Хто «рекламує» українських заробітчанок у Польщі

31.10.2018 18:17

Укрінформ

Вельми болюча для України тема заробітчан отримала мистецьку підтримку на сіті-лайтах Варшави

Київський Центр візуальної культури розпочав у Варшаві мистецький проект, щоб привернути увагу до проблеми трудової міграції з України.

На вулицях польської столиці з’явилися плакати, з яких на тлі 200-гривневої купюри на нас дивляться прибиральниці, продавчині й офіціантки. Вгорі малюнків читаємо вираз “Jestem ukrainka”, нижче йдеться про вимогу гідних оплати праці й ставлення.

Помістили українських жінок на сіті-лайти Варшави дослідники й художники київського Центру візуальної культури.

“Ми не могли оминути тему українських заробітчан, адже, коли заходиш в якесь кафе у Варшаві й починаєш замовляти їжу ламаною польською чи англійською, часто чуєш у відповідь українську мову”, – розповіла авторка ідеї проекту “Я Українка” Оксана Брюховецька.

Винести проект у публічний простір польського міста авторів мотивувало бажання показати його більшій аудиторії, ніж це було б у межах “білого кубу” галереї, щоб почати дискусію про сучасні форми капіталістичної економіки й гендерної політики.

“У Варшаві дуже багато реклами, вона здебільшого рясніє відфотошопленими фотомоделями. А тут раптом їхнє місце на сітілайтах зайняли українські заробітчанки, ще й намальовані. Такого перехожі точно не очікували побачити”, – розповіла вона.

Хоч як дивно, проект “Я українка” викликав значно більший резонанс вдома, в Україні, хоча й був реалізований у Польщі. Зокрема, у Фейсбуці розгорнулися палкі дебати – зі схваленням і підтримкою, з одного боку, та обуренням і критикою – з другого.

“Виявилося, що ця тема дуже болюча для України, – зауважує Брюховецька. – Мене особисто вразили коментарі про те, що зображати людей фізичної праці – працівниць фабрик чи офіціанток – це псування репутації українок у світі. Тобто ці люди існують, працюють, але про них слід мовчати? Така хвороблива зверхність і небажання визнавати ні людей праці, ні економічні проблеми України, видається мені якимось нездоровим святенництвом. Бо проект «Я українка» мав на меті не просто показати цих жінок, а солідаризуватися з ними”.

Ще одна з авторок проекту “Я українка”, художниця Ксенія Гнилицька додає, що вважає найнеприємнішим працювати в обробному цеху на птахофабриці, тож, для своєї роботи вона взяла кадр із рекламного відео про “престижну роботу за кордоном”.

«Вираз обличчя моєї героїні виражає якийсь смуток і гордість одночасно. Жінка повернута до нас, але, по суті, її погляд звернений всередину себе», – говорить мисткиня.

Як пояснили авторки проекту, сама ідея виникла після того, як Центр візуальної культури запросили до кураторства 10-го фестивалю архітектури й урбаністики “Варшава в будові” (WARSZAWA W BUDOWIE), що його проводить Варшавський музей сучасного мистецтва. Українці на ньому представили виставку «Сусіди», в якій розглядалося поняття сусідства, що сьогодні піддається впливу масової міграції та інших політичних й економічних факторів.

“Поляки розповідали, що у них багато хатніх робітниць, менеджерів, викладачів та навіть лікарів з України. Ті, хто отримують у Польщі вищу освіту, влаштовуються там досить успішно і лишаються працювати”, – додала Брюховецька.

Однак проект “Я українка” присвячений іншій категорії мігрантів. Якщо поглянути на статистику, то працювати за кордон їдуть переважно ті, хто стикаються на батьківщині з нестерпною економічною скрутою і фактично вимушені шукати роботу десь-інде, аби поліпшити своє становище.

Наразі в Польщі величезна кількість нелегальних працівників з України, які перебувають там короткостроково, працюють виснажливо і періодично зазнають порушення своїх прав.

«Чоловіки їдуть на будівництво, жінки – на сезонні фермерські роботи і у сферу обслуговування. Серед працюючих у Польщі українців можна зустріти і менеджерів, викладачів, навіть лікарів, проте більшість заробітчан все ж виконують низькокваліфіковану та фізичну працю, жінки часто працюють хатніми робітницями. А варто було б солідаризуватися з цими людьми й вимагати підвищення зарплат замість підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги”, – розповідає вона.

За словами Брюховецької, вони не випадково акцентували саме на ситуації заробітчанок. “Жіноча праця у світі досі оплачується менше, ніж чоловіча. Жінки стикаються з харасментом і займаються найменш престижною роботою, яка вважається цілком «жіночою справою», – підкреслює кураторка.

Розповіді знайомих про українських заробітчанок у Польщі навіяли Оксані образ Лесі Українки. “Я навчалась у школі імені Лесі Українки і в дитинстві знала на пам’ять багато її поезій, – розповідає Брюховецька. – Леся була феміністкою, і мені б хотілося, щоб більше жінок могли займатися творчістю, як вона, мали можливість розвиватися професійно, а не «пахати» задля виживання”.

За словами кураторки, не лише Леся Українка, а й інші класики української літератури завжди були на боці бідних, змальовуючи у своїх творах складну долю жінок. “Але хто сьогодні читає ту літературу? Натомість багато наших співгромадян вважають, що показувати портрети українських робітниць – це приниження для країни”, – зазначає Брюховецька.