Чи кожна книжка – книжка? Як позбутися макулатурного мотлоху?
Років із десять тому випало побувати на відкритому уроці «Література рідного краю» в одній зі шкіл Сум. Діти декламували твори письменників-земляків, розповідали їхні біографії, ділилися враженнями від прочитаного. З-поміж книжок, які вчителька запропонувала для огляду, трапилася одна трохи несподівана: тоненька, без розпізнавальних знаків — тобто самвидав накладом 30 примірників. Пояснила, що її написав і видрукував власним пенсійним коштом дідусь одного з учнів і всі подарував класові, в якому той навчається. Вона висловила сумнів: чи правильно зробила, що роздала книжечки учням, щоб ті знайомилися із творчістю «свого» автора?
Уже вдома розгорнув збірочку і… Вірші, проза, пісні, ноти, малюнки — як писав поет, «перемішались коні й люди», нема за що зачепитися ні оку, ні душі. На кожній сторінці помилки, словесні покручі, несмак. Одне слово, ерзац-імітація книжки. Не втримався, зателефонував учительці, щоб висловити свою думку. На щастя, вона випередила мене і відразу ж визнала: так, упіймала ґаву, недодивилася. Але вже внесла корективи в уроки, і діти не вивчатимуть «творчість» дідуся.
Цей випадок пригадався днями, коли прочитав про чергову акцію зі збирання книжок для одного з дитячих будинків. Організатори просили нести все, що не потрібне вдома: мовляв, згодиться, оскільки дітям бракує книжок. Прочитав, і шкода стало тих дітлахів, яким, цілком імовірно, як подарунок можуть впарити макулатурний мотлох, якого нині тонни. Навіть у бібліотеках обережно приймають букіністичну літературу, бо полиці й сховища книгозбірень аж тріщать від їхнього надлишку.
А бібліотечки формують не тільки для дітей — для бійців АТО, лікарень, госпіталів тощо. І добре, якщо організатори мають не тільки відповідний смак, а й такт, щоб не обдаровувати своїх підопічних усіляким непотребом. А якщо ні, то що? Годувати читача тим, що трапиться під руку, щоб відзвітувати про благородний вчинок? Аж ніяк: краще нічого, ніж розсівати книжковий бур’ян, аби потім не шукати відповідні духовні гербіциди і витрачати на них додаткові кошти. Інша річ, коли добирають літературу, видрукувану на належному сучасному поліграфічному рівні, вона відповідає літературним критеріям, несе бодай мінімальний виховний чи естетичний заряд. Одне слово, якщо книжка справді книжка. Хоч і кажуть, що дарованому коневі в зуби не дивляться, не варто буквально сприймати це твердження. Бо ж коні бувають троянські.
Олександр Вертіль
«Урядовий кур’єр»
реклама