим Керрі? – дивується сценарист.

Дзюба переконаний, що в Україні справді існує проблема з жанровим кіно: люди хочуть прийти у кінотеатр, як до магазину, і побачити жанрове кіно – хто хоче комедію, той купує собі щось смішне і його вживає, хто хоче побачити бойовик – той має побачити бойовик, але якісний і жанрово витриманий.

«Багато хто з митців бере життя і переносить його на екран, але фільм – це не життя, людям вистачає життя і так. Є, звичайно, авторське кіно, яке відповідає цьому. Але, якщо почати аналізувати останні фільми, то вони – дуже утопічно-песимістичні», – вважає він.

Попри те, що фільм «Позивний Бандерас» – це війна, страшенний конфлікт та драматична напруга, він має позитивний кінець. Це та важлива жанрова складова, якої дотрималися сценаристи – глядач повинен вийти з зали зарядженим, а не пригніченим, і з вірою у те, що все буде добре.

Любов Базів. Київ